Ця обставина має особливе значення для неповнолітнього, який формується як особистість, вчинки та дії якого часом позбавлені внутрішньої логіки та послідовності, а життєва лінія поведінки ще не вироблена. Діяльність такої особистості за допомогою правового виховання саме й ставиться в певні рамки вимог законності. Такого роду виховання сприяє тому, що неповнолітній починає більш чітко оцінювати свої вчинки, ставить їх під правовий контроль, починає управляти власними спонуканнями, протистояти негативним впливам. Важливу роль у цьому процесі відіграють не лише знання законності, а й свідоме засвоєння сутності конкретних державних заборон і тієї відповідальності, яку несе громадянин за їхнє порушення.

Саме в період соціальної зрілості частіше виявляється негативне відношення до різного роду обмежень і заборон, спроба усе самому побачити, пережити.

Тому усвідомлення молодими людьми суспільної, у тому числі й правової значущості своєї діяльності нерозривно пов'язане із правильним розумінням правових заборон. Адже утримання від дій, які суперечать інтересам суспільства, — один з показників глибини усвідомлення підлітками і юнаками прав і встановлених суспільством обов'язків. З іншого боку, вчинки та дії, які відповідають закону, поступово підводять молоду людину до усвідомлення необхідності та обов'язку завжди діяти за законом.

Особливе значення для вибору поведінки молодої людини має роз'яснення їй сутності кримінально-правових норм. Це роз'яснення є одним із засобів попередження най небезпечніших для суспільства вчинків, утримання Підлітка і юнака від такої поведінки, яка може мати для нього тяжкі наслідки. Воно найбільш необхідно в тих випадках, коли у неповнолітнього перекручені моральні уявлення, коли його поведінка свідчить про відсутність поваги до вимог правових та інших соціальних норм. Але, на жаль, саме серед цієї категорії неповнолітніх найчастіше виявляються "пробіли" у правовому вихованні.

Формування правосвідомості — складний процес, який включає ряд якісно неоднорідних етапів. Основні з них:—

оволодіння певними правовими знаннями (засвоєння деяких основних правових принципів, загальних положень, формування елементарних правових понять тощо);—

усвідомлення правових норм (їхнього призначення, необхідності суспільної та особистісної значущості і т. ін.);—

перетворення придбаних правових знань, переконань у практику поведінки, у вчинки.

Кожний із цих етапів вимагає особливого підходу та обов'язкового врахування специфіки вікової й педагогічної психології. Мистецтво вихователя саме й проявляється в умінні чітко виділити кожний з етапів правового виховання, домогтися їхньої послідовності та наступності, вміло використовувати засоби впливу на особистість молодої людини залежно від її індивідуальних особливостей.

Джерела правопорушення виявляються задовго до самого факту його здійснення. Недисциплінованість, невміння змусити себе свідомо виконувати вимоги старших і дотримуватися правил поведінки виявляються в дитинстві. З роками вони закріплюються та набирають усе більш яскраві й цинічні форми, крайня з яких — правопорушення та злочин. Тому боротьба за соціально схвалену поведінку людини, звичайно ж, починається з дитинства. Людина з перших кроків життя повинна привчатися до дотримання елементарних норм поведінки та відповідати за їхні порушення.

На жаль, вихователі та батьки недостатньо вимогливо й чітко реагують на взаємну брутальність між молодими людьми ("аби тільки не було бійок"), на окремі цинічні оцінки тих або інших явищ, на випадки нестриманості, поблажливо дивляться як на неминуче "вікове зло" на випадки відсутності в хлопців витримки та розумного самоконтролю, на неприборкані емоційні спалахи.

З іншого боку, і в школі та вдома нерідко спостерігається прагнення дорослих до зайвої опіки неповнолітніх, до штучного обмеження їх від труднощів, недовіра до самостійних їхніх рішень. У підсумку формуються характери молодих людей, які не здатні переборювати труднощі. Без-вольові підлітки і юнаки — це люди, обділені морально, які причиняють нещастя навколишнім, вони не вміють бути гідними громадянами.

Воля — це здатність людини, яка проявляється в само-детермінації та саморегуляції своєї діяльності та різних психічних процесів. Як основні функції волі виділяють: вибір мотивів і;цілей, регуляцію спонукання до дій при недостатній або надлишковій їх мотивації, організацію психічних процесів в адекватну виконуваній людиною діяльності систему, мобілізацію фізичних J психічних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей. Поняття "воля" було спочатку введене для пояснення спонукань до дій, здійснюваних за власними рішеннями. Потім воно стало використовуватися для пояснення можливості вільного вибору бажань при конфлікті.

