Психологія особистості: функції нужди

План

1. Функції нужди

2. Атрибутивні ознаки нужди

Коли говориться, що життя породжує життя, слід відповісти на питання: "Яким же чином це відбувається?". Породження життя як такого полягає в нужді. І любов починається з нужди і реалізується, визначається в новій особі, як своєму креативному продукті.

Логіко-психологічний аналіз дозволив виокремити генетично вихідну суперечливу "одиницю", яка лежить в основі і біологічного, і соціального існування людини, оскільки вона, нужда, фактично і являє собою "неможливу", "дивну", суперечливу єдність цих двох начал. Саме тому вона - безкінечно активна і енергетично ємна.

Отже, витоки, істотні особливості руху особистості слід шукати у витоках самого життя. Послухаємо, що говорить Аллен Уілліс:

"Ми починаємо своє існування у вигляді невеличкого потовщення на кінці довгої нитки. Клітини починають рости, наріст поступово набуває людської форми. Кінчик нитки виявляється схованим всередині, недоторканий і захищений.

Наша задача в тому, щоб зберегти його і передати далі. Ми на короткий час розквітаємо, вчимося танцювати й співати, набуваємо кілька спогадів, які увіковічуємо в камені - але швидко марніємо і знову втрачаємо форму. Кінчик нитки тепер знаходиться в наших дітях і тягнеться крізь нас, йдучи в таємничий глиб віків. Незчисленні потовщення утворювались на цій нитці, розквітали і марніли, як марніємо зараз ми. Не залишається нічого, окрім самої нитки життя. В процесі еволюції змінюються не окремі нарости на нитці, а спадкові структури в ній самій".

Що забезпечує і викликає цей постійний, невпинний рух людського духу, наступність і нескінченність поколінь людських особин? На Землі життя людини (як і життя взагалі) не виникає з не-життя, воно продовжує, наслідує інше життя. І це - кардинальний момент: життя породжує саме життя, і у витоках цього - особлива життєстворююча всезагальна інтенція - нужда, як прагнення бути, жити, продовжуватись в інших.

Нужда розглядається як вихідний, всеохоплюючий напружений стан біосоціальної істоти, який спонукає її активність — життя. Природа нужди являє собою відпочаткову енергетично-динамічну єдність біологічних і соціальних складових людської істоти.

Нужда є психологічним показником активності особистості, особливим базальним станом, динамічною напругою, яка визначає можливість індивіда бути продуктивним протягом усього життя.

С. Л. Рубінштейн зазначив: "Вона (людина. -СМ.) пов'язана з оточуючим світом, у неї існує нужда в ньому... Ця об'єктивна нужда, відображаючись у психіці людини, переживається нею як потреба".

У світовій літературі багато уваги приділяється вивченню потребо-вої сфери особистості. Зокрема, існує авторитетна і стійка тенденція інтегрувати різноманітні інтенціональні прояви людини з мстою пошуку вихідних джерел її активності ("libido" Фрейда, "інстинкти" Мак-Даугалла, "базові потреби" Маслоу тощо).

Категорія нужди, яка вводиться тут, найбільше корелює з "базовими потребами" Маслоу, хоча існують і значні відмінності. А. Маслоу, хоча і декларує базові потреби як всезагальні, "організмічні", все ж таки бачить в них виключно біологічне коріння. Фактично, це інстинкти, які, вважає Маслоу, у людини дуже слабкі, порівняно з тваринами, і підсилюються вони завдяки зустрічі з соціальним світом: "Багато користі нам принесло б усвідомлення того факту, що вищі прагнення є частиною біологічної природи людини, такою ж невід'ємною, як потреба в їжі... Ми знаємо, що вони модифікуються під впливом культури, протягом накопичення досвіду взаємодії з оточуючим середовищем і пізнання адекватних способів їх задоволення" (виділено нами. - С. М.). Відмінність нашої позиції уявляється суттєвою.

Нужда — вихідна базальна енергетична інтенція з самого початку нес суто біологічною, а має єдину біосоціальну природу, оскільки являє собою своєрідно-унікальне нескінченне продовження нужди соціальних істот (батьків дитини), що опредметниласьу креативный продукт — нове життя.

Так біологічне поєднується з соціальним, утворюючи в людській істоті нерозривну цілісну єдність, так соціальне стає біологічним. Нужда не "модифікується" ні в які інші структури: вона породжує "на собі", "в собі" окремі і різноманітні потреби, які опредметнюються, задовольняються, переживаються і розвиваються. Потреби виникають як окремі відгалуження на цілісному і єдиному носієві - нужді. Це виникнення зумовлене "зустріччю" нужди з об'єктами і явищами оточуючого середовища, перш за все - соціального.

