і т. ін. В особистості керівника вона розрізняє його управлінські потреби і здібності, а також його індивідуальну управлінську концепцію, що включає надзадачу, проблемний зміст, управлінські задуми та внутрішньо прийняті принципи і правила керування. Керуюча підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно взаємозалежних керівників. Психологія управління вивчає способи їхнього сполучення, що дозволяють перетворити акти їхньої індивідуальної діяльності в цілісну колективну управлінську діяльність. На способи такого сполучення впливають правові повноваження керівників, характер взаємозв'язків виконуваних ними обов'язків, особливості стимулювання їхньої праці, особисті взаємини та ін. Недосконалість спілкування виявляє себе в різних формах (конфлікти, відомчі бар'єри і т. ін.). Вивчення психологічних умов забезпечення цілісного функціонування апарату управління — один з найважливіших напрямків психології управління. Оскільки предметом управлінської діяльності є колективна праця конкретної організації, а за умовами і змістом праці ці організації істотно розрізняються, психологічні особливості управлінської діяльності набувають у кожному випадку специфічного характеру і підлягають спеціальному вивченню.
З розвитком наукової думки та розширення людської діяльності виникають нові, різноманітні галузі психологічного знання.
Деякі психологи виділяють психологію як розділ науки, яка вивчає феномен "пси". Існує багато синонімів психології. Це "парапсихологія", "психртроніка" тощо. Під феноменом "пси" дослідники розуміють сукупність паранормальних феноменів свідомості, які до цього часу мало зрозумілі. До них вони відносять телепатію, яснобачення, телекінез тощо.
Психологія тісно взаємопов'язана з іншими науками, наприклад із педагогікою. Ці науки вийшли в різний час із філософії: психологія — початок XVII ст., педагогіка XIX ст.. Психологія і педагогіка за своїм значенням посідають перше місце серед інших наук. Співвідношення між психологією і педагогікою аналогічне співвідношенню між фізіологією і медициною.
Психологія та природничі науки.
Експериментальна психологія розвивалася під впливом експериментальних досліджень природничих наук. Перші експериментальні дослідження з психології про час реакцій виникли з потреб астрономії, вони привели до створення психофізики і психоакустики. Слід зазначити, що дослідження з психології ґрунтувалися на даних біологічних наук, закону біологічної еволюції, даних фізіології.
Психологія та медичні науки.
Медичні науки враховують чи мають враховувати дані психології при розробці проблем здоров'я, хвороб дітей та дорослих. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та інші. Із врахуванням даних психології розв'язуються чи мають розв'язуватись проблеми спілкування лікаря із пацієнтом, пропаганди медичних знань, узгодження медичної техніки із психологічними властивостями людини тощо.
Психологія і технічні науки.
Координація цих наук важлива для таких проблем, як розробка систем керування, підготовка працівників у системі керування, створення роботів, комп'ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації, для визначення, як готувати людину для роботи у створених технічних установах, апаратах, проблем інженерної психології, ергономіки, кібернетики тощо.
Психологія і суспільні науки.
Психологія тісно пов'язана з історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками. Психологічні дослідження не визначають соціальних процесів, але згадані суспільні науки не можуть розвиватись без даних психології. На основі і під впливом психологічних наук розвивалися такі науки, як соціальна психологія, юридична психологія тощо.
Зв'язок психології з конфліктологією.
Конфліктологія (від лат. — конфлікт, зіткнення) — галузь соціологічних знань, спрямована на дослідження методів аналізу конфліктів з використанням системно-математичних методів, дослідження конфліктів у системі соціально-економічних, соціально-політичних, міжособистісних взаємин та ін. Поняття конфлікту пов'язане в побутовому вживанні із сваркою, бійкою, суперечною сутичкою, лайкою; в концептуальному вживанні — із зіткненням думок чи поглядів опонентів чи суб'єктів — учасників взаємодії; із розбіжністю, розходженням, колізією (колізія від лат. — стикаюсь), зіткненням протилежних цілей, сил, інтересів, прагнень; гострі суперечки й зіткнення погляді в суб'єктів розходження між правовими нормами. У конфліктології користуються поняттям консенсус (від лат. — погодження). Це поняття означає у психологи і конфліктології єдність думок, суджень, взаємну погодженість людей. На досягнення консенсуcу впливає не тільки критерій науковості думки, а й суб'єктивні фактори — тиск громадської думки, засоби масової комунікації, авторитет лідера.
На початку XX ст. швейцарським психологом 3. Клапаредом у науковий побут уведене поняття "юридична психологія", що характеризувало прикладну галузь, яка активно розвивається, та досліджує прояв і використання загальних психологічних механізмів і закономірностей у сфері відносин, регульованих правом.
Як прикладна галузь юридична психологія, природно, повинна мати тісний взаємозв'язок насамперед з фундаментальними психологічними науками — історією, загальною й соціальною психологією та ін. При цьому вони впливають на розвиток юридичної психології через використання її представниками наявної у фундаментальних психологічних дисциплінах методології, категоріального апарата, теоретичних схем, загальних законів і механізмів виникнення, прояву й розвитку психічних явищ. Однак у зв'язку з тим, що юридичній психології властива і своя "внутрішня логіка розвитку", все ж виявлені специфічні закономірності надалі повинні асимілюватися й в узагальнених теоріях або концепціях, які розробляються у фундаментальних психологічних науках.
