Таблиця 9.1. Схема індивідуального консультування

3 погляду клієнта | Текст замовлення | Психологічна задача | Можливі зміни | Вибір напряму змін

3 погляду психолога | Зміст завдання взаємодії | Механізми психічного розвитку | Період психічного розвитку | Зміст норми психічного розвитку

У розумінні механізмів психічного розвитку психолог використовує філософські уявлення про сутність людини. На нашу думку, Б. Францу та Р. Хірау вдалося дуже тонко виразити цю реальність, з якою працює практичний психолог, використовує своє уявлення про механізми психічного розвитку: "Можна сказати, що в людині, з того часу, як вона стала людиною, є дещо завжди постійне — природа; але людині притаманна також велика множина перемінних факторів, які роблять здатним до оновлення, творчості і прогресу".

У практичній роботі психолог опирається на знання про постійну характеристику внутрішнього світу людини, використовує її у консультативних прогнозах роботи, в тих моментах інтерв'ю, де психолог з альтернативами, робить взаємодію з клієнтом реалістичною.

Для того, щоб це відбулося, психолог повинен володіти точними знаннями про природу людини, які дає анатомія і фізіологія, психосоматика, антропологія й інші науки про природні властивості людини.

Розглянемо тільки один приклад порушення соматосексуального розвитку як виявлення природних властивостей людини: "При синдромі тестикулярної фемінізації дитину вважають дівчинкою. У цьому випадку навіть у пубертатному періоді вторинні статеві ознаки розвиваються по-жіночому. До лікаря такі особи приходять тому, що немає менструацій. Однак генетично вони чоловіки, мають каріотип 46 ХУ жіночих внутрішніх геніталій, оскільки мюллерові канали атрофувалися і розвинулись придатки яєчок і сім'явивідні протоки. Гонади таких хворих — яєчка, які розміщуються в розщепленій мошонці — великих статевих губах або пахових каналах".

Враховують значимість природних факторів, аналізуючи межові форми здоров'я, до яких, наприклад, належать акцентуації характеру. Поняття норми психічного розвитку і норми психічного здоров'я пов'язані з соціалізацією людини, з її можливістю жити серед інших людей, бути "такою, як всі". Ставлення клієнта до змісту соціальних норм, володіння ними для практичного психолога є одним із показників особистісної зрілості клієнта, що дає підстави для формулювання психологічних завдань у взаємодії з ними.

В акцентуаціях характеру клієнтів психологу потрібно буде працювати з аномаліями, які визначаються поєднанням несприятливих спадкових факторів і факторів соціального впливу. Серед спадкових факторів розрізняють пренатальні, натальні та ранні (перші два — три роки життя), після-натальні соматогенні шкідливості (травми, інтоксикації, інфекції тощо). Несприятливий вплив соціального оточення — безконтрольність, гіпер-опіка, важка моральна атмосфера у сім'ї — при довготривалій дії здатні порушити розвиток особистості з хорошою спадковістю.

У психіатрії вважають, що в основі патогенезу акцентуації характеру є частковий зрив соціальної адаптації, який блокує саме ту форму поведінки, в бік якої виражена акцентуація.

При індивідуальному консультуванні практичний психолог повинен перевірити наявність акцентуації у клієнта і прийняти обґрунтоване рішення про можливу спільну працю з лікарем (терапевтом, психіатром, психоневрологом, невропатологом, сексологом).

Акцентуації характеру, які детально описав К. Леонгард ("Акцентуированные личности", Киев, 1981), породжують в людини труднощі з оточенням лише за відповідних умов, зокрема в ситуаціях, які ставлять до людини підвищені вимоги відповідно до вимог типу акцентуацій.

У практиці широко використовують тест-залитальник Шмішека, який враховує особливість виявлення акцентуацій, а також методику аутоін-дентифікації акцентуацій характеру (Є. Г. Ейдеміллер). Поєднання цих методик зі запитаннями про можливі несприятливі спадкові фактори дає змогу психологові вирішити питання про деякі природні особливості людини.

У практичній роботі з дітьми і підлітками використовують класифікацію акцентуацій, яку розробив А. Б. Лічко (1997). її можна застосовувати в роботі з дорослими.

Згідно з цією класифікацією, можна виділити такі типи акцентуації характеру: 1) астеноневротичний; 2) сензитивний; 3) психоастенічний; 4) єні-лептоїдний; 5) нестійкий; 6) інфантильна акцентуація; 7) шизоїдний тип; 8) гіпертимний.

Астеноневротичний варіант характеризується схильністю до пониженого настрою, підвищеною втомленістю та дратівливістю. У таких осіб з дитинства неспокійний сон, поганий апетит, нічні страхи, капризність, плаксивість, заїкання. Схильність до пониженого настрою — іпохондрії — у більшості з них залишається на все життя.

Сензитивна акцентуація — це образливість, нерішучість, схильність до утворення нав'язливих страхів, загрозливих думок, уявлень і дій. Під впливом невдач люди з сензитивною акцентуацією стають настороженими і замкнутими.

