Предмет психології

План

1. Душа - доцільна основа людини

2. Логос - закони природи

3. Механізми психіки людини

4. Відображення - проектування — опредметнення

5. Психіка і свідомість

Ключові поняття теми:

психологія, психіка, механізми психіки, діяльність, психічне відображення, рефлекс, свідомість, несвідоме

Психологія - наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.

Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах, діяльності - і творчості і суб'єктивно, внутрішньо: у відчуттях, сприйманні, увазі, пам'яті, уяві, почуттях, волі тощо. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.

Протиріччя внутрішнього і зовнішнього у психіці людини розв'язуються через рухи, дії і вчинки, що виражають ставлення людини до інших людей, природи й суспільства.

Зміст і динамічну характеристику стосунків людини слід шукати в її мотивах, потребах, меті, до якої вона прагне, а також у властивостях темпераменту, характеру і її здібностей.

Основними механізмами психіки людини є відображення, проектування і опредметнення - докладання людиною власних зусиль і хисту до формування матеріальних речей або знакових систем.

У продуктах діяльності відображається неповторність, самобутність і індивідуальність, що є мірою виявлення людини — її творчого потенціалу.

Для отримання об'єктивних і точних даних про закономірності, механізми психіки і психологічні факти використовуються методи дослідження. Метод - шлях пізнання і застосування системи прийомів для досягнення певної мети. Наприклад, існують методи самовиховання, методи управління, методи наукової творчості тощо.

У психолргії розроблені методи вивчення психічних фактів і феноменів. До них відносять: спостереження, самоспостереження, експеримент (лабораторний, природний і експериментально-генетичний), метод експертних оцінок, анкетування, інтерв'ю, тести тощо.

Головна вимога до методів наукового дослідження в психології - давати ймовірне знання, досягати об'єктивності відтворення психічних фактів і феноменів оптимальним шляхом — відповідно до закону оптимальности Ті самі вимоги стосуються і методів практичної діяльності людини, до них вдаються здебільшого з метою гармонізувати психіку, дії, діяльність і творчість - з мінімальним докладанням енергії, часу і праці.

Додержання цих вимог/передбачає методичність - послідовність і організованість дій на основі одного методу або системи методів пізнання, навчання, трудової діяльності. Тому методичність є необхідною умовою і системоутворюючим чинником оптимізації людської діяльності.

Психологія — одна з наук про людину. Предметом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини - психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона - метод орієнтування організму в навколишньому світі, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища.

Психічна активність людини спрямована на різні предмети. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідні умови життя, людина шукає й отримує з навколишнього природного та соціального середовища потрібні для цього джерела, набуває знань, планує свої дії, визначає методи й шляхи їх здійснення, докладає великих зусиль, щоб досягти певної мети, переживає успіхи і невдачі. ^"Усе це - психічна активність людини, предмет вивчення психології.

Предмет психології- закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.

Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людини виявляється чітко і досить виразно: це наші почуття, думки, образи, сприймання, прагнення, бажання, уява, погляди тощо - все, що утворює внутрішній зміст нашого життя, яке дається нам безпосередньо і належить нам.

Психічне явище - власність людини.

Почуття, думки, образи, сприймання, прагнення, бажання, уява і погляди так чи інакше пов'язані з тим, що перебуває поза людиною і що нею відображається. Відображене — духовне надбання людини, яке пов'язує її з культурою людства і ноосферою.

Психічне - відображення взаємодії з довкіллям, дійсністю. Людина, відображаючи дійсність, сама є частиною цієї дійсності. Відобр

аження включає і відображення самої себе, яке набуває форми самопочування. Ось чому психічні явища являють собою процеси, властивості конкретної людини, оскільки вони містять особливо близьке і значуще для неї і разом з тим зміст психічних /станів людини в момент створення відображення.

Психічне - суб 'єктивне відображення.

Суб'єктивність як властивість відображення відбиває ставлення людини до свого оточення, яке визначають особисті погляди, інтереси, смаки, уподобання тощо, що й свідчить про її відмінність від інших людей, неповторність. Надмірна суб'єктивність відображення довкілля призводить до помилкових поглядів, позицій, оцінок і суджень, що підвищує аварійність у діях і діяльності людини.

Психічне - регулятор взаємодії з довкіллям.

Почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, уява і погляди так чи інакше пов'язані з тим, що існує поза людиною, що вона відображає, і є не лише продуктами дій і діяльності людини. Користуючись відображенням як безпосереднім регулятором дій і діяльності, вона здатна стабілізувати їх параметри, підтримувати оптимум функціонування, спрямовувати їх перебіг за певною програмою, тобто втілювати свої суб'єктивні здобутки в матеріальні конструкції. Те саме стосується і власних здібностей особистості, які належать до процесів регулювання.