Але сама нужда як вихідна інтенційна енергетична сила опредмет-нюеться лише в такому ж цілісному продукті - з'єднанні двох нужд, двох особистостей, і тоді народжується людське дитя. Саме біосоціаль-на, за визначенням, нужда зумовлює відпочаткову потенційну особис-тісність цієї дитини. Але не тільки нужда... Іншим вихідним аспектом є наявність спадкових людських задатків у дитини. Рух нужди перетворює потенційне в актуальне, і тут ми бачимо початок формування - виникнення особистісної структури.

Нужда - це сигнал мудрості тіла про дискоординації функцій організму та природна енергетично-інформаційна структура, яка забезпечує її життя в онто- і філогенезі.

Отже, саме опредметнена нужда двох особин протилежної статі і породжує нове життя. Звідси починається єдність біологічного і соціального, оскільки нужда відпочатково має біосоціальну природу. Нужда, породжуючись самим фактом свого історичного буття, втілюється в людській істоті і виходить на новий оберт свого існування, лише опредметнившись в новому житті, в новій людській істоті. Будучи за природою нібито виключно біологічною, ця істота за посередництвом упредметненої - втіленої в неї — біосоціальної нужди несе в собі величезний пласт соціальної реальності, яка привласнена її пращурами в процесі життя і стала у деякій мірі біологічною.

У людській істоті (в особистості) — стільки ж біологічного, скільки і соціального. Це означає, строго кажучи, що у людини немає жодного інстинкту, потягу, потреби, які б мали виключно тваринну природу (в чистому, так би мовити, вигляді). За своєю природою, за змістом, за способом вияву і засобами досягнення, за особливостями переживання (як представленості у свідомості), всі інтенції є виключно людськими, які виросли на єдиному біосоціальному носії - нужді. І точно так же, у людини немає жодної чисто соціальної, культурної інтенції і потреби, адже всі вони — прояви і втілення нужди живого, природного єства.

Саме в цьому - дійсна єдність і цілісність людської істоти. На цей момент єдності звернув увагу К. -Г. Юнг. "У всій людській діяльності існує, — говорить Юнг, - апріорний фактор, так звана природжена, до-свідома і безсвідома індивідуальна структура душі... І в той момент, коли перші прояви психічного життя стають доступними спостереженню, треба бути сліпим, щоб не визнати їх індивідуальний характер, тобто неповторну особистість, що стоїть за ними. Важко уявити, що всі деталі набувають реальності лише в момент їх виникнення".

К. -Г. Юнг, як відомо, вважав, що за реальною поведінкою знаходяться особливі образи, архетипи, що містять у собі способи і стилі людської активності. Він наполягав на їх спадковому характері. Поведінка людини витікає з паттсрнів діяння, які й являють собою образи-архетипи. Це й є суто людськими якостями людської істоти, специфічною людською формою, що набувають її дії. "Ця форма спадкова і існує вже в плазмі зародку. Уявлення про те, що вона не передається спадковим шляхом, а заново виникає у кожної дитини, настільки ж абсурдні, як і стародавня віра в те, що сонце, яке встає ранком, - це інше сонце порівняно з тим, що сідає ввечері". Юнг, наголошуючи на успадкуванні образів-архетипів, визнає, що ця теза не може бути доведена в сучасній науці.

Нужда, в принципі, може асимілювати в собі певні всезагальні способи людської поведінки і виявляти їх при зустрічі з оточенням через потреби і їх опредметнення. Нужда породжує існування і ускладнює його. Ми можемо говорити тепер про душевно-духовне - без містики і метафорики - як продукт еволюції нужди, втіленої в людській істоті. "-Загальний напрям руху - зростання форми, все більше усвідомлення, від матерії до розуму і до самосвідомості. Гармонія людини і природи може бути віднайдена протягом подорожі по старовинному шляху, що веде до більшої свободи й усвідомлення".

Виховання, інші соціальні впливи відкривають і актуалізують у біосо-ціальній нужді, в загальній цілісній природі людської дитини її соціальні спадкові аспекти, і лише тоді вона починає розвиватися як особистість. Сама істота стає іншою, і знову ми бачимо, як соціальне стає біологічним.

Нужда — це генетичне вихідне відношення, що конституює особистість, незрозумілим поки що унікальним способом вбирає і з'єднує в собі і біологічне, і соціальне, і в онтогенезі соціальне перетворюється на біологічне, але не в дорослих особинах, а в новонародженому індивіді як продукті любові.

І коли ця специфічна форма нужди реалізується в здібність стати особистістю, вона несе в собі вихідну інтенцію: новонароджений індивід виявляється готовим до соціалізації. Соціальне привласнюється дуже легко, напрочуд легко, якщо зважити на те, що перед нами біологічна, по суті, особина. Без наявності нужди не можна стати особистістю, ніяка біологічна дресура не може призвести до соціального становлення індивіда.

Розуміння нужди як єдиної суперечливої цілісності біологічного і соціального дає можливість більш змістовно розглядати її специфічні породження - психологічні