негативних, так і позитивних) наслідків, необхідності діяти з урахуванням всіх складових (як актуальних, що вже виявились, так і потенціально можливих, що можуть виявитись в процесі розвитку ситуації) зумовлює певне мотивування дій особистості. Вона здійснює вибір відносно того чи іншого вектора розв'язання критичної ситуації: 1) редукції критичного змісту ситуоції, коли особистість намагається усунути критичність ситуації за рахунок спрямованого пониження ЇЇ суб'єктивного значення, суб'єктивного прийняття критичних умов ситуації як нормальних, таких, що можуть мати місце, можуть бути звичними, або за рахунок свідомої відмови від домагань зберегти свою індивідуальність, цілісність, сугнісну недоторканість; 2) оптимального подолання критичності ситуації, коли особистості вдається зберегти особистісний статус, не поступившися певними принципами діяння та поведінки і зумівши при цьому розв'язати протиріччя, яке зумовило дану ситуацію; 3) перевершеним, трансцендентний вихід із критичної ситуації, коли особистості не тільки вдається розв'язати протиріччя та зняти ознаки критичності у певній ситуації діяння, а ще й здійснити якісний стрибок у власному розвитку через набування нових якостей як суб'єкта вчинкової активності, через набування досвіду перетворення ситуації від деструктивного, негативного знаку до позитивного знаку "ініціації особистісного зростання" або через підпорядкування змісту даної ситуації ситуативному утворенню більш високого, узагальненого рівня, де критичний зміст (або актуалізоване протиріччя) є необхідною складовою певного циклу становлення, зростання особистості, набуття нею певних психологічних ознак тощо.
Залежно від того, чи володіє особистість засобами протистояння емоційно-негативним впливам елементів критичної ситуації, досвідом усвідомленого, спрямованого оперування змістом цих елементів і ситуації в цілому, а також досвідом безпосереднього дійового перетворення критичної ситуації на ситуацію стабільного розвитку, відбувається вибір засобів та шляхів діяння особистості у цій ситуації.
Процес актуалізації протиріччя, усвідомлення його особистістю, а також власного розв'язання, зняття даного протиріччя складає простір розгортання об'єктивного змісту критичної ситуації у вчинковому діянні особистості. Якщо актуалізоване протиріччя не розв'язується особистістю і його актуальність не знижується, то виникає загроза переростання критичної ситуації у кризову ситуацію, за якої відбувається "вибух протиріч", а отже, може бути викликаний критичний стан розвитку особистості в той чи інший період її життєдіяння.
У психологічному дослідженні вчинку необхідним є елемент теоретизації та методичного забезпечення процесу емпіричного висвітлення динамічних якісних ознак вчинкової ситуації, а також психологічних механізмів і реально-практичних засобів діяння особистості у змістовому просторі ситуації, що склалася: конфліктної, критичної, кризової тощо.
Література
Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.
Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.
Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.
Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.
Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.
Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.
Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.
Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.
Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.
конференции). М., 1992.
Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.
Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.
Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.
Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.
Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.
Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.
Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.
Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.
Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.
Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.
Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.
Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской
культуры XX века. М., 1991.
Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.
Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.