Для сучасної юридичної психології характерні дуже тісні взаємозв'язки з багатьма суміжними психологічними дисциплінами: диференційною, віковою, педагогічною, медичною, інженерною психологією, психологією праці, управління тощо. Запозичаючи з даних суміжних наук багато вузлових теоретичних положень і методичного інструментарію, юридичні психологи не тільки адаптують їх стосовно до вирішення своїх приватних завдань, але й своїми науковими доробками визначають корекційно-стимулюючий вплив на побудову в зазначених галузях більш глибоких концептуальних схем і моделей.
Відносно ж взаємозв'язків юридичної психології із суміжними науковими дисциплінами, які вивчають умови й аномальні форми індивідуального поводження (зокрема психіатрія та ін.), то вони найтісніші, адже це необхідно самі тісні контакти, щоб, по-перше, вибрати правильні орієнтири професійної компетенції (особливо відносно визначення дієздатності особистості), а по-друге, розвинути власні теоретико-прикладні напрямки діяльності.
Особливий взаємозв'язок юридичної психології із правовими науками і юридичною практикою.
Юридична психологія по співвідношенню до всього спектра нормативно-правових і науково-юридичних феноменів повинна бути не окремою галуззю знань, тобто однією з безлічі наукових дисциплін, а виступати в ролі науки, яка доповнює ці знання.
Психологічні нововведення широко впроваджуються в галузі сімейного, трудового, підприємницького законодавства, У зв'язку із цим представляється вкрай актуальним підвищити активність і с координованості дій юридичних психологів в обґрунтуванні й розробці психологічних основ теорії права і юридичної практики. У цьому зв'язку необхідно, по-перше, розпочати теоретико-прикладні дослідження із всіх стадій правового регулювання, а не лише з психології правозастосовної діяльності, а по-друге, у контексті розширених методологічних основ й уточненого предмета юридичної психології реально перетворити в перспективі об'єкт, предмет і завдання юридичної психології із сугубо прикладної науки в теоретичну поряд з філософією й соціологією права.
Відносно ж удосконалювання психологічного забезпечення різноманітних видів юридичної праці в останні роки (особливо при створенні різноманітних психологічних служб) відбуваються значні позитивні зміни. Хочеться сподіватися, що наявні труднощі (як концептуального, так й організаційно-методичного характеру) будуть успішно подоланні й у підсумку юридичні психологи не тільки відстоять професійне право займати особливу позицію стосовно різних типів клієнтів-юристів, а й розширять свою "нішу" в обслуговуванні юридичної практики. Природно, у цьому випадку необхідна тісна взаємодія й координування взаємозв'язків зі спеціалістами таких галузей знання, як криміналістика, кримінологія, юридична педагогіка, соціальна робота та ін.
У структурі сучасної юридичної психології як прикладної науки можливо виділяти такі основні складові:—
методолого-теоретичні й методичні основи, де обґрунтовуються об'єкт, предмет, завдання, система, методологія й методи, а також розкривається історія й перспективи розвитку юридичної психології;—
правова психологія — розділ юридичної психології, де вивчаються психологічні аспекти правової творчості й правової реалізації, психологічні закономірності й механізми правової соціалізації особистості, розвитку правосвідомості і її дефекти;—
кримінальна психологія — розділ юридичної психології, що досліджує психологічні особливості особистості злочинця у різних видах злочинної діяльності (насильницьких, корисливих і т. ін.), а також психологію злочинних угруповань й організованої злочинності;—
психологія слідчої й оперативно-розшукової діяльності — розділи юридичної психології, у якому вивчаються психологічні аспекти розкриття й розслідування злочинів, а також розробляються психотехнічні засоби впливу на кримінальні елементи;—
судова психологія — розділ юридичної психології, де досліджуються психологічні аспекти судового розгляду, психологічні " особливості особистості слідчого та інших учасників кримінального процесу, психологія слідчої діяльності, проблеми судово-психологічної експертизи, психологія підготовки та планування судової діяльності, психологія судової діяльності прокурора, адвоката, підсудного, психологія прийняття судових рішень;—
пенітенціарна психологія – розділ юридичної психології, де вивчаються психологічні аспекти ефективності різних видів покарань, психологія засуджених як умовно так і до позбавлення волі, а також обґрунтовуються заходи щодо їх ресоціалізації й реабілітації;—
психологія цивільного правового урегулювання — розділ юридичної психології, де вивчаються психологія цивільних правопорушень, позиція сторін цивільного процесу та їх комунікативна активність, психологічні аспекти підготовки й організації такого роду справ, психологія діяльності прокурора, адвоката, когнітивна (пізнавальна) діяльність суду, судово-психологічна експертиза, психологія прийняття судових рішень у цивільних справах;—
психологія діяльності юридичних організацій (організаційна юридична психологія) – розділ юридичної психології, де вивчається діяльність спеціалізованих закладів юридичного профілю.
Крім зазначених основних складових в останні роки активно почали розвиватися й такі напрямки юридичної психології, як превентивна, військово-юридична, психологія юридичної праці, психологія правовідносин на підприємстві та ін.
Література
1. Андреена Н. А. / Социальная психология. –