Психологія в системі наук. Система юридичної психологи

Сучасна психологія знаходиться на стику кількох наук: природничі науки — психологія — соціальні науки.

Близькість психології до філософських, природничих, Соціальних наук і наявність із деякими з них спільних проблем не позбавляє психологію самостійності. Багатогранний зв'язок психології з іншими науками зумовлений тим, що в центрі уваги психології с людина. Сьогодні розвиток психології пов'язаний із максимальним розширенням зв'язків психології із суміжними науками при збереженні психологією своєї своєрідності і самостійності.

До XVII ст. вчення про психіку розроблялось у структурі філософської науки. Із XVII до початку XX ст. існувала лише одна галузь психологічних знань. На початку XX ст. почали виділятись окремі її підгалузі.

Диференціація психологічних знань відбувалась за такими ознаками:—

розвитком психіки;—

конкретною діяльністю;—

ставленням людини (як суб'єкта розвитку і діяльності) до суспільства.

До сучасної системи психологічних наук входять:

1. Загальна психологія, що вивчає загальні закономірності психічної діяльності людини з особистісним розвитком. До проблем загальної психології відносяться теоретичні і експериментальні дослідження, які виявляють найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, и основні поняття і категоріальний устрій. Виявити і описати загальні принципи, категорії, поняття і методи психологічної науки, складові змісту предмета загальної психології можливо лише абстрагуючись від конкретних досліджень, здійснюваних в спеціальних галузях психології. Разом з тим результати досліджень в галузі загальної психології — фундаментальна основа розвитку всіх галузей психологічної науки. Основні поняття загальної психології характеризують психічні процеси, стани і властивості. Психічні процеси охоплюють: пізнавальні процеси — відчуття і сприйняття, пам'ять, уява і мислення; вольові процеси: мотиви, прагнення, бажання, ухвалення рішень; емоційні процеси — почуття, емоції. До психічних станів відносяться прояви психічних процесів: пізнавальних (наприклад, сумнів), вольових (упевненість), емоційних (настрої, афекти). Психічні властивості включають: якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), якості почуття, що закріпилися (темперамент). Розділення на вказані групи основних понять загальної психології умовне. Поняття "психічний процес" підкреслює процесуальний характер явища загальної психології, яке вивчається. Поняття "психічний стан" характеризує статичний момент, відносну стійкість психічного явища. Поняття "психічна властивість" відображає стійкість досліджуваного явища, його повторюваність і закріпленість у структурі особистості. Так, афект може розглядатися і як психічний процес, оскільки в ньому виражена динаміка почуттів, стадіальний його характер; і як психічний стан, оскільки він характеризує психіку в даний період часу; і як прояв психічних властивостей особистості.

2. Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості впродовж онтогенезу людини від народження до старості. Вікова психологія оформилася як самостійна галузь знання до кінця XIX ст. Виникнувши як дитяча психологія, вікова психологія довго обмежувалася вивченням закономірностей психічного розвитку дитини, проте запити сучасного суспільства і логіка розвитку науки визначили очевидною необхідність цілісного аналізу онтогенетичних процесів і міждисциплінарних досліджень. Тепер розділами вікової психології є: дитяча психологія, психологія юності, психологія зрілого віку, геронтопсихологія. Вікова психологія прагне до розкриття психологічного змісту послідовних етапів онтогенезу, вивчає вікову динаміку психічних процесів, що неможливе без урахування впливу на індивідуальний розвиток людини культурно-історичних, етнічних і соціально-економічних умов. Для вікової психології вельми істотні диференціально-психологічні відмінності, до яких відносяться статева зрілість і типологічні властивості індивіда. Значне число досліджень будується на основі методу вікових (поперечних) зрізів: шляхом порівняння властивостей вибірок, які відрізняються одна від одної за хронологічним віком. Певними перевагами перед порівняно-віковим методом мають лонгітюдні (подовжні) дослідження, в яких розвиток тих або інших психологічних властивостей простежується на одній і тій же вибірці впродовж більш тривалого періоду онтогенезу. Особливе місце в сучасній віковій психології займає група генетико-моделюючих методів, заснованих на каузально-генетичному методі Л.С. Виготського. Вивчення розвитку за допомогою методу активного формуючого експерименту (П. Я. Гальперін) та інших повчальних методів ведеться в процесі спрямованої дії на певні властивості або сторони психічного розвитку суб'єкта. До найважливіших практичних завдань, які стоять перед віковою психологією, відноситься створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю змісту і умовами психічного розвитку дитини, організація оптимальних форм дитячої діяльності і спілкування, психологічна допомога в періоди вікових криз, у зрілому віці і старості. Вікова психологія складає наукову підставу педагогічної психології.

