Правова свідомість неповнолітнього правопорушника

Важко переоцінити роль свідомості в поведінці людини. Свідомість — це вищий рівень психічного відображення та саморегуляції, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Емпірично свідомість виступає як безупинно мінлива сукупність почуттєвих і розумових образів, які безпосередньо з'являються перед суб'єктом у його внутрішньому досвіді і зумовлюють його практичну діяльність. Свідомість вивчається рядом наук — філософією (основне питання філософії — питання про відношення свідомості до буття), логікою, лінгвістикою, нейрофізіологією, антропологією, соціологією, етнографією тощо. Психологія вивчає походження, структуру та функціонування свідомості індивіда. Свідомість характеризується: активністю; спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспостереження (усвідомлення самої свідомості), мотиваційно-ціннісним характером; різними ступенями (рівнями) ясності. Свідомість будь-якого індивіда унікальна, але не довільна — вона обумовлюється зовнішніми стосовно свідомості і незалежними від неї факторами (Насамперед структурами тієї соціальної системи, у якій існує індивід). Вивчення свідомості зіштовхується із двома основними труднощами. По-перше, всі психологічні явища з'являються перед індивідом у тій мірі, у якій вони усвідомлюються

(у тому числі несвідоме, яке усвідомлюється або в результаті спеціальної процедури "доведення до свідомості", або побічно — у вигляді перекручувань свідомості). За даними самоспостереження, свідомість позбавлена власної психологічної специфіки — її едина ознака полягає в тому, що завдяки свідомості перед індивідом з'являються (з тим або іншим ступенем ясності) різні явища, що становлять зміст конкретних психологічних функцій. Тому свідомість або розглядалася як загальна умова існування психіки та позначалася, власне кажучи, метафорично, або настільки ж неправомірно ототожнювалося з якою-небудь психічною функцією (найчастіше з увагою або мисленням). У першому випадку про конкретне (у тому числі експериментальне) вивчення свідомості взагалі не могло бути мови, у другому — це питання підмінювався вивченням відповідної функції. Все це породжувало думку, що свідомість для наукової психології — взагалі фікція (У. Джеймс). Інші труднощі випливають із першої: свідомість (як і окремі психічні функції) не локалізується в зовнішньому просторі, але на відміну від психічних функцій свідомість не вдається "розчленувати" і в часі. Дослідники не змогли виявити характеристик свідомості, по яких її можна було б вивчати відомими психології методами (наприклад, вимірювати в певні одиниці часу, порівнювати свідомість за певні відрізки часу і т. ін.). Важливою для конструктивного аналізу свідомості виявилася ідея І. Канта про наявність стійких, інваріантних структур, схем свідомості, що накладаються на безупинно мінливий потік сенсорного, що походить від органів почуттів, інформації і організовує її певним чином.

Вибір мети вчинку, усвідомлення мотиву та ухвалення рішення, оцінка наслідків вчинених діянь прямо залежать від того, наскільки добре людина знає закон і наскільки правильно розуміє його призначення. Той, хто усвідомлює необхідність додержуватися приписів права, хто перетворив отримані правові знання в послідовні принципи поведінки, той ніколи не стане порушником закону. Це справедливо для будь-якого віку, у тому числі і для неповнолітніх. Саме тому формування правової свідомості забезпечує попередження протиправних проявів серед неповнолітніх, а недоліки правового виховання є тим чинником, який сприяє створенню психологічних передумов антигромадських діянь.

Зрозуміло, необхідно враховувати, що неповнолітній, вчинюючи так або інакше, далеко не завжди замислюється над веліннями закону. Сам характер мотивів, їхня спрямованість не містять зазвичай чогось противоправного: бажання продемонструвати свою сміливість, набути авторитет у товаришів, наслідування дорослим^ прагнення придбати матеріальні блага і т. ін. Оцінюючи сам мотив, неповнолітній, як правило, не думає про закон. Але, вибираючи засоби, за допомогою яких реалізуються мотиви, він повинен замислюватися над веліннями права, співвідносити свої дії з вимогами встановленими правовою нормою. Щоб цього домогтися, необхідно виховати в нього повагу до закону.

Формування у неповнолітніх здатності вибирати правильну лінію поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях немислиме без правового виховання, тобто без роз'яснення змісту та призначення законів, повідомлення необхідних правових знань, без вироблення в них звички дотримуватися закону, без виховання переконаності в необхідності та доцільності додержуватися велінь права.

Виховання правосвідомості саме і спрямовано, з одного боку, проти правового нехтування, а з іншого — проти бездушного виконання правових вимог. Тому відношення до закону свідчить не лише про прояв певних звичок і стереотипів поведінки, але і про певні риси світогляду неповнолітнього, про його моральні якості, про його відношення до суспільству в цілому.

