Предмет, засоби, знаряддя, умови праці як компоненти трудового поста

План

1. Вимоги до фізичних факторів робочого середовища

2. Вимоги до хімічних факторів робочого середовища

Об'єктивні та суб'єктивні основні детермінанти зображено на рис. 3.1:

Система регуляторів людської поведінки своєрідна і є надзвичайно складною психологічною структурою. Найважливіше завдання психології праці як науки — вивчати факти та закономірності психологічної регуляції функціонування і формування людини як суб'єкта праці, створення інформаційних умов для практики формування системи відповідних психічних регуляторів.

Основні їх групи такі:

1. Образ об'єкта (предмета праці, зовнішніх засобів, умов і виявлення трудової діяльності):

а) чуттєвий (сенсорний, перцептивний);

б) репрезентативний конкретний (пам'яті, уявлення);

в) репрезентативний абстрактний (поняття, схеми, системи понять, засвоєні системи, пам'ять, засвоєні алгоритми дій).

2. Образ суб'єкта:

а) актуальний "Я — образ" (знання свого функціонального стану в певний момент у системі міжлюдських відносин, своїх можливостей і обмежень);

б) узагальнений образ ("Я — концепція" — яв минулому, я нині, я в майбутньому, я серед інших, я як представник професійної спільноти, як організм, як індивідуальність, як член суспільства).

3. Образ суб'єктивно-об'єктивних і суб'єктивно-суб'єктивних відносин:

а) потреби, стани, зумовлені потребами;

б) емоції, почуття, емоційні відносини;

в) характер як властива людині система стійких відносин;

г) спрямованість особистості, світогляд.

Усі названі регулятори належать до категорії "суб'єктивний образ" [2; 3; б; 6; 7].

Характеристику основних компонентів професійного середовища дає Е. А. Клімов [3, с. 17]. Перевірити; перетворюючи — обробити, упорядкувати, організувати, вплинути, обслужити; для пошукових — винайти, придумати, знайти новий результат, зразок, варіант.

Знаряддями праці Б. А. Клімов пропонує вважати не тільки інструменти обробки, а й будь-які засоби, які підсилюють здібності людини як об'єкта праці. До знарядь праці він відносить вимірювальні інструменти, прилади, автомати, апарати і "функціональні засоби організму". Це предмети і засоби праці, фізичне, хімічне, біологічне, соціально-психологічне й естетичне середовище. За його визначенням, предмет праці — це система властивостей і взаємовідношень речей, явищ, процесів, якими людина, яка працює на відповідальному трудовому посту, повинна подумки або практично оперувати (розпізнавати, враховувати, упорядковувати, перетворювати, зберігати або відшукувати їх). Ці взаємозв'язки можуть належати п'ятьом основним типам предметів праці, які визначають, за класифікацією Б. А. Клімова, тип професії: біологічні спеціальності (предмет праці — природа, живі організми), технологічні (технічні системи, матеріали, енергія), соціономічні (люди, групи, колективи), сигномічні (знакові системи), артономічні (художні образи або їхні елементи).

Другою класифікаційною ознакою професій і спеціальностей, за Клімовим, є мета праці, "результат якої вимагає або очікує від людини суспільство". Мета праці — визначити професійні завдання. Для спеціальностей це завдання розпізнати, розрізнити, визначити, оцінити, розібратися (виразні засоби поведінки, мови, правила вирішення теоретичних і практичних завдань). Програмою для аналізу фізичного середовища може бути "ергономічна контрольна карта", яку прийняв II Конгрес з ергономіки в 1964 р. [9]. У ній сформульовано питання щодо мікроклімату, шуму й інших шкідливих факторів, характеру організації праці, робочого місця, фізичного і психічного навантаження (освітленість, читання, розміщення приладів, особливості органів управління, вимоги до слуху, дотику тощо).

Розчленування соціального середовища повинно визначатися цільовою установкою дослідження, вважає В. А. Ядов "Якщо завдання вивчення трудової діяльності полягає у визначенні умов, які стабілізують сьогоднішній стан процесу, то можна спробувати виділити функціональні та дисфункційні зв'язки процесу праці. Одні ведуть до стабілізації, підтримання рівноваги в системі, інші — руйнуючі, які виводять із рівноваги" [3]. Це зауваження може належати до завдань вивчення взаємозв'язків у середині інших компонентів підсистеми "профсередовище".

Для психолога вивчення професійного середовища має значення не саме середовище, а його вимоги, які воно ставить до психіки людини. Від міри взаємовідповідності, динамічної рівноваги цих підсистем залежить результат функціонування системи, метою якої є отримання того чи іншого потрібного суспільству продукту відповідної якості і протягом відповідного часу (для людини, суб'єкта праці, система є вимогою професійної успішності).

Детально розробив методику системного аналізу професійної діяльності В. Д. Шадріков [14; 15; 16]. Він використовував методологію системного підходу і допускав аналіз діяльності на декількох рівнях.

Рівень особистісно-мотиваційного аналізу допускає вивчення системи потреб особистості, з одного боку, і можливостей задоволення цих потреб, які закладені в особливостях професії, — з іншого. Взаємовідповідність цих двох аспектів визначає рівень мотивації трудової поведінки.

