Психологічні аспекти підвищення професійної працездатності працівника

План

1. Психологічні стани, які зумовлюють працездатність

2. Фактори та закономірності змін працездатності

3. Психологічні методи корекції та профілактики несприятливих функціональних станів

Психологічні стани, які зумовлюють працездатність

Науково-технічний прогрес характеризується не тільки збільшенням темпів розвитку і впровадження в народне господарство країни нових технічних систем і технологічних процесів, а й зростанням ролі людини у досягненні високої продуктивності праці. У таких умовах психологія праці повинна оптимізувати психічні стани людини, які формуються в процесі професійної діяльності.

Відповідно до сучасних уявлень психології праці, під психічним станом людини розуміють цілісну характеристику психологічної діяльності і поведінки за певний період часу, яка свідчить про своєрідність проходження психічних процесів залежно від відтворюваних предметів і явищ дійсності, попередніх станів і психічних властивостей особистості [6; 8].

Систему понять, яка характеризує психічні стани людини, класифікують так. Виділяють групи афективних і вольових станів. У першій групі є дві підгрупи з яскраво вираженими емоційними компонентами: емоційні та гуманітарний стан. Перша група об'єднує стани, які характеризують емоційну реакцію людини на актуальний подразник. Друга — стани, які супроводжують виявлення почуттів частіше всього в процесі спілкування. Стани обох підгруп поділяються на позитивні та негативні. Гуманітарні позитивні стани — симпатія, дружба, кохання, захоплення; негативні — антипатія, ворожість, ненависть. Емоційні стани — позитивні — повний спокій, радість, насолода, щастя, ейфорія, екстаз; негативні — хвилювання, сум, горе, страждання, гнів, лють.

У групі вольових станів також виділяють дві підгрупи: праксичні (від лат. ргах — справа, діяльність) і мотиваційні. Праксичні — це стан людини нарізних етапах трудової діяльності: передробочому, робочому, після-робочому. Мотиваційні —супроводжують виявлення мотивів працівника, які спрямовані на задоволення духовної або матеріальної потреби. 6 ній виділяють багато органічних станів (гіпоксія, жага, голод, сексуальне напруження), біологічних за своєю природою, проте вони мають виражений психологічний аспект і низку орієнтувальних станів (сенсорна депри-вація, нудьга, зацікавленість, здивування, сумнів, тривога, страх, жах, паніка), які супроводжують пізнавальну діяльність людини. Стани третьої великої групи (свідомість — увага) фонові, створюють умови для всього психічного життя людини, зокрема, неуважність, зосередженість, підвищена увага [3].

Окремо виділяють багато складних станів, наприклад, фрустрація і стрес, психічний конфлікт, психічна криза особистості.

Дослідження станів людини в психології праці виконують, передусім, з огляду на оптимізацію робочої діяльності людини. У цьому плані стан збігається з працездатністю. Кажучи про працездатність, виділяють загальну (потенційну, максимально можливу працездатність при мобілізації всіх резервів організму) та фактичну працездатність.

Під працездатністю маємо на увазі можливість людини виконувати конкретну роботу протягом певного часу ефективно і якісно. Показники працездатності можуть бути кількісними та якісними, можуть бути прямими й опосередкованими.

До прямих показників належать: кількість роботи (продукції, виробів), що виконана протягом певного проміжку часу; якість (брак) роботи за певний проміжок часу.

Прямі показники визначають результат трудової діяльності за певний проміжок часу — продуктивність праці.

Опосередкованими показниками працездатності вважають: стабільність продуктивності протягом відповідного часу; рівень змін психічних процесів (уваги, пам'яті, оперативного мислення тощо); травматизм, втрата працездатності [1].

Фактори та закономірності змін працездатності

За цими показниками можна робити висновок про зміни працездатності протягом робочого дня. Б. Ф. Ломов виділив три фази працездатності. 6 першій фазі (впрацьовування) є розходження між психічними станами людини та вимогами, які пред'являються працею.

Величина цього розходження визначає тривалість входження у роботу. На цьому етапі відбувається наростання працездатності, ріст продуктивності праці.

Друга фаза (стійка працездатність) забезпечує стабільну продуктивність праці.

Третя фаза (втома) характеризується зниженням працездатності, темпу і якості роботи.

Коливання працездатності протягом доби зумовлено фізичною і психічною пристосованістю організму до 24-годинного біологічного ритму, відповідно до якого змінюються фізіологічні та психічні функції організму працівника (кров'яний тиск, пульс, температура тіла, швидкість реакції, увага тощо). Найвища активність життєдіяльності організму простежується до середини дня, понижена — між 12 і 15 год. дня, найнижча — між 24 і 5 год.

Добовий біологічний ритм людини можна перебудувати, якщо виконувати такі умови: якщо спосіб життя решти членів колективу, де він живе і працює, буде таким самим; якщо є змога повноцінно відпочивати без перешкод від шуму, світла та ін.; якщо період адаптації до нового ритму життєдіяльності буде тривалішим.

У протилежному випадку перебудова добового біоритму утруднюється і створює додаткове навантаження на людину.

Крім добових, коливання працездатності відбувається значно рідше. В середині тижня простежується підвищена працездатність. До кінця тижня працездатність знижується.

Співвідношення тривалості стадій працездатності є одним із показників оптимальності організації процесу трудової діяльності.

