Чи має ця позиція деякі підстави? Зараз ми вже можемо відповісти на це питання: так, має. Ці деякі підстави полягають у тому, що згаданий науковий психолог вимушений в процесі своєї освіти зробити кроку в світ загальних понять.

Пошана і увага до побутового досвіду, його знання застережуть ще від однієї небезпеки. Річ у тому, що, як відомо, в науці не можна відповісти на одне питання без того, щоб не виникло десять нових. Але нові питання бувають різні. ї це не просто слова. У науці існували і існують, звичайно, цілі напрями, які не знаходили відповіді. Проте перш ніж остаточно припинити своє існування, вони якийсь час працювали вхолосту, відповідаючи на питання, які породжували десятки інших питань.

Розвиток науки нагадує рух по складному лабіринту з багатьма тупиковими ходами. Щоб вибрати правильний цілях, потрібно мати, як часто говорять, хорошу інтуїцію, а вона виникає тільки при тісному контакті з життям.

Таким чином, науковий психолог-юрист повинен бути одночасно хорошим побутовим психологом. Інакше він не тільки буде малокорисний науці, а й не знайде себе в своїй професії, просто кажучи, буде нещасний.

Отже, наукова психологія, по-перше, спирається на побутовий психологічний досвід; по-друге, "витягує" з нього свої задачі; нарешті, по-третє, на останньому етапі ним перевіряється.

Зв'язок наукової психології з практикою характеризується точністю постановки прикладних задач і методів їх рішення. Як правило, такі задачі породжувалися труднощами, які виникають у непсихологічних галузях, а їх усунення виходило за межі компетенції відповідних фахівців. Зазначимо також, що прикладні - галузі могли з'являтися незалежно від становлення загально психологічної науки.

Галузі психології можна розрізняти за декількома критеріями. По-перше, за сферами діяльності (зокрема професійної), потреби яких обслуговують, тобто за тим, що робить людина: юридична психологія, психологія праці, інженерна, педагогічна та ін. По-друге, за тим, хто саме цю діяльність виконує, є її суб'єктом і разом з тим об'єктом психологічного аналізу: людина певного віку (дитяча і вікова психологія), групи людей (соціальна психологія), представник тієї або іншої національності (етнопсихологія), пацієнт психіатра (патопсихологія) і т. ін. Нарешті, галузі психології можуть визначатися за конкретними науковими проблемами: проблема зв'язку порушень психіки з мозковими ураженнями (нейропсихологія), психічних і фізіологічних процесів (психофізіологія).

Зрозуміло, що, як уже вказувалося, психолог-практик — це не просто побутовий психолог. Звичайно, він далеко не завжди має готові зразки рішення задач і повинен вивчати, винахідливо використовувати повсякденний досвід, та все ж для нього цей досвід оформлений концептуально, а задачі досить чітко розділені на вирішувані і нерозв'язні. Слід підкреслити, що відносна автономія прикладних галузей від їх загальних психологічних підстав дозволяє встановлювати власні практичні зв'язки з іншими науками — соціологією, біологією, фізіологією, медициною та ін.

Нарешті, існують і такі психологічні тести, де грань між науковою й побутовою психологією важко встановити. Так, у керівництві по діловому спілкуванню даються конкретні практичні поради щодо адекватної соціальної поведінки, взаємодії з іншими: людьми, які роблять контакти успішними. З одного боку, це свого роду "підручники" побутової психології, з іншого — систематичний перелік результатів, що дає матеріал для наукового дослідження.

Таким чином, положення психологічної науки визначається її двома різноспрямованими традиціями. Перша з них — прагнення стати природничо-науковою дисципліною, друга — зайняти місце побутової психології. Обидві ці цілі незбагненні, але кожна з них породжує свої конкретні задачі.

З одного боку, в порівнянні з побутовою психологією наукова є спеціальною дисципліною, яка володіє понятійним і методичним апаратом для вивчення психічного життя людини, законів її* організації і розвитку. Точність і регулярність фіксації одержуваного досвіду, можливість строгої перевірки і направленого відтворення зближують її з природничими науками. З іншого боку, психологічна наука має особливості, пов'язані із специфікою об'єкта вивчення — його здібністю до внутрішнього віддзеркалення своїх станів. Буденні уявлення людини про себе, будучи засобами і результатами вирішення реальних життєвих задач, можуть бути стійкими й існувати незалежно від їх наукових пояснень. Гуманітарний аспект психології полягає не тільки у вивченні, а й у практиці створення цих уявлень як способів подолання конфліктних ситуацій, осмислення і продуктивного розвитку життєвого досвіду.