На рівні компонентно-цільового аналізу виявляється мета і значення кожної дії, кожної операції в загальній структурі трудової діяльності. Системний підхід вимагає, щоб на рівні компонентного аналізу діяльності розглядали не тільки зовнішню (ділову) сторону, а й внутрішню, яка пов'язана з реалізацією психічних властивостей працівника і психічних процесів, що беруть участь у виконанні дій. Вивчають предмет і знаряддя праці, зумовленості дій їхніми властивостями.

На рівні структурно-функціонального аналізу вивчають принципи організації і механізму взаємодії окремих дій у цілісній структурі діяльності, виявляють зв'язки між окремими підструктурами діяльності (діями), їх значимість і вагомість структурних компонентів діяльності.

У процесі інформаційного аналізу діяльності виявляють ті ознаки, орієнтуючись на які працівник виконує трудові дії. Характеризують ці ознаки, виходячи з прагматичної значимості й динаміки виявлення, визначають способи отримання працівником інформації, яка потрібна для діяльності, вивчають організацію інформаційного потоку в часі тощо.

Психофізіологічний рівень аналізу діяльності означає, за В. М. Шадріковим, вивчення фізіологічних систем, які опосередковують діяльність. Важливе значення має аналіз активаційних й інформаційно-енергетичних процесів.

Рівень інформаційно-психологічного аналізу вивчає суб'єкта діяльності, особистість працівника.

У результаті поєднання всіх перелічених рівнів опису діяльності, вона постає як багаторівневе поліструктурне утворення. Системний аналіз розглядає будь-яке явище у розвитку. Щодо професійної діяльності — вивчає процес оволодіння діяльністю, становлення професійної майстерності.

Надалі розроблення методів системного аналізу діяльності вимагає конкретизації прийомів виявлення суттєвих зв'язків структур, які вивчають і їхню динаміку. За допомогою кореляційного методу будують матрицю зв'язків, яку можна зобразити графічно у вигляді структури професійно-важливих властивостей працівника.

Виявлення взаємозв'язків має велике значення для вирішення багатьох практичних завдань. Властивостям, які мають велику кількість зв'язків, при раціоналізації процесу професійної підготовки природно приділяється більша увага. Розвиток властивостей працівника позитивно впливає на інші функції. Властивості, між якими є від'ємна кореляція, не повинні об'єднуватися в єдиному процесі тренування.

Врахування структури професійно значимих властивостей при розробці системи професійного відбору дає змогу підвищити достовірність прогнозу і зробити цю процедуру більш економічною.

Отже, вивчення професійної діяльності може відбуватися у двох напрямах. Перший — описовий. За його допомогою складають професіограми, які описують основні характеристики професійного середовища, і вимоги, що має ця професія до психолога-людини. Другий напрям дає поглиблений психологічний аналіз взаємозв'язків всередині компонентів системи "людина — праця — профсередовище".

Робоче середовище працівника — це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціально-психологічних і естетичних факторів зовнішнього середовища, які діють на людину (Людина-оператор ГОСТ 21035-75). Елементи факторів робочого середовища перелічено на рис. 3.2. Класифікація фізичних і хімічних факторів зображена на рис. 3.3 [10].

Основні вимоги, враховуючи фактори робочого середовища:

а) фактори робочого середовища, що комплексно впливають на людину, не повинні шкодити її здоров'ю протягом професійної діяльності;

б) фактори робочого середовища не повинні знижувати надійність та якість діяльності працівника (його працездатності) при їх дії протягом робочого дня.

Виконуючи ці вимоги, у певних випадках треба використовувати спеціальні засоби захисту працюючих.

Максимальне значення факторів робочого середовища, при яких виконують ці вимоги, називають гранично допустимими рівнями або концентраціями. Значення гранично допустимих концентрацій і гранично допустимих рівнів наведено у відповідних нормативно-керівних документах і стандартах системи безпеки праці (ГОСТ-12.0.003-74 — ГОСТ 12.1.012-78).

Враховуючи і нормуючі фактори робочого середовища, розрізняють чотири рівні їхнього впливу на людину (ГОСТ 21035-75).

Комфортне робоче середовище забезпечує оптимальну динаміку працездатності працівника, хороше самопочуття і збереження здоров'я.

Дискомфортне робоче середовище протягом певного часу забезпечує працездатність і збереження здоров'я, але спричиняє суб'єктивне відчуття і функціональні зміни, які не виходять за межі норми.

Екстремальне робоче середовище призводить до зниження працездатності працівника і зумовлює функціональні зміни, які виходять за межі норми, але не спричиняють патологічні порушення.

Надекстремальне робоче середовище призводить до виникнення в організмі людини патологічних змін або працівник не може виконувати роботу.

Способи захисту працівника від несприятливих факторів робочого середовища можуть бути активними та пасивними. Способи активного захисту пов'язані з виявленням чинників джерела несприятливого фактора і впливу на нього. Якщо не можна використовувати активний захист, то застосовують пасивний. У цьому випадку джерело несприятливих факторів залишається, але проводять заходи, які спрямовані на попередження впливу цих факторів на людину. При пасивному захисті ізолюють джерело від середовища, де перебуває працівник, або усувають несприятливий фактор зі зони, звідки він може впливати на людину. Пасивний захист може бути загальним (колективним) або індивідуальним. У першому випадку захищають усе приміщення (робочу ділянку), в якому перебуває працівник або група працівників (наприклад, кондиціювання або вентилювання повітря в приміщенні). У другому випадку використовують засоби індивідуального захисту, які ізолюють: спеціальний одяг, взуття, захисні пристосування на робочому місці, індивідуальне обдування або вентиляцію та