Закон виражає ті вимоги, які суспільство пред'являє до своїх членів, держава — до громадян. Бути свідомим членом суспільства — це значить бути свідомим громадянином держави, який сумлінно виконує установлені законом обов'язки і правильно використовує надані права. Ось чому правове виховання є найпершим обов'язком загальноосвітньої школи.

Однак ці безперечні положення, на жаль, не завжди стають виховним принципом роботи з неповнолітніми. А це вже саме по собі не може не вплинути па правову свідомість неповнолітніх й, отже, ; на характер їх поведінки. Правова невихованість стає передумовою протиправної поведінки.

У більшості неповнолітніх правопорушників не тільки відсутнє чітке уявлення про правові вимоги, а й не сформоване саме поняття "закон". Для значної кількості неповнолітніх закон — це те, що необхідно виконувати. Для чого ж служить закон, на що він спрямований, чому його не можна порушувати — ці питання залишаються для них неясними. Більше того, у багатьох неповнолітніх правопорушників існує поняття про закон лише як про караючий засіб.

Незнання елементарних правових понять не можна пояснювати байдужістю підлітків та юнаків до юридичних питань. Навпаки, починаючи з підліткового віку, у молодих людей усе більше розвивається потреба розібратися в складних відносинах між людьми, усвідомити роль суспільних, у тому числі і правових норм у регулюванні цих відносин. Однак реалізація цієї потреби стикається з певними труднощами. Основні з них: недостатньо глибокі знання про природу суспільних явищ, про організуючу роль держави і права, про сутність і соціальне призначення правових інститутів і норм; обмеженість життєвого досвіду, зокрема досвіду участі в здійсненні права. Завдання вихователів саме і полягають у тому, щоб нейтралізувати цю суперечливість відношення неповнолітніх до права та допомогти їм подолати труднощі пізнання правових явищ. При цьому завжди необхідно мати на увазі те, що правове виховання нерозривно повинне бути пов'язане і з іншими формами виховання — з формуванням навичок суспільної поведінки.

Недоліки правового виховання по-різному проявляються в правосвідомості неповнолітніх та їхній поведінці. На сьогодні виділяють два основні рівні "дефектності" правової свідомості неповнолітніх. Перший, при якому недоліки правового виховання хоча і є активно діючим фактором, однак носять начебто приватний характер. При цьому підліток переконаний у правильності та справедливості правових вимог й у необхідності їхнього неухильного виконання, але він або не вміє застосовувати загальні вимоги в конкретній, нерідко конфліктній ситуації, або перекручено уявляє собі сам зміст деяких вимог та обмежень. Другий рівень характеризується нігілістичним відношенням до права в цілому, до переконання, що вимоги та правові заборони носять лише формальний характер, а керуватися необхідно своїми бажаннями та інтересами. Цей рівень у відхиленні правової свідомості можливо визначити як активну протиправну спрямованість особистості.

Активна протиправна спрямованість неповнолітніх — це негативний результат у правовому вихованні. І він, як правило, виявляється, коли досліджується рівень правової свідомості "важких" підлітків та юнаків.

Недооцінка правового виховання ґрунтується па помилковій точці зору, відповідно до якої моральне виховання нібито повністю включає виховання правове. Неповнолітнім необхідно роз'ясняти сутність моральних понять і категорій, виховувати у них повагу до моральних цінностей, а що стосується елементів правової свідомості, то вони нібито автоматично виробляються на основі моральних поглядів і морального досвіду.

Головна причина такої недооцінки полягає в недостатньо чіткому уявленні про особливості правового виховання, про те, що норми права не тільки вказують на певний спосіб поведінки громадян, а й викликають у їхній свідомості вирішальні мотиви на користь цієї поведінки.

Таким чином правове виховання, сприяючи формуванню правосвідомості, мас особливий вплив на особистість. Чим вище рівень правової свідомості особистості, тим краще в ній сформована особлива соціальна якість — громадянина, свідомого носія прав та обов'язків. Тому усвідомлення правових понять та правових норм молодими людьми — це усвідомлення їхнього відношення до праці, до суспільних обов'язків, до оточуючих людей.

Значний вплив на процес становлення правової свідомості мають повсякденні факти й, здавалося б, "дрібні" повсякденні відносини. Правові погляди неповнолітніх формуються найчастіше під впливом психології безпосереднього оточення та оцінок і суджень правового порядку, а також тих елементарних норм, до яких людина привчається з дитинства. І, звичайно, дефекти правосвідомості зазвичай виявляються там, де мали місце відхилення від вимог цих норм.

При всьому значенні правових уявлень як регулятора поведінки особистості не можна переоцінювати або потворно перебільшувати їхню роль. Звичайно ж, було б грубою помилкою вимагати, щоб кожен підліток знав всі діючі в нашій державі закони та умів розбиратися в них як кваліфікований юрист. Цього