Тривалість кожної фази працездатності значною мірою залежить від того, в якому функціональному стані перебуває людина — оптимальному чи несприятливому. Функціональний стан формується в результаті взаємодії зовнішніх об'єктивних факторів (умов праці, змісту трудової діяльності, тривалості й інтенсивності робочих навантажень, значимості та заходів відповідальності за соціальним оточенням) і психофізіологічних ресурсів людини, які, на думку А. Б. Леонової [8] визначаються комплексом, сукупністю професійних, психологічних і фізіологічних компонентів, що відображають основні особливості суб'єкта діяльності:

а) професійним досвідом і підготовленістю — рівнем розвитку, пластичністю, стійкістю спеціальних знань, навиків, умінь;

б) спрямованістю особистості (спеціаліста) — характером і мірою вираженості потреб, установок, мотивів діяльності;

в) станом здоров'я, функціональним станом організму та величиною його резервних можливостей, втомою (перевтомою), нервово-психічною напругою, "тяжких" психічних станів, конституцією тіла, темпераментом, вольовими якостями, особливостями особистості, віковими особливостями, індивідуальним стилем діяльності та ін.

Оптимальна працездатність передбачає наявність оптимального функціонального стану, якому властива стабільна продуктивність. Зовнішньо робота виконується легко, без напруги. Однак за цим стоїть максимум зосередженості уваги, активізації необхідних психічних процесів, рухів. Крім того, для оптимальних функціональних станів характерні особлива мотивація (спрямованість на справу) й емоційний стан (рівний, позитивно забарвлений настрій з переважанням усвідомлених почуттів задоволення, бадьорості) [8; 9; 11].

Несприятливі функціональні стани знижують працездатність людини, і відповідно, продуктивність праці. Тому для підтримки оптимальної працездатності важливо знати види несприятливих станів, причини їхнього виникнення та шляхи подолання, нормалізації.

До найпоширеніших несприятливих функціональних станів відносять передусім утому, яка виникає в результаті інтенсивної та довготривалої роботи.

Ознаки втоми: погіршення роботи тих функціональних систем, які мають максимальне навантаження, відповідно виділяють рухові (погіршення координації рухів), сенсорні (зорове, слухове, в яких порушуються дії з прийому й опрацювання інформації), розумові (порушуються функції мислення та пам'яті), позотонічні, спричинені гіподинамією, наприклад, довготривалим сидінням за столом; виникнення симптомів фізіологічного дискомфорту (слабкість, біль, неприємні відчуття у різних частинах тіла); виявлення негативних емоцій (дратівливість, апатичність, почуття безсилля, інколи агресивність), робота стає неприємною, домінує бажання відпочити; погіршення уваги, що призводить до збільшення помилок, які допускають [9; 11].

У процесі розвитку втоми можна виділити декілька стадій. На початковій стадії компенсованої втоми продуктивність праці залишається високою в результаті застосування допоміжних засобів, наприклад, більш раціональних прийомів виконання трудових операцій, мобілізації вольових зусиль.

Поступово можливості компенсації вичерпуються, починає розвиватися некомпенсована втома, або стадії декомпенсації. У цей період відбувається помітне погіршення кількісних і якісних показників виконання трудової діяльності. Продовження роботи може призвести до серйозних порушень життєдіяльності організму (непритомність, колапсоїдний стан тощо).

Розрізняють гостру втому, яка розвивається протягом одного трудового дня, і хронічну втому. Крайньою формою розвитку хронічної втоми є перевтома. Характерні ознаки стану перевтоми: різке погіршення показників праці; труднощі у виконанні звичних легких завдань, повсякденних обов'язків; різке погіршення пам'яті, неможливість довго концентрувати увагу на предметі діяльності, навіть докладаючи значних вольових зусиль; порушення сну; депресія, дратівливість, важко спілкуватися з колегами по роботі, близькими людьми.

Виявивши ознаки треба детально проаналізувати режим праці та відпочинку, ввести інтенсивні відновлювальні процедури (загальноукріплюючих, дихальної гімнастики, релаксації, аутотренінгу та ін.).

Для профілактики станів гострої і хронічної втоми особливе значення має підбір відповідного режиму праці, періоди активного та пасивного відпочинку, в рамках яких виділені і розподілені трудові навантаження, передбачені мікроперерви для активного відпочинку. При інтенсивних зорових навантаженнях доцільно під час трудової діяльності ввести короткі мікроперерви для виконання простих вправ (подивитися праворуч, ліворуч, догори, вниз, зробити декілька кругових обертів очними яблуками, 20—30 с посидіти спокійно, заплющивши очі).

За зовнішніми ознаками на втому схожий й інший несприятливий функціональний стан — монотонія. Для монотонії також характерна зміна кількісних і якісних показників продуктивності праці (зменшення темпу роботи, збільшення кількості помилок), виявлення неприємних емоцій. Однак причини виникнення цього стану інші.

Стан монотонії розвивається внаслідок однорідної або нецікавої роботи, повторення стереотипних дій, які малозмістовні, а також через відсутність різноманітності в навколишньому середовищі (приглушена освітленість приміщення, одноманітний монотонний шум).

Для монотонії характерно: зниження тонусу, зменшення енергозатрат організму; труднощі у сприйманні й опрацюванні нової інформації; відключення уваги, виконання дій в автоматичному режимі; переважання почуття апатії, суму, сонливості, домінує бажання перервати цей вид діяльності, переключитися на цікавіше заняття.

Стан монотомії небезпечний тим, що в умовах зменшення свідомого контролю за поведінкою людина втрачає можливість швидко реагувати на умови, які змінилися, що може призвести до