Якщо є труднощі психічної адаптації і не компенсуються, то вони виражатимуться у зниженні адекватності функціонування психічної сфери, в погіршенні міжособової взаємодії у зменшенні ефективності діяльності, в більш або менш чітких фізіологічних зрушеннях. У виражених випадках порушення психічної адаптації виявляються як клінічно окреслені розлади психічного (а у зв'язку зі змінами психофізіологічних співвідношень і соматичного) здоров'я, характер, який суттєво визначається переважним погіршенням того або іншого аспекту психічної адаптації.

Відповідно до адаптаційного підходу, граничні психопатологічні явища, які є неврозами, тобто функціональних розладів, які супроводжуються відчуттям хвороби, які здебільшого визначаються в основному інтра-психічними конфліктами, можуть бути пов'язані з порушенням психічною адаптацією. Якщо такі явища виражаються тенденцією до виникнення у відповідних умовах неадекватної поведінки у сфері міжособових відносин, які залежать від особливостей особливості, від її неадекватного формування, і призводять до порушення взаємодії між індивідуумом і оточенням (психопатологічні реакції або стани), то погіршення власне психологічної адаптації тісно пов'язане зі зниженням ефективності соціально-психологічної адаптації. Коли неадекватність психічної адаптації виявляється у зміні психофізіологічних співвідношень (тобто стосується переважно психофізіологічної адаптації) і в порушеннях соматичного здоров'я, то йдеться про психосоматичні розлади.

Тісний зв'язок окремих аспектів психічної адаптації виявляється в тому, що кожен із перелічених типів порушень психічної адаптації, торкаючись переважно одного з цих аспектів, автоматично впливає й на інші. Це визначає відому умовність меж між типами порушень, які розглядають, і наявність перехідних варіантів.

Суттєвим є також те, що, з погляду адаптаційного підходу, межа між напруженістю адаптаційного процесу, зниженням його ефективності, окресленими порушеннями здоров'я (тобто між явищами, які розцінюють як нормальні реакції особистості, акцентуванням на особистісні риси або нормальні вегетативні реакції, які підсилюються під час адаптаційного напруження) і граничними психологічними або психосоматичними розладами дає не чітку лінію, більш або менш широку смугу з досить великою кількістю перехідних варіантів. Можливість виявлення таких зон нестійкої адаптації збільшує практичне значення широких досліджень психічної адаптації (особливо в умовах підвищення адаптаційного напруження), яке дає змогу своєчасно не тільки виявити надмірну напруженість адаптаційного процесу, а й провести адекватні корекційні заходи [6].

Значення напруженості адаптаційного процесу може змінювати зона нестійкої адаптації — зміщується, а її розміри — змінюватися залежно від співвідношення індивідуальних особливостей і вимог середовища, від експектації оточення, від динаміки ситуації, які впливають на рівень вимог, що ставлять працівникові, і на міру обмежень, що накладає середовище на його поведінку. Очевидно, що без досліджень психічної і психофізіологічної адаптації буде неповним будь-який розгляд проблеми екологічної відповідності (стосовно працівників, популяції). Аналіз описаних аспектів адаптаційного процесу є невід'ємною частиною вивчення екології людини.

Соціальна зумовленість, яка притаманна біологічному та психологічному рівням адаптації, особливо повно виявляється на завершальному та визначальному рівні виробничої адаптації — соціальному.

Порівнюючи соціально-психологічну адаптацію з іншими її видами, треба враховувати закладені історією розвитку людського спілкування своєрідність, складність і нетиповість цього виду адаптації. На неї накладають відбиток не тільки мораль і традиції різних класів, народів, націй, а й регіонів, галузей і первинних колективів. Не варто автоматично розповсюджувати погляди, які склалися про взаємодію людей на виробництві, сформовані під впливом економічних і політичних закономірностей колективної праці, на аналіз психологічних явищ.

Термін "пристосування", який має характер пасивності, найменш придатний для визначення соціально-психологічної адаптації. Особистість, яка прийшла в колектив, по-перше, уже введена в соціально-психологічну сферу, яка оточує її і відображена у світовідчутті особистості. Отже, у цьому випадку пристосування рівносильне рішенню переробити себе, що дуже проблематично та складно. По-друге, необхідність дотримуватися між-особових зв'язків і відносин, норм і традицій визначає для себе сам новачок. Він може вибрати і варіант адаптації до колективу через внесення змін у стосунки і зв'язки [5].

Як бачимо, процес освоєння особистістю внутрішньоколективних зв'язків і стосунків не завжди односторонній. Соціально-психологічна адаптація — це процес взаємного обміну інформацією про соціально-психологічні характеристики між колективом та індивідом, а також визначення на цій основі контактів і взаємовідносин, які дають змогу ефективно спільно працювати і неформально спілкуватись.

Показники соціально-психологічної адаптації — рівень задоволеності характером роботи, взаємовідносин з колегами й адміністрацією, рівень забезпечення своїх життєвих планів, оцінки якості колективу, задоволеність становищем у групі.

На підставі викладеного багато авторів [2; 4; 5; 6; 8] виділяють етапи процесу входження новачка у робочий колектив підприємства.