Психоастенічна акцентуація (мисленнєвий варіант) — любов до самоаналізу, високе почуття обов'язку та відповідальності, висока сензитивність. Не люблять хамства та життєвого цинізму. Вони знаходять у себе багато недоліків і часто страждають докорами сумління, що призводить до сором'язливості, несміливості.

Епілептоїдний варіант характеризується схильністю до афективних напружень і спалахів, в'язкістю, ригідністю, інертністю, які накладають відбиток на всю психіку людини. Злобливі, нестійкий настрій триває довго, переслідують відчуття туги, дратівливі. Поряд із претензіями на лідерство і прагненням до влади епілептоїди бережливі, акуратні, що нерідко перетворюється у самоціль. Статеве прагнення тісно пов'язане з мазохістськими та садистськими тенденціями, підвищеною готовністю до формування різних статевих перверзій (збочень).

Коректні в певній ситуації, в іншій виявляють надмірну себелюбність, злобність, агресивність і жорсткість.

Нестійкий варіант акцентуації характеру визначається безвольністю, яка чітко виявляється в праці, навчанні, виконанні обов'язків вдома. З дитячих років вони неслухняні, непосидючі, всюди лізуть, проте боязливії бояться покарань. Вони легко й охоче підкоряються іншим дітям, а від впливу вчителів і батьків пасивно відходять, використовуючи будь-яку причину для уникання. Рано виявляється потяг до розваг, задоволень і ледарства, рано починають курити, йдуть на дрібні крадіжки, виражено байдужі до свого майбутнього. Не схильні до глибоких почуттів і засвоєння морально-етичних норм. Відсутність внутрішньої єдності. У цього типу акцентуації проявляється у поєднанні холодність і витончена чутливість, впертість і податливість, настороженість і легковір'я, апатична бездіяльність, і неочікувана нав'язливість, сором'язливість і безтактність, раціональне міркування і нелогічні вчинки, багатство внутрішнього світу і безбарвність його зовнішніх проявів.

При гіпертимному варіанті акцентуацій переважає піднесений настрій із рідкими спалахами дратівливості. Вимушена бездіяльність і регламентований режим життя такі люди переносять дуже важко, це призводить до частих спалахів дратівливості.

Дослідження акцентуації характеру при індивідуальному консультуванні дають змогу психологові зорієнтуватися у виборі для клієнта можливих альтернатив поведінки, враховуючи стійкі та ситуативні форми його реагування. Наприклад, працюючи з гіпертимною особистістю можна використовувати для вироблення альтернативних форм поведінки його прагнення застосувати енергію, ініціативу, налагодити контакти.

Крім аналізу акцентуацій характеру, практичний психолог використовує свої уявлення про механізми психічного розвитку, важливу природну характеристику людини, стан її соматичного здоров'я.

Сучасні психологічні дослідження (наприклад, В. В. Ніколаєва "Влияние хронической болезни на психику", 1987) свідчать про те, що у соматично хворої людини формується особливе психічне утворення — внутрішня картина хвороби, зміст якої досить складний. До внутрішньої картини хвороби входять такі чотири рівні відображення: 1) чуттєвий рівень відчуттів; 2) емоційний — пов'язаний з різними видами реагування на окремі симптоми захворювання в цілому і його наслідки; 3) інтелектуальний — пов'язаний з уявленнями, знаннями хворого про власне захворювання; 4) мотиваційний — пов'язаний із ставленням хворого до свого захворювання, зі зміною поведінки та способу життя в умовах хвороби, активізація діяльності з поверненням і збереженням здоров'я.

Соматичне захворювання, особливо хронічне відображається не тільки на енергійних можливостях людини, а й на протіканні емоційних і пізнавальних її процесів.

Часто саме за цими показниками можна побачити соматичне захворювання, яке насувається, тому практичний психолог повинен побачити у психодинамічному матеріалі його динамічний характер і простежити міру стійкості цієї динаміки. Особливо це важливо стосовно консультування дітей з проблем психічної дезадаптації. Дуже часто причини шкільної дезадаптації пов'язані з психосоматичними особливостями дітей — особливо зі здоров'ям.

Практичний психолог працює і з іншими проявами механізмів психічного розвитку — з віковими постійними і змінними внутрішнього світу людини.

Знання про вікові природні особливості людини дають змогу психологові адекватно аналізувати багато біологічних факторів в її поведінці — сексуальність, харчові потреби, потреби у сні, рухах тощо. Знаходити місце і роль цих факторів у механізмах психологічного розвитку людини — це означає ще раз наблизитись до розуміння сутності людини, до можливості впливати на неї в практичній роботі з надання психологічної допомоги.

У процесі індивідуальної роботи з клієнтом психологові (особливо у роботі з дорослими) доводиться звертатися до розуміння ним сутності людини при формулюванні для клієнта психологічного завдання. Психолог повинен чітко вміти виразити свій підхід до сутності людини — сформулювати свою філософську позицію, в якій розкривав би зміст життя людини.

Саме існування людини ставить перед психологом питання про можливість і значення того, що християни називають "спасінням", буддисти — "звільненням" і "прозрінням", а неатеїстичні гуманісти — гармонією і самоцінністю людини, любов'ю і єдністю з іншими людьми.

Психологові, який займається