початку самостійної вчинкової активності особистості (за словами Е.В.Ільси-кова, особистість народжується з першим самостійним учинком, і ознаки цього народження у кожного індивідуально-неповторні); 2) індивідуальні особливості проходження особистістю етапів онтогенезу у відповідності із загальною онтогенетичною моделлю розгортання вчинкової активності індивіда (див. розділ 10). Іноді досить складно диференціювати в життєдіяльності особистості етапи домінування, наприклад, вчинків самовизначення або самовивільнення, оскільки індивідуалізовані способи здійснення цих вчинків не мають чітко визначених, стандартизованих ознак і потребують спеціальної процедури тлумачення їх індивідуального змісту; в той же час можна спостерігати ознаки взаємонакладання чи взаємопроникнення суміжних етапів вчинкового діяння, онтогенетичного зміщення зазначених етапів в життєдіяльності особистості тощо; 3) співвідношення (випереджаюче, сповільнене, прогресуюче, регресуюче тощо) біологічного, психологічного віку особистості та онтогенетичного часу її вчинкової активності. Перелік одиниць аналізу онтогентичних характеристик вчинкового діяння особистості може бути розширеним або поглибленим за рахунок деталізації їхніх змістових складових.
Третій аспект реконструкції вчинку — індивідуально-психологічний. Основою аналізу при цьому обираються власне індивідуально-психологічні характеристики вибудови, розгортання та звершення особистістю стратегії певної вчинкової дії (або циклу вчинкових дій). Процесуальні та змістові ознаки цього процесу обираються одиницями аналізу вчинку. До процесуальних ознак слід відносити: 1) стратегію (або власне послідовність) розгортання особистістю вчинку у поступальному звершенні окремих дій ідеально-феноменологічного або реально-практичного характеру; 2) час розгортання стратегії вчинку (у кожному окремому випадку сутнісно відрізняються часові характеристики вчинкового діяння особистості: від вчинку як моменту життєтворчості до вчинку як етапу життєдіяння тощо); 3) насиченість подіями вчинкового періоду: так, можливі латентні (приховані) періоди визрівання вчинку або, навпаки, періоди активного продукування вчинкових дій тощо; 4) логіка зумовлювання кожної окремої дії, події вчинкової стратегії попередньою дією, подією, або поступальність вчинку (так, вчинковому діянню особистості може бути властива стрибкоподібність або ж, навпаки, плавність взаємопереходів між елементами вчинкової структури тощо); 5) продуктивність або завершеність учинку, що постає у фактичній наявності суб'єктивного (індивідуально-психологічного, особистісного, буттєвого) та об'єктивного (соціально-психологічного, суспільного, культурно-історичного) результатів, продуктів учинкової активності особистості, окремого її вчинку.
Змістовими ознаками реконструкції індивідуально-психологічного змісту вчинку можуть обиратися: 1) масштаб здійсненого вчинку (визначається у зіставленні отриманого ціннісного продукту індивідуального життєдіяння особистості, виявленого у досліджуваному вчинку, із системою культурно-історичних, всезагальних, суспільних та інших цінностей); 2) індивідуально-психологічна міра реалізованого вчинку (постає у тому, як особистість оцінює та усвідомлює значення і смисл здійсненого вчинку щодо реальності власного життя: вчинки повсякденні і поворотні, дрібні і значущі, посередні і величні тощо); 3) вектор змінювання індивідуальних ознак життєдіяння особистості внаслідок здійсненого вчинку (його можна аналізувати у напрямках: "регресивне — нейтральне — прогресивне" змінювання, "конструктивне — нейтральне — деструктивне", "актуальне — потенційне", "посейбічне — трансцендентне" тощо); 4) рівень відтворюваності індивідуального досвіду вчинкового діяння особистості протягом життя, певного його етапу, життєвого циклу та ін. (так, необхідно досліджуються здатність особистості узагальнювати набутий досвід та відтворювати Його в наступних моментах учинювання, індивідуально-психологічні особливості накопичення та творчого перетворення досвіду, його інтегрування, диференціювання тощо); 5) цілісність як якісна ознака завершеності, виявле-ності, втіленості індивідуальної природи "Я" особистості у засобах, техніках, стратегіях вчинкового діяння (так, певний вчинок може бути природним чи неприродним, сутнісним чи несутнісним, закономірним чи випадковим; відтак можливі змістові екстраполяції щодо ознак оформленості, завершеності, цілісності способу вчинювання особистості у просторі та часі її індивідуального життя).
У конкретному психологічному дослідженні можливо обирати й інші аспекти реконструкції психологічного змісту вчинку, а методичні моделі можуть бути надзвичайно різноманітними. Важливою і необхідною складовою методичної моделі є перелік методичних засобів та прийомів, які, на думку дослідника, постають адекватними для найбільш повного і цілісного емпіричного пізнання представлених ознак предмета пізнання. При цьому вказуються основні й допоміжні методичні засоби, акцентуються особливості їх застосування.
Уявлення про реконструкцію психологічного змісту будь-якого явища як засіб його теоретизації, прийом теоретичного дослідження знаходить своє втілення у відповідному методичному засобі емпіричного дослідження. Так, у психологічному дослідженні вчинку застосовують методичний прийом "Реконструкція здійсненого вчинку", який пропонується особистості (суб'єктові вчинку) для послідовного інтроспективного споглядання та поступального відтворення змісту здійсненого вчинку. Поряд з індивідуально-психологічним механізмом інтроспективного споглядання суттєвим у роботі з даним прийомом постає механізм децентрації з боку суб'єкта, а отже, необхідно відбувається спрямована рефлексія суб'єкта на вчинок та власну активність і засоби вчинкового діяння.
