Найхарактернішою є реакція "відходу" від ситуації, коли підліток обминає "гострі кути", або зовсім не помічає чи нівелює проблему. Проте невирішені питання з часом важким тягарем лягають на його плечі. В ситуаціях, коли зменшується увага з боку близьких чи висуваються завищені очікування до підлітка, які пов'язані з перевантаженням його духовних і фізичних сил, може наступати реакція опозиції. Вона характеризується тим, що підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагається привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе.

Найлегший спосіб досягнути мети — увійти в світ дорослих,— полягає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки. Для хлопців зразком часто стає та людина, яка веде себе "як істинний мужчина" і володіє мужністю, сміливістю, витримкою, силою волі і вірністю у дружбі. У дівчат розвивається тенденція відтворювати образи тих жінок, які сприймаються "як істинна жінка": старших подруг, привабливих, розумних, популярних. Наслідування поведінки значущого дорослого, причому в першу чергу зовнішніх, доступних сторін: в одязі, зачісках, прикрасах, косметиці, особливому лексиконі, манері поведінки, засобах відпочинку і розваг — тобто того, на основі чого можна досягти певного успіху, характеризує реакцію імітації. Оскільки зразками для імітації виступають не тільки дорослі, але і однолітки підлітків, то створюваний ними ідеал буває досить суперечливим. Він поєднує у собі якості як дорослого, так і молодої людини, причому не завжди ці якості узгоджуються в одній особі. На думку Р.С. Немова, у цьому полягають основні чинники невідповідності підлітків власному ідеалу і їх постійні переживання з цього приводу.

При недостатній критичності і несамостійності в судженнях реакції імітації можуть здійснювати негативний вплив на поведінку підлітка. Негативна імітація виявляється у підлітків тоді, коли для наслідування вибирається негативний зразок. Часто буває так, що це людина, яка була причиною багатьох страждань і образ підлітка.

У цьому віці спостерігаються реакції гіперкомпенсації — коли підлітки для самореалізації вибирають ті сфери діяльності, в яких необхідно долати певні труднощі. У взаємовідносинах вони намагаються продемонструвати, що неуспіх в якійсь одній галузі, вони можуть компенсувати успіхами в іншій — в такій, де здатні реалізувати свої внутрішні можливості.

Згадувані вже реакції емансипації в даний період розвиваються за двома напрямками. По-перше, це відторгнення від минулого заради устремління в майбутнє. По-друге, це подолання емоційних зв'язків з батьками і включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю. Реакції емансипації у більшості випадків досить яскраво виражені. Проте багато психологів зазначають, що звільнення від опіки батьків пов'язано з тендерними відмінностями, тобто уявленнями про те, якою в межах даної культури, може бути поведінка представників різної статі. Динаміка реакцій емансипації балансує в інтервалі даного віку — від 11 до 16 років.

Вимоги свободи, звільнення від контролю батьків сильніше помітні у молодших дівчат-підлітків. Дівчата частіше прагнуть до автономії в силу того, що сімейні вимоги довго утримують їх в інфантильній ситуації: їх примушують займатися домашніми справами, строго контролюють відсутність дома і вибір друзів-хлопців. Після 15 років емансипація дівчат помітно знижується. У хлопців, навпаки, на початку підліткового віку такі реакції малочисельні. Адже ставлення до хлопців визначають інші батьківські імперативи: досягнута самостійність і незалежність у кінці дитинства не зникає з появою пубертату. Але після 15 років реакції емансипації зростають, оскільки виникають труднощі у хлопців, які пов'язані з конфронтацією з приводу їх шкільних успіхів, життєвих цінностей і професійного вибору.