Наукова і побутова психологія, зберігаючи принципові відмінності, вступають у необхідні взаємні зв'язки. Психологічна наука, розвиток якої можна, вслід за Л. Є. Рубінштейном, представити у вигляді піраміди, сильна своєю основою. Побутове осмислення різноманітної психологічної реальності не зникає з появою спеціальної науки і є, навпаки, постійним джерелом її життєдіяльності. Разом з тим наукові досягнення активно проникають в буденне життя, пропонуючи нові, ефективні засоби запам'ятовування її законів, виховання і розвитку особистості.

Наукова психологія в цілому — це спроба усвідомити, регулярно осмислювати, відтворювати й удосконалювати існуючий і такий, що постійно розвивається, досвід психічного життя сучасної людини.

Юридична психологія (від лат. juris – право) — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин. На початку свого виникнення під впливом розвитку експериментальної психології наприкінці XIX — початку XX ст. були проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології свідчень свідків і допиту (О. Провині, Р. Гросс, Д. Марбе, В. Штерн та інші), діагностики причетності до злочину (К. Юнг та ін.), судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного відбору і навчання юристів (Р. Мюнстерберг). Дослідження з юридичної психології стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. XX ст. Були виконані численні роботи щодо вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономірностей формування свідчень свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи (О. Е. Брусиловський, М. Н. Гернет, М. М. Гродзинський, Я. А. Канторович, А. С. Тагер та ін.), проведені оригінальні дослідження по виявленню психологічними методами слідів злочину (О. Р. Лурія). Значно активізувалися наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи (А. В. Дулов, О. Р. Ратинов та ін.). Систему сучасної вітчизняної юридичної психології складають кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми злочинної поведінки і особистості злочинця; судова психологія, що охоплює широке коло питань, пов'язаних з судочинством; виправна психологія, яка вивчає проблеми виправлення правопорушників; правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її виховання та причини деформації. У юридичній психології застосовуються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування та ін.), розробляються і специфічні для даної галузі знань методи (наприклад, психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи і т. ін.).

Юридична психологія досліджує цілі і методи психологічного дослідження особистості як суб'єкта права.

Юридична психологія використовує методи і методологічні принципи загальної і соціальної психології. Структура ж юридичної психології, коло досліджуваних нею проблем визначаються логікою правового регулювання. Практичні рекомендації у юридичній психології строго співвідносяться з нормами матеріального і процесуального права.

Об'єктом вивчення юридичної психології є конкретні типи людей і їх спільності як суб'єкти правової активності в межах існуючих процесів правового регулювання.

Предметом юридичної психології є дослідження і виявлення психологічних фактів, закономірностей та механізмів реалізації людьми активності в області правотворчості і право реалізації, а також психологічне забезпечення праці юристів у різних сферах правової реальності.

До основних завдань юридичної психології відносяться:

по-перше, методолого-теоретичне: розробка відповідно до вимог загальної наукової методології і гносеології проблем об'єкта, предмета, методологічних принципів, історичного розвитку, категоріального апарату, структури і взаємозв'язку даної дисципліни з суміжними науками, створення соціально-психологічної методики дослідження проблем боротьби із злочинністю і психологічного забезпечення юридичної діяльності;

по-друге, аналітичне: дослідження психологічних закономірностей і механізмів розвитку правосвідомості, злочинних діянь індивідуального й групового характеру, психологічної сторони процесу виправлення засуджених, проблем ефективності психологічного забезпечення правового регулювання та формування особистості суб'єктів юридичної діяльності;

по-третє, прогностичне: вироблення науково обґрунтованих припущень про можливу динаміку детермінації, психологічні закономірності зміни правосвідомості й злочинності як соціальних явищ, про тенденції розвитку особистості окремих категорій злочинців і злочинних груп, експертно-психологічні оцінки та прогнозування ефективності правового регулювання;

по-четверте, практичне: розроблення і впровадження рекомендацій юридичної психології, спрямованих на підвищення ефективності правотворчої, виправної, правоохоронної й пенітенціарної діяльності, на професійний розвиток індивідуальних і колективних суб'єктів юридичної праці, участь фахівців-психологів у юрисдикційному процесі, в проведенні судово-психологічних експертиз, психологічного консультування і психокорекційної роботи з людьми з девіантною поведінкою.

Розглянуті основні завдання є віддзеркаленням загальних функцій юридичної психології, її подальший розвиток обумовлений зовнішніми соціальними замовленнями юридичної практики і внутрішніми наочно-логічними закономірностями.

Юридична психологія забезпечує розуміння юристами поведінки людини як суб'єкта правовідносин, виявляє особливості психічної діяльності різних суб'єктів правовідносин, їх психічних відносин в різних ситуаціях правозастосування і право охорони, сприяє розробці рекомендацій з удосконалення правового регулювання життя суспільства, сприяє пізнанню закономірностей взаємодії людини з навколишнім середовищем, вивчає особливості і умови формування соціально адаптованої і девіантної поведінки особистості, озброює юриста системним аналізом поведінки злочинця, структурним підходом до