Можливість довільно регулювати дії та психічні процеси, підкоряючи їх своїм свідомим рішенням, також виражаються наявністю волі, як і прояв у діях людини таких якостей, як наполегливість, рішучість, стриманість, сміливість і т. ін. Різноманіття всіх ситуацій, які вимагають термінової вольової регуляції (подолання перешкод, спрямованість дії, конфлікт мотивів, конфлікт між вимогою підпорядкування соціальним нормам і наявним у людини бажанням тощо), можна звести до трьох реальностей, в основі яких лежить необхідність: заповнення дефіциту спонукання. до дій при відсутності їхньої достатньої мотивації; вибору мотивів, цілей, видів дії при їхньому конфлікті; регуляції зовнішніх і внутрішніх дій і психічних процесів. У соціальному аспекті воля обумовлена розвитком трудової діяльності, вона може бути представлена як система – різних психічних процесів або як особлива внутрішня дія, яка включає особисті зовнішні та внутрішні засоби. Участь мислення, уяви, емоцій, мотивів і т. ін. у вольовій регуляції призводило в історії науки до перебільшеної оцінки або інтелектуальних процесів (інтелектуальні теорії волі), або афективних процесів (емоційні теорії волі). Були створені теорії, у яких воля розглядалася як первинна здатність душі. Вольова регуляція поведінки та дій є довільною регуляцією активності людини. Вона формується та розвивається під впливом контролю за її поведінкою з боку суспільства, а потім самоконтролю особистості. Вольова регуляція проявляється як особистісний рівень довільної регуляції, яка відрізняється тим, що рішення про вольову регуляцію походить від особистості та при регуляції використання особистісних засобів. Одним з таких засобів особистісної регуляції є зміна змісту дій. Навмисна зміна змісту дії, яка призводить до зміни спонукання, може досягатися через переоцінку значущості мотиву, через залучення додаткових мотивів, через передбачення та переживання наслідків дії, через актуалізацію мотивів щодо засобів уявлюваної ситуації і т. ін. Розвиток вольової регуляції пов'язаний насамперед з формуванням мотиваційно-змістової сфери, стійкого світогляду та переконань людини, а також здатності до вольових зусиль в особливих ситуаціях." Розвиток цієї здатності пов'язаний з переходом від зовнішніх способів зміни змісту дії до внутрішніх;

Для того, щоб виховати людину, яка вміє розумно використати надані їй суспільством права та свободи, потрібно навчити її вольовими зусиллями управляти собою. А це значить, що необхідно виробляти навички та уміння правильної організації своєї діяльності, стимулювати найбільш позитивні дії й, навпаки, гальмувати прагнення, які можуть призвести до негативних вчинків. Необхідно, щоб ці навички з роками переходили у послідовні принципи поведінки, коли кожен крок і вчинок зважується високими вимогами моралі та права. При цій умові ми виховаємо вільного громадянина, для якого зовнішні вимоги норм моралі та права стануть його внутрішніми мотивами поведінки.

Бути вільним — значить мати розвинену волю. Той, хто діє не за зовнішнім примусом, а відповідно,до своєї волі, саме і с вільною людиною. Його воля виступає як внутрішній організуючий стрижень, якій дозволяє вибір вчинків, керуючись певними цілями. Вольові досягнення такої людини забезпечуються почуттям відповідальності та моралі колективіста.

Прорахунки та помилки при вихованні у молодих людей позитивних вольових якостей, як правило, призводять до того, що вони не вміють, а іноді не бажають робити правильний вибір вчинку, послідовно дотримуватися норм і правил суспільно-корисної поведінки. Тому не випадково в тих підлітків та юнаків, які допускають аморальні вчинки, виявляються дефекти волі. Ці дефекти зазвичай виникають у ранньому шкільному віці і вже потім, закріпившись, виступають як негативні вольові риси характеру, які постійно тією чи іншою мірою проявляються у вчинках і діях. Ними найчастіше є такі риси: нерішучість, відсутність наполегливості при проведенні в життя ухваленого рішення, не сформованість незалежності та самостійності поведінки, а також безініціативність, упертість, нестриманість. .

Наявність цих рис свідчить насамперед про те, що скоєння протиправного діяння підлітками і юнаками внутрішньо обумовлене слабкістю їхньої волі. Злочин, звичайно, скоює та молода людина, яка не володіє розумною, заснованою на ідейних принципах рішучістю, їй не вистачає сил побороти суперечливі почуття, які викликані несприятливими умовами та негативними впливами. Замість рішучої відмови від аморальної поведінки вона проявляє або нерішучість, або підкоряється чужій волі. Іноді, намагаючись побороти виниклий внутрішній конфлікт, неповнолітній приймає поспішне та невиважене, непродумане рішення, яке продиктоване прагненням якнайшвидше