Основні труднощі взаємодій з підлітками можуть бути зумовлені позиціями і стилями спілкування дорослих. На основі узагальнених суджень підлітків психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:—

автократичний — підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;—

авторитарний — підліток може бути учасником в обговоренні Проблем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;—

демократичний -— підліток робить свій внесок в обговорення проблеми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідомити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;—

егалітарний — ролі практично не диференційовані, батьки і діти "на рівних" є учасниками в прийнятті рішень;—

дозволяючий — підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;—

попускний — підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;—

ігноруючий — батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

За проблемами авторитарного і автократичного стилю батьків обов'язково виникає наступна проблема — формування стилю спілкування підлітка за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах поза сім'єю такі підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, виявляють неповагу до дорослих, демонструють свою свободу, порушують норми моралі у громадських місцях. Інколи їх поведінка носить характер безпомічності, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, виявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилений контроль і оцінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачає можливість бути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконтрольованих ситуаціях у нього активізується прагнення до самостійності, хоча морально-етичні зразки його реалізації відсутні. В результаті підліток опиняється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими.

Моделі поведінки дорослих, що пов'язані з попускним та ігноруючим стилями, як правило, демонструють недостатність уваги, турботи і керівництва старших. Підліток дуже часто почуває себе самостійним, або таким, якого "ніхто не розуміє", адже він може стати джерелом проблем і тривог всієї сім'ї. А прагнення звільнити підлітка від труднощів і неприємних обов'язків спричиняє нездатність до об'єктивної рефлексії. Підліток, якому все дозволяють, рано чи пізно потрапляє в критичну ситуацію. Невміння рахуватися з думкою оточуючих, відсутність терпимості, поява неадекватно високого рівня домагань та потреба уваги до себе не узгоджуються з недостатнім досвідом подолання складних життєвих ситуацій.

В той же час підлітки, які стикаються з демократичним, егалітарним та дозволяючим типами взаємовідносин з дорослими, здатні відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування і бувають достатньо прогнозованими. Вони рідко переживають почуття відторгнутості і покинутості. Дані моделі гарантують поступовий розвиток емоційної і поведінкової самостійності і дозволяють підліткам оволодівати навичками прийняття рішень та взяття відповідальності за їх виконання на себе.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками та шкільними вчителями. Саме різноманітність стилей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємовідносинах з дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних взаємодіях між людьми.

Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини розпочинається набагато раніше від початку підліткового віку. Можна стверджувати, що цей вплив проявляється з початком соціального життя дитини, і виконує на попередніх та підлітковому віковому етапі схожі функції: можливість розвинути навички, необхідні для адекватних взаємодій з однолітками і здатність розділяти з ними спільні заняття, інтереси і почуття. Група однолітків відіграє провідну роль у процесі соціалізації підлітків ще й тому, що взаємовідносини з однолітками своєї і протилежної статі створюють прототип дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому соціальному, професійному і статевому житті. Багато психологів дотримується позиції, що група однолітків виконує основну функцію у процесі становлення автономності підлітка та його незалежності. Контакти в ній сприяють побудові нових взаємин з іншими та новому ставленню до самого себе, допомагають підлітку зрозуміти себе, своє призначення, дозволяють пережити почуття ризику і випробовувати сили у ситуаціях змагання. Підлітки у групі об'єднані спільною потребою звільнення від батьківського контролю, визначення власного статусу та особистісної статевої ідентифікації.

У відомій концепції Д.Б. Єльконіна підкреслюється думка про те, що для підліткового віку характерний пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація розвитку, особистості. В ній підліток засвоює ідеальні форми. Це, перш за все, область моральних норм, на основі яких будуються соціальні взаємодії. Спілкування з однолітками, на думку вченого, є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі цієї діяльності засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування. Змінюються взаємини з вчителями: для підлітка більш цінним є той статус, який він отримує у колі однолітків, ніж оцінне ставлення до нього з боку вчителя. Набуття нової рольової позиції у процесі спілкування пов'язане зі ставленням однолітків до підлітка як до дорослої особистості. Завдяки комунікативній діяльності відбувається уявне програвання всіх найбільш складних сторін майбутнього життя.

Відомо, що в традиційний психології існують три варіанти визначення провідної діяльності у підлітковому віці. Так, Д.Б. Ельконін виділяв інтимно-особистісне спілкування,