асоціативний експеримент, біологічний і психологічний зворотний зв'язок), що дозволяють проникнути в структуру індивідуальних психологічних переживань трудового процесу і запропонувати рекомендації по їх регулюванню і контролю. На появу психології наукової організації праці певний вплив мали інформатика, теорія і практика штучного інтелекту, когнітологія.
5. Військова психологія — галузь психології, яка вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності в залежності від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характеристик особистості бійця, особливостей військового колективу, методів бойової і політичної підготовки. Ця галузь психології виникла зі створенням армії, служить інтересам забезпечення збройного захисту, виробляє рекомендації з удосконалювання теорії і практики вивчення, добору, навчання, виховання військовослужбовців, політичної роботи, психологічної підготовки воїнів. При цьому широко використовується досвід війни, великих військових навчань, учбово-бойової практики. Напрями військової психології відповідають видам збройних сил. її проблеми розробляються у взаємозв'язку з соціальною психологією, психологією праці, педагогічною психологією і т. ін.
6. Соціальна психологія — галузь психології, яка вивчає закономірності поводження і діяльності людей, які обумовлені фактом їхнього включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Протягом тривалого періоду соціально-психологічні погляди розроблялися в межах різних філософських вчень. Елементи соціальної психології складалися й усередині конкретних наук — у психології і соціології, а також в антропології, етнографії, кримінології, мовознавстві тощо. До другої половини XIX ст. відносяться перші спроби створення самостійних соціально-психологічних концепцій: "психологія народів" (М. Лацарус, X. Штейнталь, В. Вундт), "психологія мас" (С. Сигеле, Г. Лебон), теорія "інстинктів соціального поводження" (У. Макдугалл). Початком існування соціальної психології як особливої дисципліни вважається 1908 p., коли одночасно з'явилися роботи англійського психолога У. Макдугалла й американського соціолога Е. Росса, у назвах яких вживався термін "соціальна психологія". Соціальна психологія як самостійна наука містить такі основні розділи: закономірності спілкування і взаємодії людей (зокрема роль спілкування в системі суспільних і міжособистісних відносин); психологічні характеристики соціальних груп, як великих (класи, нації), так і малих (де вивчаються такі явища, як згуртованість, лідерство, процес прийняття групових рішень і т. ін.); психологія особистості (сюди, зокрема, відносяться проблеми соціальної установки, соціалізації і т. ін.). Розгляд усіх цих проблем здійснюється на основі принципу діяльності, що означає дослідження соціально-психологічних явиш у реальних соціальних групах, об'єднаних спільною діяльністю, за умови, що зазначена діяльність опосередковує всю систему внутрігрупових процесів. Це дозволяє розглядати кожну групу як одиницю у всій сукупності суспільних відносин і розкрити механізми розвитку групи, перетворення її з дифузійної групи у колектив. Соціальна психологія побудована на таких методологічних принципах, які дозволяють виконати свою основну практичну задачу — сприяти оптимізації керування соціальними процесами. Великого значення набуває також створення психологічної служби, яка могла б забезпечити рішення прикладних проблем соціальної психології в економіці, у системі виховання, у сфері масової інформації, у спорті, у сфері побуту тощо.
7. Психологія спорту — галузь психологічної науки, предметом якої є вивчення закономірностей-прояву і розвитку психіки людини, а також групових взаємодій в умовах змагальної і тренувальної діяльності. Як і багато інших напрямків психології, психологія спорту почала інтенсивно розвиватися в 60—70-ті рр. XX ст. (П. О. Рудик, О. ІД. Пуні та ін.), причому в цій області основні дослідження були спочатку зосереджені на вивченні індивідуальних особливостях спортсменів, здібностей і можливостей діяти в стресових умовах змагань, способів підвищення ефективності спортивних тренувань. З часом спектр питань, розроблюваних психологією спорту, істотно розширився. Стосовно кожного виду спорту з урахуванням досягнень загальної, педагогічної, вікової і соціальної психології розробляються програми спеціальних тренувальних комплексів, спрямованих на підвищення як фізичної, так і психічної тренованості спортсменів, їх емоційно-вольової, етичної, моральної і колективістської підготовленості. У психології спорту досить детально досліджені закономірності ефективного формування рухових навичок і умінь, способи досягнення високих показників сили, витривалості, спритності і координованості рухів. У цих дослідженнях вивчаються шляхи і способи формування спеціалізованого сприйняття спортсменів, наприклад почуття часу, почуття дистанції, зміни швидкості руху об'єкта, передбачення миттєвого розвитку подій тощо. Крім того, приділяється увага розвиткові методів поліпшення спостережливості, уяви, стратегічного мислення, погодженої взаємодії в групових іграх і т. ін. Поглиблення цих досліджень йде як в області вивчення здібностей спортсменів і їхнього спеціального добору на різних вікових стадіях, так і по шляху виховання і формування цих здібностей у процесі тренувальної діяльності. Особливу проблему складають такі напрямки психології спорту, як психічна саморегуляція, керування своїм станом у передстартовий період, у ході змагань і після виходу із змагальної ситуації. Цим питанням, а також відношенню спортсменів до своїх перемог і поразок приділяється більше уваги в останніх дослідженнях. В окремий напрямок виділяються соціально-психологічні дослідження, що розглядають проблеми формування команд, міжособистісні відносини в них, прийоми і способи підвищення їхньої згуртованості і ціннісно-орієнтованої єдності, питання взаємин із тренером або тренерським колективом, з болільниками (у тому числі з "спортивними фанатами") і т. ін. Основні задачі сучасної психології спорту складаються не тільки в сприянні досягненню спортсменами високих спортивних результатів, а й у всебічному розвитку особистості спортсмена, у підвищенні його загальної і психологічної культури.