Подолання конфліктної ситуації в процесі прийняття рішення.
Суттєвим та перспективним у психологічному дослідженні вчинку є здійснення циклу пізнавально-перетворюючих дій щодо такого елемента вчинкової структури, як конфліктна ситуація.
На спричинення і здійснення особистістю будь-якої дії впливає ситуація —- своєрідний комплекс зовнішніх і внутрішніх умов розгортання активності індивіда, що складається під впливом певних явищ зовнішнього світу, внутрішнього світу "Я" людини і у певний проміжок часу зумовлює той чи інший характер діяння індивіда. Проте не кожна ситуація може спонукати вчинкову діяльність особистості. Тільки з набуванням вчинкового характеру конкретна ситуація "розпочинає" вчинок.
Сутнісно вчинкова дія — це моральна дія. Отже, ситуація, що спонукає вчинок, має актуалізувати моральний зміст взаємовідносин людини і світу (світу речей, світу інших людей, світу власного "Я"). На перетині цих трьох площин і відбувається зародження вчинку. Причому утворений в результаті "вчинковий інтеграл відносин" завжди індивідуально неповторний: так, вчинки однієї особистості ініціюються переважно у системі відносин "Я — світ інших людей", вчинки іншої дістають спонуки в системі "Я — світ мого "Я" або "Я — світ мого "Я" — світ інших людей" тощо. Утворений інтеграл відображає певне домінування в життєдіяльності особистості тих чи інших змістовних просторів існування і самостійного діяння. Ця характеристика має враховуватися дослідником, оскільки дає можливість прогностичного аналізу розгортання вчинкової активності конкретної особистості протягом життя.
Ситуації вчинкової дії властива своєрідна внутрішня динаміка. Так, учинково-нейтральна ситуація може розвинутися за певних умов у ситуацію активації вчинку — конфліктну, кризову, ситуацію протистояння тощо. Відбувається своєрідне визрівання вчинкоію-нейтральної ситуації, проте іноді можливе раптове виявлення активаційного характеру ситуації.
Конфліктна ситуація характеризується актуалізацією протилежностей: смислів, значень, явищ, стосунків тощо. Оскільки розвиток будь-якого явища завжди має дихотомічний характер, тобто може отримувати протилежні "за знаком" напрями розгортання, то наявність протилежностей змісту, характеристик, процесуальних ознак тощо є цілком природною для існування кожного явища. Співіснування протилежностей може бути певною мірою гармонізованим, за деяких умов може актуалізуватися їхній антагонізм чи виникати протиріччя. Конфліктна ситуація постає такою, в якій відбувається актуалізація антагоністичних ознак явищ, що вступають або перебувають у взаємодії. Коли йдеться про вчинкову конфліктну ситуацію, то насамперед мається на увазі особистісний, індивідуально відображений зміст антагоністичних ознак ситуації, що спричиняють конфлікт. Те, що для однієї особистості постає буденною, повсякденною ознакою суспільного життя, для іншої — глибинний сут-нісний конфлікт, подолання якого є необхідним у зв'язку з потребою ствердити власний спосіб існування або захистити свою індивідуальність тощо. Отже моральний зміст конфлікту, відображений у вчинковій дії, теж завжди суто індивідуальний, хоча, звичайно, реальною є присутність впливів соціокультурного, етнічного, культурно-історичного та іншого характеру.
Розуміння та усвідомлення конфліктного змісту ситуації відбувається у мотивуванні особистістю наступної вчинкової дії чи циклу дій. Процес прийняття рішення особистістю щодо даної ситуації завершує процес мотивування і вибудови мотивації вчинку і зумовлює можливість розгортання наступного компонента структури вчинку — дійового.
У психологічному дослідженні вчинку теоретично та методично мають бути відображеними два сутнісних моменти: 1) спосіб актуалізації особистістю конфліктного змісту ситуації вчинкового діяння та 2) спосіб подолання особистістю конфліктної ситуації в процесі прийняття рішення. Індивідуально-психологічні відмінності цих характеристик учинкового діяння особистості постають інформативними з точки зору діагностики та прогнозування індивідуальної продуктивності особистості в розгортанні її вчинкової активності на різних етапах онтогенезу.
Вибір у критичній ситуації.
За умов, коли протилежності існування явищ, що взаємодіють, не лише актуалізуються, а вступають в антагоністичне протистояння, коли неможливо залишити в незмінному вигляді стан напруження протилежностей, що склався (оскільки одна протилежність вимагає або усунення іншої, або переведення їхнього співіснування на якісно новий рівень, де знову стане можливою відносна гармонізація іхніх взаємовпливів), за цих умов виникає протиріччя, що вимагає від особистості відповідного характеру діяння. Складається критична ситуація, коли стають необхідними кардинальні, рішучі дії, спрямовані на зняття протиріччя.
Суб'єктивний зміст критичної ситуації полягає ось у чому. По-перше, усталеному способу життєдіяння (життєтворчості) особистості загрожує або регрес, або часткове чи повне заперечення сутнісних для цієї особистості ознак життєдіяння, від яких вона має відмовитися; по-друге, кожний елемент ситуації, що склалася, постає емоційно насиченим (надмірно, оптимально для певної особистості чи недостатньо), що значно посилює "психологічну енергоємність" процесу мотивування наступних дій; по-третє, продукт, результат діяння особистості в даній ситуації є сутнісним з точки зору зумовлення подальшого її розвитку, а отже поєднує в собі сутнісні вияви індивідуальної природи "Я" особистості в діалектиці їхніх минулих, теперішніх та майбутніх ознак.
Усвідомлення та переживання особистістю змісту критичної ситуації, її можливих (як