Певну значущу роль у цих випадках % відіграють й особливості емоційної насиченості неповнолітнього. Коли емоції неорганізовані та слабка воля, поведінка стає неврівноваженою і характеризується крайніми точками вагань: від героїчних вчинків до негідних і навіть злочинних дій. Особливе значення тут має гостра враженість неповнолітніх, внаслідок якої вони часто виявляються підданими впливу негативних факторів.

Виховання у неповнолітніх розвинутої волі та уміння організовувати власні почуття є неодмінною умовою, яка визначає правомірність поведінки.

Неповнолітні правопорушники найчастіше не вбачають дефектів власної волі. Вони або зовсім не замислюються над нею, або нездатні критично оцінити її. Тому безвольове підкорення обставинам вони розглядають як цілком нормальну в даних умовах поведінку: "так вийшло", "по-іншому діяти не міг", "як всі, так і я", "чого тут особливого" і т. ін.

Нерозвинена самокритичність у неповнолітніх правопорушників доповнюється не сформованістю правильної оцінки якостей та поведінки навколишніх людей. Тут чітко проглядається вікова психологічна особливість оцінки: неповнолітній судить про вчинки та слова іншої людини головним чином залежно від того, як він сам ставиться до цієї людини, і тому часто попадає під вплив більш сильних однолітків або дорослих правопорушників, які спочатку спеціально підкреслюють свою нібито повагу до них, виступають у ролі доброго та справедливого заступника. У результаті критерієм оцінки вчинків неповнолітнього стають не вимоги моралі та права, а некритично сприйняті думки та дії цих осіб.

Вольові ознаки нерозривно пов'язані з уявленнями про сутність та значення вольових рис та якостей. Багато неповнолітніх порушників або недостатньо високо цінують деякі вольові якості особистості, або мають досить перекручене уявлення про них. Так, виявлено, що з 15 позитивних якостей особистості підлітки найменше цінують організованість, відповідальність, уміння володіти собою. Багато підлітків 5—8 класів допускають грубі помилки при розкритті понять, підмінюють одну якість іншою. Вони або нічого не знають про волю, або ототожнюють її зі сваволею, впертістю і т. ін. При несприятливих обставинах такі перекручені уявлення або занижені оцінки значною мірою полегшують формування поверхневих мотивів й їхню реалізацію в безвольній поведінці.

Виховання позитивних вольових якостей у неповнолітнього правопорушника необхідно починати з формування правильних, чітких уявлень про вольові якості особистості. На перших етапах виховання, особливо в молодшому юнацькому віці, головну увагу необхідно приділити розкритою сутності окремих вольових якостей, правильно ілюструвати їх прикладами з життя. Надалі ж потрібно обов'язково переходити до вироблення у неповнолітніх більш узагальнених уявлень про волю та вольовий образ особистості в цілому. Особливо багато зусиль вимагає подолання дисгармонійності уявлення про волю. Нерідко окремі риси особистості набувають у свідомості підлітків та юнаків потворно перебільшені форми, перетворюючись у свої антиподи. Замість сміливості — нахабність, замість наполегливості — упертість, замість ініціативи — невміння стримувати свої бажання, замість самостійності — неповага до старших і до їх вимог. Перекручені уявлення вже самі по собі полегшують формування рішучості скоїти провину або правопорушення. Тому подолання дисгармонії уявлення і вчинків — першочергове завдання перевиховання, що сприяє досягненню першого етапу самовиховання неповнолітнього, ситуативного самовиховання. Воно виникає зазвичай під впливом ситуації, коли потреби в самовихованні ще нема, але вже епізодично необхідно працювати над собою, перебудовуючи елементарні поняття про моральну цінність особистості та її вчинків.

Успіх роботи з перевиховання неповнолітніх значною мірою залежить від уміння вихователя виробити в правопорушника критичне відношення до власної поведінки. Правильно оцінити себе та свої вчинки — значить задуматися над тим, який ти є і яким повинен стати. Із цього й починається процес, планомірного самовиховання та самовдосконалення, без якого немислимо змінити особистість. Цей етап самовиховання можна . назвати пошуковим самовихованням, тобто таким, коли особистість переживає свої недоліки, шукає шляхи їхнього усунення та починає більше або менш систематично працювати над собою. Кожний, хто виховує та перевиховує особистість, зобов'язаний мати на увазі: сформувати правильну самооцінку — це значить відкрити те внутрішнє джерело, яке направляє подальший розвиток особистості по правильному шляху.

Для того щоб досягти високого рівня розвитку волі, необхідно перейти до третього етапу — етапу зрілого самовиховання. Суть його полягає в тому, що в неповнолітнього починає яскраво виражатися потреба в самовдосконаленні, і робота над собою носить систематичний, у певному змісті плановий характер. Цей етап стає можливим лише тоді, коли самовиховання носить діючий характер: намічені заходи Щодо самовдосконалення свідомо прийняті неповнолітнім, позитивно оцінені ним та обов'язково здійсняться на практиці. Коли ця умова в наявності, є всі підстави говорити про те, що неповнолітній міцно став на шлях виправлення та перевиховання, і є впевненість, що надалі він не порушить суспільних норм і правил.

Література

1. Андреена Н. А. / Социальная психология. – М. 1980. – 158 с.

2. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. – М. 1993. - 299 с.

3. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.

4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — 433 с.

5. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.

6. Гальперий П.Я. Психология как объективная наука / П.Я. Гальперий. М.: Воронеж. – 1998. – 448 с.

7. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — 269 с.

8. Донцов А. И. Психология коллектива. — М, 1984. — 226 с.

9. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — 312 с.

10. Захарова А.В. Психология формирования самооценки.— Минск, 1993. —207 с.

11. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.

12. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 310 с.

13. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.

14. Леонгард К. Акцентуированные личности, / Пер. с нем. — К., 1981. —305 с.