Психічне - здатність до розвитку змісту, глибини і регулювальної сили відображення, до упорядкування, спрямування дій і діяльності людини.

У психічному як регуляторі дій і діяльності криється величезний потенціал розвитку самих механізмів психіки: відображення, проектування і втілення. Адже людина не лише відображає, а й перетворює довкілля на нові форми, будує їх відповідно до законів гармонії, а це у свою чергу сприяє поліпшенню її життя і діяльності.

Душа - доцільна основа людини

Зупинимося на етимології слова "психологія".

Слово "психологія" походить від двох грецьких слів: "психе" - душа і "логос" - закони природи, а психологія означає "закони життя душі".

Психе - душа (поняття давньогрецької філософії. Воно мало декілька значень: 1) життєва сила, яка покидає тіло з останнім подихом; 2) безтілесна основа, позбавлена після смерті людини свідомості і пам'яті; 3) "демон" - невмируща істота божественного походження; 4) мета праведного життя; 5) "покарання" за первородний гріх Титанів тощо).

Одночасно психе - носій пам'яті про всі минулі інкарнації. Іноді ототожнюється з психічним "Я".

У Геракліта психе - феномен субстрату свідомості і носій моральних якостей (суха психе - найбільш мудра і праведна). Він розрізняє різні психе і різні форми її зв'язку зі світом: вищий рівень - це зв'язок з логосом, зі світовим законом, нижчий — з повсякденною діяльністю людини.

Вчення Платона про психе тлумачить її як невмирущість і безтілесність, що робить її близькою до надпочуттєвого світу, а відтак у людини з'являється можливість пізнати ідеї через "пригадування". Платон створив ієрархію трьох частин психе: а) раціональна, б) емоційно-гнівлива, в) похітлива. Вони локалізовані в різних частинах тіла: раціональна - в голові, емоційно-гнівлива — у грудях, а похітлива - в черевній порожнині.

На підставі поділу психе на частини Платон поділяє членів суспільства на: 1) сторожу-філософів, 2) воїнів і 3) ремісничо-землеробський стан людей.

За Платоном, невмируща лише вища частина душі - раціональна, яку він називає деміургом — будівником усього світу, ідеальним псршо-початком.

Аристотель у "Трактаті про душу", окрім аналізу різних виявів психіки, актуального і для сучасної психології, дає оригінальне її бачення. Для нього душа і тіло - неподільні частини цілого, так само неподільні, як форма, образ і матерія, що в ньому відобразилися. Душа -принцип життя, нерозривно пов'язаний з органічним життям.

Аристотель поширює принцип психе на всі рівні органічного життя: кожний рівень має свою, властиву йому душу з певними функціями. Тіло (сома) - це організм, сукупність органів або знарядь душі; душа — сутність тіла. У людині він розрізняє три види душі:

1) рослинну, властиву рослинам, які ще не мають ні органів чуттів, ні органів регуляції рухів;

2) тваринну, наявну у тварин, тіло яких має диференційовані органи відчуттів, рухів і органи, що їх регулюють;

3) розумну, суто людську, яка мас органи для пізнання і діяльності. Аристотель, розрізняючи три різні форми душі, чітко визначає ідею

розвитку людини як еволюцію послідовних форм розвитку психіки у рослин, тварин і у людини. Разом з тим у людини вони пов'язані з різними функціями її душі: а) споживання, б) панування і в) розуму.

Р. Декарт у гострій формі протиставляє душу й тіло. Його позиція передбачає існування двох різних субстанцій: матерії- субстанції протяжної і не мислячої і душі - субстанції мислячої і не протяжної. А якщо це так, то вони мають різні атрибути — притаманні лише їм властивості - і тому протистоять одна одній як незалежні об'єкти.

Ми не будемо говорити, як таке розмежовування душі і тіла вплинуло на розвиток психології і який резонанс це спричинило у філософії.

Р. Декарт вводить у науковий вжиток два нових поняття: рефлекс і свідомість.

Поняття свідомості стає головним у психології всіх наступних століть. Тут почалася трансформація поняття психе; з принципу життя (за Аристотелем), душі, духу вона перетворюється, за Р. Декартом, на принцип свідомості. І таким чином впроваджується принцип інтроспекції- слід вдивлятися всередину себе, у замкнутий у собі внутрішній світ, який є відображенням людиною самої себе.

Б. Спіноза