медичної психології, яка вивчає закономірності розпаду психічної діяльності і властивості особистості при хворобі. Аналіз патологічних змін здійснюється на основі зіставлення з характером формування і протікання психічних процесів, станів і властивостей особистості в нормі. У цьому полягає основна відмінність патопсихології, яка інтерпретує дані дослідження в категоріях психологічної теорії, від психопатології — галузі психіатрії, яка вивчає патологію психіки на основі загально клінічних категорій (виникнення і результат хвороби як клінічно закономірна зміна симптомів і синдромів). При цьому якщо клінічні (психопатологічні) дослідження виявляються, описують і систематизують прояви порушених психічних процесів, то патопсихологія розкриває характер протікання й особливості структури психічних процесів, що призводять до симптомів, які спостерігаються в клініці. Патопсихологія вивчає психічні розлади в першу чергу експериментально-психологічними методами. Прикладне значення патопсихології у практиці медицини виявляється у використанні отриманих в експерименті даних для диференціальної діагностики розладів психіки, установлення ступеня виразності психічного дефекту в інтересах експертизи (судової, трудової, військової і т. ін.), оцінки ефективності проведеного лікування по об'єктивних характеристиках динаміки психічного стану хворих, аналізу можливостей особистості хворого з погляду її зберігаючих сторін і перспектив компенсації утрачених властивостей з метою вибору оптимальних психотерапевтичних заходів, проведення індивідуальної психічної реабілітації. Значення патопсихологічних досліджень для психології полягає в можливості більш глибокого пізнання закономірностей функціонування і розвитку нормальної психіки, вивчення категорій "психічної норми", "психічного здоров'я", а також факторів, що активізують або гальмують розвиток особистості в ході її онто- і соціогенезу. Основи сучасної патопсихології закладені в працях відомих психологів О. Р. Лурії, Б. В. Зейгарника та ін.
12. Зоопсихологія (від гр. zoon— тварина, psyche— душа, logos — навчання) — наука, про психіку тварин, про прояви і закономірності психічного відображення на цьому рівні.. Зоопсихологія вивчає формування психічних процесів у тварин в онтогенезі і у процесі еволюції. Психічним здібностям тварин приділяли увагу вже античні мислителі. Зародження наукової зоопсихології наприкінці XVIII — початку XIX ст. пов'язано з іменами Ж. Л. Бюффона і Ж. Б. Ламарка, а пізніше — Ч. Дарвіна. Основоположниками наукового вивчення психічної активності тварин були К. Ф. Рулье і В. А. Вагнер, що поклали в XIX—XX ст. початок матеріалістичному еволюційному напрямкові.
13. Екологічна психологія (психологія навколишнього середовища) — міждисциплінарна галузь знання, яка формується, про психологічні аспекти взаємин людини і навколишнього середовища (просторово-географічного, соціального, культурного), органічно включена у життєдіяльність людини, і регуляції, яка служить важливим фактором її поводження і соціальної взаємодії. Знаходиться на стику психології і соціальної екології як особливої дисципліни, що вивчає широке коло соціально-гуманітарних проблем взаємодії людини і навколишнього середовища. Екологічна психологія вивчає найбільш ефективні способи поліпшення умов життя в населених пунктах, місцях роботи і т. ін.
14. Економічна психологія (від гр. oikonomike — букв, мистецтво ведення домашнього господарства) — галузь психології, яка вивчає психологічні явища, пов'язані з виробничими відносинами людей. До найважливіших проблем економічної психології відноситься виявлення місця особистості людини в структурі продуктивних сил, людської праці. Людина при цьому розглядається, умовно говорячи, як економічна реальність, тобто з погляду тих ресурсів, якими вона володіє як творець матеріальних і духовних цінностей. До числа проблем економічної психології відноситься вивчення відношення людини до різних форм власності. Економічна психологія вивчає психологічні умови.ефективного функціонування господарського механізму, психологічні умови ефективності планування тощо. -
15. Гештальт-психологія (від нім. Gestalt— образ, форма) — напрямок у західній психології, який виник у Німеччині в першій третині XX ст. і висунув програму вивчення психіки з погляду цілісних структур (гештальтів), первинних стосовно своїх компонентів. Гештальт-психологія виступила проти висунутого структурною психологією (В. Вундт, Е. Тітченер та ін.) принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них за законами асоціації або творчого синтезу складних психічних феноменів. Ідея про те, що внутрішня, системна організація цілого визначає властивості і функції утворюючих його частин, була застосована спочатку до експериментального вивчення сприйняття (переважно зорового). Це дозволило вивчити ряд його важливих особливостей: константність, структурність, залежність образу предмета ("фігури") від його оточення і т. ін. При аналізі інтелектуального поводження була простежена роль сенсорного образу в організації рухових реакцій. Побудова цього образа пояснювалося особливим психічним актом збагнення, миттєвого схоплювання відносин у сприйманому полі. Ці положення гештальт-психологія протиставила біхевіоризмові, який пояснював поводження організму в проблемній ситуації перебором "сліпих" рухових проб, що випадково приводять до вдалого рішення. При дослідженні процесів людського мислення основний наголос був зроблений на перетворення ("реорганізацію") пізнавальних структур, завдяки яким ці процеси здобувають продуктивний характер, що відрізняє їх від формально логічних операцій, алгоритмів і т. ін. Хоча ідеї гештальт-психології сприяли розвитку знання про психічні процеси (насамперед розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу), її ідеалістична методологія (феноменологія) перешкоджала детерміністському аналізові цих процесів. Психічні "гештальти" і їх перетворення трактувалися як властивості індивідуальної свідомості, залежність якої від предметного світу і діяльності нервової системи представлялася за типом ізоморфізму (структурного аналогу), що є варіантом психофізичного паралелізму. Головні представники — німецькі психологи М. Вертхеймер, В. Келер, К. Коффка. Близькі до неї загальнонаукові позиції займали К. Левін і його школа, що поширили принцип системності й ідею пріоритету цілого в динаміку психічних утворень на мотивацію людської поведінки, К. Гольдштейн — прихильник "холізму" (цілісності) у патопсихології, Ф. Хайдер увів поняття про гештальт в соціальну психологію з метою пояснення міжособистісного сприйняття тощо.
