Ці регулятори вносять в дію порядок, систему. Туг людина користується здебільшого почуттям гармонії, щоб узгодити складові нашої "машини", так би мовити, "чорнову" роботу. Регулювання дії здійснюється так, щоб задачу було розв'язано, а мету — досягнуто. Почування, почуття, образ, думка - регулятори тактичного призначення. Вони визначають засоби розв'язання задачі, форми боротьби з руйнівними впливами, які виникають у конкретних умовах дії і за певних обставин.

Символ і думка - регулятори стратегічного призначення і тому спрямовують розвиток психомоторної дії в діапазоні "незграбність -гармонійність", тобто ведуть до вершини її досконалості.

Але це не значить, що між ними існує суперечність. У правильно побудованому процесі засвоєння психомоторної дії вони разом забезпечують стратегічний успіх, одну лінію розвитку. Який смисл вкладатимемо в поняття "продукт дії*"? Розглянемо на прикладах. Ходьба, біг, стрибки і тому подібні локомоції є способами дій мислячого тіла людини. А продуктом буде: пройдена відстань, що залишається позаду, подоланий простір або швидкість пересування. Простір, на який перенесемо вантаж, кинутий м'яч або якийсь інший предмет; висота, на яку піднята штанга над головою тощо, зміни в довкіллі.

Продуктами дії будуть і тонкі зміни всередині тіла людини. Стани теж безпосередньо відображаються в способі дії, в змісті розв'язуваної задачі - в мисленні.

Мислення неможливо вважати продуктом дії, воно само існує як дія. Продукт дії міститься не в ній самій, а в тому, що створює людина, А людина разом з дією і створює себе своїми силами.

Продуктом мислення є думка, хід думок - шлях, яким воно пройшло, щоб знайти прихований смисл.

До списку продукту дії входять:

а) стани органів чуттів - сенсибілізація і синестезія;

б) послідовні рухові образи, стійкість яких залежить, як ви вже знаєте, від рівня енергії;

в) ремінісценції образів рухів;

г) позитивний перенос якостей і способів виконання дій;

д) мінімальні зміни у всій психомоториці, які і ведуть її розвиток до досконалості.

А шлях від незграбності до гармонійності рухів - це водночас і піднесення до рівня роботи творця, який працює з речовиною природи і вкладає в неї свою душу. І тому продукт його дій - друга природа людини - культура.

Рух - це думка, реалізована в дії. Зверніть увагу: на першому місці стоїть думка; з неї все починається. Навіть тоді, коли людина страждає від свавільного байдикування. І тоді, коли її мисляче тіло працює з повним навантаженням. Але людина цього не помічає, бо в живому русі думка і дія практично злиті в єдність. Міркуючи - ви дієте, а коли дієте - мислите.

Щоб ясніше уявити собі механізм психомоторики, розглянемо її функції у творчому процесі. Для творчого акту необхідні:

1) суб'єкт дії - людина, той, хто діє;

2) природні речовини (матеріали або знакові системи), над якими здійснюються дії, які перетворюють речовину на бажані форми або смисли;

3) продукт дій — те, що створено у процесі діяльності діяча. Значить, ідеться про діяча і дію. Не про дію взагалі, а про дію, яку діяч не виконує заради самої дії (Сізіфова праця), а навпаки, про дію, коли творець вершить - і згодом виникають великі діла. Діяч діє тут навмисне, з певним наміром, оскільки дія є обов'язковою умовою створення нового предмета, втілення в нього своєї мети.

Щоб намір було втілено, діячеві треба діяти максимально точно. Рука скульптора оживляє мармур - він нібито дихає, він стає прозорим, він руйнує нашу самотність. Тією самою рукою з бездушного

інструмента викликаються звуки, повні життя і пристрастей, які примушують плакати, очищають душу, вчать доброти. Досконалість руху видатної балерини дає уроки естетики, а спортсмена - мужності.

Але досить однієї-однісінької помилки, неточності руху руки скульптора - і мармур гасне, припиняє "світитись", вмирає його життя, - і глядач оцінює тільки мертвий камінь, що мало нагадує про життя. Досить скрипалеві один раз с фальшивити - і слухач миттєво, як за чудодійним велінням, повертається із своєї уяви до концертної зали, де все сіреньке і похмуре.

Хто бував на змаганнях легкоатлетів, той часто бачив, як спортсмен, метнувши списа, раптом хапається за плече, руку або поперек і вже не бере участі в боротьбі - травма. Метальники гранати навіть у кидку самі собі переламують кістки, а не лише травмують м'язи.

Що ламає кістки? Звичайна точка зору: кістку ламає сила. Нічого подібного! їх ламає дисгармонія рухів.

Наскільки такі дії далекі від гармонійності і безглузді, стане зрозумілим із такого порівняння: ви можете собі уявити скрипаля, який на кожному концерті ламає свою скрипку! Адже гармонія і точність рухів у скрипаля - і в кожної діючої психомоторної людини - повинна бути однаково досконалою.