8. Медична психологія (від лат. medicus — лікарський, лікувальний) — галузь психології, яка вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи і реабілітації хворих. В галузь дослідження медичної психології входить широкий комплекс психологічних закономірностей, пов'язаних з виникненням і плином хвороб, вплив тих або інших захворювань на психіку людини, забезпеченням оптимальної системи оздоровчих впливів, характером відносин хворої людини з мікросоціальним оточенням. Структура медичної психології включає ряд розділів, орієнтованих на дослідження в конкретних областях медичної науки і практичної охорони здоров'я. Найбільш загальними з них с клінічна психологія, яка включає патопсихологію, нейропсихологію і соматопсихологію. Інтенсивно розвиваються галузі медичної психології, пов'язані з психокорекційною роботою: психогігієна, психофармакологія, психотерапія, психічна реабілітація. Серед найважливіших проблем медичної психології:— взаємодія психічних і соматичних (тілесних, фізіологічних) процесів при виникненні і розвитку хвороб, закономірності формування захворювання, вивчення динаміки усвідомлення хвороби, формування адекватних особистісних установок, пов'язаних з лікуванням, використання компенсаторних і захисних механізмів особистості в терапевтичних цілях, вивчення психологічного впливу лікувальних методів і засобів (медикаментів, процедур, клінічних і апаратурних досліджень, хірургічних втручань і т. ін.) з-метою забезпечення їх максимально позитивного впливу на фізичний і психічний стан пацієнта. Значне місце серед досліджуваних питань займають психологічні аспекти організації лікувального середовища (стаціонару, санаторію, поліклінік тощо), вивчення відносин хворих з родичами, персоналом і один з одним. У комплексі проблем організації лікувальних заходів особливе значення має вивчення закономірностей психологічного впливу лікаря в ході проведення ним Діагностичної, лікувальної, профілактичної роботи, раціональної побудови взаємин учасників Лікувального процесу.
9. Психологія творчості - галузь психологічних досліджень творчої діяльності людей у науці, літературі, музиці, образотворчому і сценічному мистецтві, у винахідництві і раціоналізаторстві. Методологічною основою психології творчості є принцип історизму. Особливий розділ психології творчості присвячений вивченню творчої діяльності дітей. До специфічної проблематики відноситься вивчення ролі уяви, мислення, інтуїції, натхнення, надситуативної активності, індивідуально-психологічних особливостей, що виявляються в процесі творчості (здатності, талант, геніальність і т. ін.), впливів на особистість її входженням у творчий колектив, факторів, здатних стимулювати творчу активність (групова дискусія, мозкова атака і т. ін.).
10. Юридична психологія (від лат. juris — право) — галузь психологічних вчень, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих, правом відносин. Під впливом успіхів експериментальної психології наприкінці XIX — початку XX ст. були проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології показань свідків і допиту (А. Провині, Г. Гросс, К. і Марбе, В. НІ терн та ін.), "діагностики причетності" до злочину (К. Юнг), судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного добору і навчання юристів (Г. Мюнстерберг). Дослідження з юридичної психології стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. минулого сторіччя. Були виконані численні роботи з вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономірностей формування показань свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи (О. Е. Врусиловськии, М. Н. Гернет, М. М. Гродзинський, О. С. Тагер та ін.), проведені оригінальні досліди по виявленню психологічних методів слідів злочину (О, Р. Лурія). Значно активізувалися наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи. Систему сучасної вітчизняної юридичної психології утворять кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми злочинного поводження й особистість злочинця; судова психологія, яка охоплює широке коло питань, пов'язаних із судочинством; виправна психологія, яка розробляє проблеми виправлення правопорушників; правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її виховання, причини деформації. У юридичній психології застосовуються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування, тестування та ін.), розробляються і специфічні для даної галузі знань методи (наприклад психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи і т. ін.).
11. Патопсихологія (від гр. pathos - страждання, хвороба) — розділ