Особливості групової мотивації злочинних дій

План

1. Перший рівень згуртованості. 

2. Другий рівень згуртованості.

3. Третій рівень згуртованості, найвищий.

Виникнення та реалізація мотивів злочинної діяльності значною мірою залежить від того, скоєно злочин поодинці чи групою. Ця обставина накладає істотний відбиток не лише на спонукання суб'єкта. а й на прояв соціальних детермінантів злочинності, на оцінку конфліктної ситуації, на рішучість вчинити злочин, на сам злочин і його наслідки.

Досліджуючи особливості мотивами групових злочинів, виходимо з того, що такі групи є не соціальними асоціаціями або колективами. а специфічними малими неформальними групами.

Мала група – це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих індивідів, об'єднаних загальними цілями або завданнями. Структура малої групи, її склад, згуртованість, стиль керівництва міжособистісні відносини, соціальна перцепція, комунікативні зв'язки, процеси, які у них відбуваються, і т. ін.. експериментально досліджуються соціальною психологією, "окрема школою "групової динаміки". Особливістю, яка відрізняє малу групу від складних і більших груп, с її відносна "структурна простота". Це означає, що в малій групі є, як правило, авторитетний лідер (якщо група неофіційна) або авторитетний керівник (якою група офіційна), навколо якого об'єднані інші члени групи. При цьому розмір групи не має значення і може досягати декількох десятків людей. Якщо ж усередині малої групи Уявляються інші лідери і частина її членів починає підтримувати їх. то така мата група нерідко розпадається на дві або більше групи. Мові групи вступають між собою в між групові відносини і можуть розвиватися незалежно одна від іншої (наприклад, численні групи та інтересами усередині одного підрозділу). Якщо мала група зайнята соціально корисною і значущою для всіх її членів спільною діяльністю, яка опосередковує міжособистісні відносини в ній, то вона може являти собою труну високого рівня розвитку колектив.

Неформальна група (неофіційна) це група, яка не має юридично фіксованого статусу, добровільно об'єднана на основі інтересів, дружби та симпатій або на основі прагматичної користі. Неформальні групи можуть виступати як ізольовані спільності або складатися усередині офіційних груп їхні інтереси можуть мати як професійну, так і непрофесійну спрямованість. Існують також умовні неформальні і руни, які являють собою об'єднання людей на основі спільних інтересів. Офіційні групи, зберігаючи всі свої характеристики, одночасно можуть мати кращі властивості неформальної групи, що зміцнює і збагачує їх існування

Сучасна психологічна наука щодо дослідження міжособистісних взаємин у групах та особливостей їх функціонування лає змогу виділити три їх види залежно від рівнів згуртованості.

Перший рівень згуртованості.

Це дифузна група, за іншою термінологією — конгломерат. Майже не згуртована, існує, найчастіше, короткий час, склад членів – випадковий, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій — антипатій. Мету функціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії. Разом з тим інколи дифузна група може локалізуватися і діяти досить активно, згуртовано, з відповідним розподілом ролей. У членів дифузної групи практично завжди відсутня подібність глибинної мотивації діяльності.

Другий рівень згуртованості.

Це асоціація, за іншою термінологією — кооперація. Група згуртована,, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. Мають місце як відносини типу симпатій — антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. За А.В. Петровським, міжособистісні взаємини в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного змістом групової діяльності. Головна особливість полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії. Мотивація з основного виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Така група прагнутиме досягти поставленої мети, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності.

Третій рівень згуртованості, найвищий.

(У традиційній термінології — колектив). За А.В. Петровським, у такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно-значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Мас всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу мотивації членів групи з основного виду діяльності, йдеться саме про домінування збігу мотивації, бо навряд чи й у найзгуртованіших групах, у всіх без винятку її членів, мотивація збігатиметься. Існують групи третього, найвищого рівня згуртованості, але з протилежним, негативним знаком, мета та ціннісні орієнтації яких є асоціальними (корпорації). До таких можна віднести мафіозні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямованістю тощо.

Найбільш складні суспільні проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості з соціально-схвалюваними ціннісними орієнтаціями.