3. Педагогічна психологія (від гр. pais (paidos) — дитя і ago — веду, виховую) — галузь психології, що вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Педагогічна психологія досліджує психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і суспільно значущих якостей особистості; умови, що забезпечують оптимальний розвиваючий ефект навчання; можливості обліку індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини між педагогом і учнями, а також відносини в учбовому колективі; психологічні питання самої педагогічної діяльності (психологія вчителя). Зародження педагогічної психології як самостійної галузі психологічної науки пов'язано з проникненням у психологію ідей розвитку в другій половині XIX ст. Перші успіхи експериментальної психології дозволяли сподіватися на те, що відомості про дані, отримані в психологічних лабораторіях, і їх застосування в процесі навчання істотно оптимізують педагогічний процес. В основі сучасної педагогічної психології лежить фундаментальне положення про те, що суттю індивідуального психічного розвитку людини є засвоєння нею суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в предметах матеріальної і духовної культури. Засвоєння це здійснюється за допомогою активної діяльності людини, засоби і способи якої актуалізуються в спілкуванні з іншими людьми. Тим самим різко перебудовується спрямованість досліджень по педагогічній психології: основою її стратегії стає не реєстрація досягнутого рівня психічного розвитку, а активне формування психічних процесів і властивостей особистості. Відповідно до цієї загальної стратегії розробляються і інші питання педагогічної психології. Так розвивається теорія поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна та інші). Вивчаються засоби і методи розвиваючого навчання, аналізуються взаємозв'язки організації навчання з етапами розумового розвитку (У. У. Давидов), роль диференційованого підходу до проблеми навчання, засоби і методи контролю і оцінки учбової діяльності. Особливе місце займають розробки з цілеспрямованого формування необхідних властивостей особистості. З відомою мірою умовності, пов'язаної з реальною єдністю навчання і виховання, педагогічну психологію можна розділити на психологію навчання (яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навиків) і психологію виховання (яка вивчає закономірності активного, цілеспрямованого формування особистості).

4. Психологія праці, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності, вивчає професійно важливі якості, які стосуються певної спеціальності, психологічні основи організації праці, підвищення продуктивності праці, стосунки у трудовому колективі. Психологія праці — наука, що вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності і відношення людини до праці. Об'єкт психології праці — діяльність індивіда у виробничих умовах "і умовах відтворення його робочої сили. Сучасна психологія праці відмовилася від уявлень про існування двох розімкнених циклів: виробництва і споживання, в яких людина поперемінно і незалежно виступає спочатку як виробник, а потім як споживач. З позицій психології праці робочий і вільний час індивіда тісно взаємозв'язані, так само як умови праці і відтворення робочої сили. Основи психології праці формувалися під впливом медицини, фізіології, техніки, соціології і т. ін. Початковим моментом включення тієї або іншої дисципліни в рішення проблем вдосконалення праці служило ухвалення того, що організація праці може дати більшу продуктивність, ніж її інтенсифікація, а економічні витрати на працівника (його освіта, медичне обслуговування, поліпшення житлово-побутових і екологічних умов життя) обертаються прибутком у сфері виробництва. При цьому кожна з дисциплін внесла свій внесок у розвиток психології праці, формулювання її завдань. Початком формування психології праці як самостійної наукової дисципліна прийнято враховувати появу книг Г. Мюнстерберга "Психологія і ефективність виробництва" і "Основи психотехніки". Істотний внесок у вивчення праці був зроблений І. М. Сєченовим, роботи якого поклали початок дослідженням раціональної організації і проектування трудової діяльності. Проте потрібен був тривалий час для того, щоб психологія праці виділила власний предмет і дала імпульс новим напрямам у вивченні праці: інженерній психології, авіаційній і космічній психології, ергономіці, психології управління. Головні завдання психології праці на сучасному етапі безпосередньо пов'язані з суспільними завданнями вдосконалення виробничих відносин і підвищення якості праці, поліпшення умов життя, усунення аварійних ситуацій, демократизації і формування відповідної культури праці. Сучасний розвиток психології праці ґрунтується на психології наукової організації праці. Це галузь психології, що вивчає закономірності вдосконалення психічної складової трудового процесу. Завдання психології наукової організації праці полягають в розробці способів формування адекватних мотивів трудової діяльності, впорядкованої ієрархії цілей, довершених систем когнітивнлх дій, а також у вивченні суб'єктивного віддзеркалення людиною трудового процесу. Розвитку психології наукової організації праці сприяли визнання обмеженості досліджень, що охоплюють тільки зовнішні поведінкові прояви трудової діяльності (операції, прийоми, рухи), а також широке розповсюдження професій, які не володіють виразно помітними зовнішніми ознаками (оператори систем стеження, науковці і т. ін.). Наявність внутрішніх когнітивних проявів, характерних для цих професій, зумовило створення спеціальних методик (побудова когнітивних карт, методи штучної деавтоматизації навику,