Об'єктивне — це те, що не залежить від суб'єкта і притаманне самому об'єкту. У філософському розумінні мова може йти про онтологічний аспект використання цього терміна, що означає існування такої реальності, яка не залежить від людини й існує поза нею. У гносеологічному аспекті об'єктивне може розглядатися як система знань, що набуває певної незалежності від людини.

Виділення у визначенні як головного моменту "незалежності" об'єктивного від суб'єктивного підкреслює лише один момент їхнього діалектичного зв'язку. Поняття об'єкта не тотожне поняттю об'єктивної реальності чи матерії взагалі. Лише ті існуючі незалежно від людини речі стають об'єктами, які починають практично й теоретично освоюватися суб'єктом.

Між емпіричним об'єктом і його ідеальним образом існує відмінність. Суб'єкт не може вичерпати всю глибину реальності, яку несе в собі об'єкт, а лише "висвітлює" окремі його сторони, які мають для нього теоретичне або предметно-практичне значення. Такого роду ідеалізації визначаються поняттям "предмет" — об'єкт введений у розгляд суб'єктом з метою споглядання, теоретичного чи практичного перетворення.

Психічне, взяте в його онтологічних визначеннях, теж може мислитись як об'єкт, як емпіричне явище (психіка конкретної людини) і як предмет, якщо фокус аналізу переміститься на те, що вивчає суб'єкт (свою чи чужу психіку), заглиблюється в неї з метою діагностики чи втручається в процес її функціонування і розвитку з метою їх оптимізації. Нагадаємо, що для Дж.Берклі, Е.Маха, для яких речі набували реальності лише у вигляді сукупності відчуттів, існував лише один предмет — свідомість окремої людини.

Продовжуючи розмірковувати в даному напрямі, можна припустити й те, що сам суб'єкт до самого себе може відноситись як до об'єкта, взяти саму свою сутність з її проявами предметом вивчення або перетворення.

Суб'єктивне визначається як таке, що належить суб'єкту і протистоїть об'єктивному. Суб'єктивне має свою природу, в основі якої лежить здатність до відтворення і перетворення об'єктів як матеріального, так і ідеального світу. "Багатство суб'єктивного світу людини, — зазначав Г.С.Костюк, її суб'єктивних властивостей та якостей визначається багатством її дійсних відношень до об'єктивного світу — природного та суспільного. Формуючись у процесі діяльності людей, психічні процеси та психічні властивості людини в ній і виявляються, об'єктивуються... У цій діяльності суб'єктивне стає об'єктивним, через неї воно і впливає на об'єктивну дійсність".

Важливо підкреслити думку Костюка про об'єктивний характер психологічних законів, що визначають становлення, виникнення і розвиток суб'єктивного.

Проблема суб'єктивного й об'єктивного в психології утримує свою актуальність не лише на теоретичному рівні. На рівні прикладних психологічних досліджень серед найважливіших сьогодні висувається проблема діагностики, корекції та розвитку високої суб'єктивної включеності людини в діяльність, а також вивчення крайніх форм суб'єктної включеності, що виникають під впливом стресогенних факторів, в умовах небезпеки (загострення відчуттів, інтуїції, уважності, пильності, кмітливості тощо).

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.