Як і інші малі групи, групи осіб, які вчинили злочини, піддаються ревній диференціації залежно від їхнього складу, стійкості, розмірів, загальної мети і т. ін. Нарешті, ці групи характеризуються особливого роду груповими діями. Останні с те, що створюється зусиллями людей, які мають у певній ситуації загальну мету, яка розподіляє ролі і координує спільні дії.

Виходячи з цього, можна вичленити специфічні риси групи осіб, які скоїли злочини. Основною рисою такої групи є свідоме або неусвідомлене підпорядкування її членів загальній (у тій або іншій конкретній ситуації) злочинній меті. Ця мета може бути головною. І тоді мова йде про групу з яскраво вираженою антигромадською спрямованістю. Така ціль може бути для групи і не головною, а лише ситуативною. У подібних випадках група хоча і не має чітко певної основної мети, але психологічний клімат у ній такий, що обумовлює можливість при відповідних обставинах виникнення злочинної мети.

В основі такого психологічного клімату лежить цинічне відношення членів групи до соціальних цінностей, неповага до норм і правил поведінки або байдужне відношення до них.

Соціально-психологічний клімат (від гр. klima (klimatos) — якісна сторона міжособистісних відносин, що проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі. Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату: довіра і висока вимогливість членів групи один до одного; доброзичлива і ділова критика; вільне вираження власної думки під час обговорення питань, які стосуються всього колективу; відсутність тиску керівників на підлеглих і визнання за ними права приймати значущі для групи рішення; достатня інформованість членів колективу про його завдання і стан справ при їхньому виконанні; задоволення приналежністю до колективу; високий ступінь емоційної взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають стан фрустрації в кого-небудь зі членів колективу; прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним з її членів і т. ін. Таким чином, характер соціально-психологічного клімату в цілому залежить від рівня групового розвитку. Установлено, що між станом соціально-психологічного клімату колективу і спільною діяльністю його членів існує певний зв'язок. Соціально-психологічний клімат залежить від стилю керівництва. Синонімічні поняття соціально-психологічний клімат — морально-психологічний клімат, психологічний клімат, психологічна атмосфера колективу.

Безпосередній особистий контакт членів групи, заснований на наявності загальної злочинної мети (головної або ситуативної), а також єдність щодо відношення до соціальних цінностей і норм — одна з головних рис групи, у складі якої вчинюються злочини.

Об'єктивним показником такої групи, її істотною ознакою є специфічна групова діяльність — вчинення злочинів. Якими би особистими мотивами не керувався той або інший учасник злочину, скоєного у складі групи, які б специфічно індивідуальні переживання йому не були б властиві, він так чи інакше вносить свій внесок у вчинений злочин. Цей злочин і є (як групова дія) показником того, що в наявності специфічна група. її учасники при вчиненні злочину виступають як носії дій, скоординованих і підлеглих загальній меті, яка в певному, значенні нівелює індивідуальні переживання та мотиви.

Залежно від тривалості міжособистісних зв'язків і наявності організуючого ядра, що дозволяє групі функціонувати тривалий час, можна виділити групи двох основних видів: постійні (стійкі) і випадкові. Злочини, які вчинені в складі постійної (стійкої) групи, мають велику питому вагу в загальному числі злочинів.

Якщо проаналізувати злочини, які вчинені в складі групи, стосовно видів злочинів, то можна дійти висновку про те, що більша частина всіх злочинів вчиняється постійними групами (за винятком хуліганства в поєднанні з іншими злочинами, тяжких тілесних ушкоджень та убивств).

Мотиви злочинів, які вчинені у складі постійної групи, більш істотно відрізняються від мотивів злочинів, вчинених поодинці.

Зіставлення даних про суб'єктивно усвідомлювані причини вчинення злочинів у складі групи та поодинці показало, що причини групової злочинності мають істотні особливості.

По-перше, у структурі причин групових злочинів значно зростає питома вага такої причини як "потрапив під вплив товаришів". Це, зокрема, свідчить про те, що важливим регулятором поведінки учасника групи є думка товаришів, їхня оцінка дій члена групи, що виступають як групова думка і групова оцінка. Таким чином, можна припустити, що в структурі мотивів злочинів, вчинених у складі групи,