16. Політична психологія (від гр. politika — державні або суспільні справи)— галузь психології, яка вивчає психологічні компоненти (настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації і т. ін.) у політичному житті суспільства, які формуються і виявляються на рівні політичної свідомості націй, класів, соціальних груп, урядів, індивідів і реалізуються в їх конкретних політичних діях. У психологічній науці багато проблем, що складають предмет політичної психології (політичне виховання, суспільна свідомість, психологія ідеологічного впливу, політична активність мас і т. ін.), вирішуються в рамках соціальної, педагогічної і вікової психології, соціології, економічної науки, філософії.
17. Психологія релігії — галузь психології, яка вивчає психологічні і соціально-психологічні фактори, що обумовлюють особливості релігійної свідомості, її структуру і функції. Психологія релігії виникла наприкінці XIX— початку XX ст. (В. Вундт, У. Джеймс, Т. Рібо та інші) і накопичила значний матеріал про зміст релігійної свідомості, яка включає такі поняття, як бог (дух), рай, пекло, гріх та інші, а також про емоційні стани і почуття людини під час молитви, сповіді й здійснення інших обрядів. У психології релігії існує кілька плинів, які базуються на різних теоретико-методологічних підставах. Вона використовує теоретичні положення і методи загальної і соціальної психології, соціології, етнографії й історії релігії. Вивчення законів формування, розвитку і функціонування релігійної психології ведеться в таких напрямках: загальна теорія психології релігії, яка вивчає зміст і структуру релігійної свідомості, специфіку релігійних почуттів, психологічні функції релігії в духовному житті особистості і суспільства; диференціальна — розглядає релігійну свідомість і почуття віруючих з урахуванням конкретного соціального середовища й історичної епохи; психологія релігійних груп вивчає соціально-психологічну структуру релігійних громад, механізми спілкування, наслідування, установок і їхній вплив на свідомість, почуття та поводження віруючих; психологія релігійного культу досліджує вплив релігійних обрядів на психіку людини.
18. Психологія родини і шлюбу — міждисциплінарний напрямок у психології, який вивчає проблеми шлюбу і родини; включає дослідження в галузі соціології, економіки, етнографії, історії, юриспруденції, демографії і т. ін. Уперше систематичне вивчення було розпочато наприкінці 20-х на початку 30-х рр. XX ст. у США. Бурхливий ріст досліджень привів до того, що в 60—70-х рр. активно дискутувалися питання про можливості виділення досліджень шлюбу і родини в окрему науку: Однак у зв'язку з тим, що даний об'єкт у кожній з наук розглядається зі своєї специфічної точки зору, це питання залишилося відкритим. Психологічні дослідження шлюбу і родини включають: вивчення факторів, що впливають на якість шлюбу, цикл розвитку родини, рольову структуру родини, розподіл влади між членами родини, спілкування у родині, настанову на шлюб і родину, детермінанти вибору шлюбного партнера, психологічні особливості батьків і дітей тощо. В окрему галузь дослідження виділене вивчення процесу й ефективності сімейного і шлюбного консультування. Ці дані слугують підставою для формування різного роду соціальних і психологічних програм та рекомендацій, спрямованих на допомогу родині. Вони служать джерелом розробки наукових принципів підготовки фахівців, які працюють з родиною в цілому та з окремими її членами.
19. Психологія управління — галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Основна задача психології управління — аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності з метою підвищення ефективності та якості роботи в системі керування. В останні роки психологія управління інтенсивно розвивається. Процес керування реалізується в діяльності керівника, у якій психологія управління виділяє такі моменти: діагностика і прогнозування стану й змін управлінської підсистеми; формування програми діяльності підлеглих, спрямованої на зміну станів керованого об'єкта в заданому напрямку; організація виконання рішення