Перший етап. Нового працівника інформують працівники відділу кадрів про майбутню роботу та колектив. Детальніші відомості з питань, які його цікавлять, він може отримати від начальника цеху, відділу або іншого повноважного працівника повноважного представника, оглядаючи майбутнє робоче місце. Нового працівника формально приймають у колектив, майстер представляє його бригаді, він починає працювати з інструктором. На цьому рівні працівник не повинен затримуватися, і формальне знайомство переходить у нормальні стосунки вже з другого дня роботи. Посередником у цих питаннях повинен бути майстер, інструктор навчання, бригадир.

Другий етап. Збільшується коло знайомих, їх вибирають за спільними інтересами, тому так добре налагоджуються нормальні стосунки. Кожний прихід на роботу сприймають позитивно, оскільки приємний колектив (здебільшого), але в конфліктних ситуаціях новачок себе ще не виявив, тому він "добрий" для колективу (нічим поганим не відрізняється).

Третій етап. Новачок добре зарекомендував себе в колективі, конфліктних ситуаціях відчуває загальний настрій, налаштований доброзичливо щодо колективу.

Позитивна позиція працівника, з погляду бригади, в декількох конфліктних ситуаціях привела до того, що його почали поважати в колективі, він завоював авторитет.

Четвертий етап. Працівник бере участь у суспільному житті організації, винахідництві та раціоналізації: у нього виникає відповідне творче напруження в роботі, яке допомагає робити кар'єру.

Процес адаптації вважають завершеним лише у тому випадку, якщо виробничі успіхи працівника супроводжуються дружніми стосунками в колективі. Критерієм оцінки такої адаптації є почуття задоволеності своєю роботою. У цьому випадку різні виробничі неприємності не впливатимуть на ритмічність роботи, що є гарантією стабілізації кадрів.

Знання професійних і соціально-психологічних факторів адаптації на кожному з етапів дає змогу впливати на хід адаптації.

Для визначення ефективності впливу тих або інших заходів, які спрямовані на закріплення новачка в колективі, треба знайти оптимальну тривалість кожного етапу адаптації. Практично порівнюючи досягнені за певний період результати, можна визначити дієвість роботи, яку проводять.

Наприклад, В. Д. Шадріхов виділяє такі критерії класифікації соціально-психологічної адаптації за періодами [8], які наведено в табл. 12.1:

Таблиця 12.1. Критерії класифікації періодів соціально-психологічної адаптації

Етапи | Зміст етапів | Значимість термінів | Виробнича адаптація

професійна | соціально- психологічна

1. | Ви стали працювати самостійно. Опанували спеціальність згідно з виробничими вимогами і стали виконувати норми на 100 %. Ви зараховані в колектив. Познайомились із колективом. Збільшуєте коло знайомств в організації | Мінімальне

Середнє

Максимальне | 32 дні | 25 днів

2. | Відчули впевненість у роботі і виконуєте норму виробітку на 106—110 %. Кожний прихід на роботу Ви сприймаєте позитивно. Конфліктів з колегами та керівництвом поки що не мали | Мінімальне

Середнє

Максимальне | 3,7 місяця

5 місяців

2 роки | 5 місяців

5,6 місяців

Не досягнув

3. | Почали удосконалюватися в роботі за спеціальністю, виконуєте норму на 115—120%.

Добре відчуваєте настрій колективу, зміни, бригади. Виступаєте на зборах. Відстоюєте свої пропозиції і свою думку | Мінімальне

Середнє

Максимальне | 2 роки

2,7 роки

3,3 роки | Не досягнув

2,9 роки

3 роки

4. | Відчули, що можете передати свій виробничий досвід новачкам та іншим колегам. До ваших думок почали прислуховуватись. Виконуєте багато суспільних поручень. Працюєте не гірше своїх колег | Мінімальне

Середнє

Максимальне | 4,6 роки

5 років | 2 роки

3,6 роки

6 років

Психофізіологічна адаптація в системі регулювання суттєвих фізіологічних параметрів, роль психофізіологічних співвідношень для функціонування фізіологічних систем, формування комплексних психофізіологічних характеристик зумовлюють цінність дослідження психофізіологічної адаптації для оцінки фізіологічного регулювання і для міркування про адаптаційне значення тих або інших фізіологічних зрушень.

Отже, проблема психічної адаптації є дуже важливою галуззю досліджень, яка перебуває на межі різних галузей знання (фізіології, психології, медицини й екології) й набуває в сучасних умовах все більше значення. Тому адаптивну концепцію можна розглядати як один із перспективних підходів до комплексного вивчення людини.

Психологічні особливості адаптації осіб зрілого та похилого іку

Юність характеризується стійкістю психічної діяльності людини, набуванням цілісності, зрілості, яка тісно пов'язана з психічною адаптацією людини до навколишнього середовища. Під зрілістю особистості розуміють усвідомлення свого місця серед інших людей, самоідентифікацію, прийняття й інтеріоризація соціальних норм, відповідальність за власні вчинки. Основним у зрілому віці є професійна діяльність, яка до похилого віку уступає місце цінності існування та загальнолюдських цінностей.

В. С. Братусь виділяє два рубежі зрілої особистості: у віці 30 ± 2 роки переоцінюється життєвий шлях, людина не тільки