Удалася дія - вона цільність, а в рухах виникає нова властивість—гармонія. Якщо ж вона вдалася не зовсім, значить її гармонія десь зруйнована. Звідти і йде інформація про негаразди, "закріпачення" або інтерференції, гальма, які вклинюються в струнку систему і руйнують рухи.

У дії, яка вдалася, мисляче тіло набуває самостійності, саме знаходить свою гармонію, виконуючи рухи в оптимальному режимі.

Виходить: розум безсилий проти мислячого тіла? Узагалі- це так. Тіло, правда, не наполягає на своєму пріоритеті, але спробуйте його примусити зробити те, чого воно не вміє, не може. Поставлене на межу дозволеного йому природою - у ситуацію краю - тіло взагалі відмовиться слухати розум, а в стані крайньої втоми, скільки не наказуй своїм рукам, вони однаково будуть не здатні до виконання роботи.

До речі, своєрідну неслухняність мисляче тіло проявляє і в тому випадку, коли рухи набули гармонії - і виконуються в оптимальному режимі. По лінії найменшого собі опору. Тут рухи плинуть нібито самі по собі - саморегулюються. Вони здійснюються, плинуть нібито як по маслу, без внутрішнього опору або "тертя". Втручання в їх плинність зайве, а значить, і шкідливе.

Гармонія рухів - продукт дії. Вона сприймається нашим внутрішнім "приймачем" - душею. І тільки зустріч з дисгармонією здатна "вимкнути" насолоду рухами і співпереживання глядача. Отож, досить однієї помилки, неточного руху, щоб він "вимкнувся", а позитивні почуття змінили свій знак на протилежний: вдоволення на огиду. Цього досить, щоб приймач замовк, адже він налаштований на сприйняття гармонії.

А хто ж "передавач" цих гармоній?

Творець, людина, яка діє точно, в предметі відтворює живими рухами стан своєї душі - гармонію. Він вкладає свою душу в продукт своєї праці.

Тепер вже неважко визначити і головні віхи шляху від незграбного до гармонійного руху, тобто до психомоторної творчості.

1. Робота над собою - психомоторика.

2. Робота психомоторними діями над предметом.

3. Творчий акт, створення самодостатнього і оригінального предмета.

Ось чому будь-яка діяльність передбачає розвиток і того, хто творить - регуляторів дій, і створюваного - продукту дій.

Механізми регуляції психомоторної дії

Регуляція рухів почуваннями

Щоб навчитися плавати, треба лізти у воду. Чому?

Навчитися плавати, лише спостерігаючи рухи плавця, не можна. Учитися за підручником - нічого не досягнеш. Учитися плавати на суші, опановуючи форми рухів, подібних плавальним, - результат той самий. Людина, яка опинилася на глибокій воді, неминуче тоне.

Отже, пильне спостереження рухів іншої людини, навчсність на суші рухам і ніг, і рук — і навіть найдосконаліше - як виявляється, мало що значить. Тому, окрім навіть найточнішого уявлення дії, треба мати ще "дещо". А про нього можна дізнатися, лише діючи.

Нікому це "дещо" не дається з першого разу. Людина пробує — відшукує ключ, зв'язок, місце з'єднання, спосіб гармонізації тіла і середовища, щоб попливти, поїхати, пройти по канату. І ось зненацька це "дещо" з'явилось. І людина вже володіє ситуацією. Виникає сталий діловий зв'язок, взаємодія, узгодженість дій: людина відчуває себе, як риба у воді. Це "дещо" і є почуванням.

Виникає почування у взаємодії тіла і предмета, а потім вони втілюються одне в одне, перетворюючись на цілісність. Це "дещо" розташовується в місці контакту двох взаємодіючих сторін. Яскравість і точність почування ("дещо") залежить від щільності прилягання одного до другого, що у свою чергу залежить від стану тіла і душі - пристроїв, які забезпечують це узгодження.

Почування - зачаток регулятора рухів дії, умова її розвитку. Почування - зародок: а) почуттів, б) образу рухів, в) мотиву дії. Людині діючій почуття підказують: приємне треба підтримувати і продовжувати, а неприємного в рухах треба уникати. У виникненні почуттів треба бачити перехід від імпульсивних рухів - реакції на подразнення до дії, акції - свідомого розв'язання рухової задачі.

Підкреслимо: у дії ініціатива її виконання йде від людини і нею вона оцінюється, а реакція - провокація руху ззовні.

Почуття мають тенденцію перетворюватися на образ рухів. Згодом виникає нове утворення - почування-образ. У чому його сила? Наявність почування-образу - передумова виникнення елементів думки: людина стає спроможною виконувати мислительні операції з образом, перетворюючи його відповідно до мети, поза практичною дією, у розумовому плані.