Розвиток соціальних контактів, збагачення досвіду життя, удосконалення розумової діяльності — все це передумови формування світогляду як системи поглядів на суспільство та природу, на оточуючих людей, на принципи та норми поведінки.

Відношення до правил і норм поведінки нерозривно пов'язане із процесом становлення моральної свідомості юнацтва. Саме в ранньому юнацькому віці відбувається перехід від знання елементарних моральних понять до глибокого усвідомлення найскладніших моральних категорій — обов'язок, честь, совість, суспільне благо та ін. В цей період люди починають розбиратися не тільки в найтонших відтінках багатьох моральних понять, але що особливо важливо — у моральній палітрі різних дій і вчинків оточуючих людей і своїх власних. Звідси висока моральна чутливість юнаків, їх оцінка і самооцінка. Іноді ці якості набувають перекручених форм. Так, моральна вимогливість юнаків нерідко проявляється у вигляді перебільшення фактів несправедливості, нечесності, безпринципності. Строга оцінка виражається в прямолінійності, безапеляційному осуді, у категоричних, а іноді і образливих для оточуючих висновках та судженнях.

З формуванням моральної свідомості в юнацтва спостерігається становлення правової свідомості. Людина починає замислюватися над своїм правовим положенням у суспільстві, над тими правами, якими вона володіє, над тими обов'язками, які несе. По-новому, як особистісно-значущі, починають сприйматися і деякі правові заборони. Однак у цілому правосвідомість у цьому виді перебуває ще в стадії формування: правові поняття часто необґрунтовані та несистематизовані, правові почуття нерідко поверхневі, правовий досвід обмежений.

Формування моральної та правової свідомості дуже впливає на мотиви діяльності молодих людей раннього юнацького віку. Ці мотиви все частіше починають проходити через фільтр моральних та правових оцінок, все більше "наповнюються" конкретним і важливим для особистості життєвим змістом. Все це безпосередньо проявляється у виборі лінії поведінки в різних ситуаціях, у послідовності вчинків і дій, у прагненні неухильно проводити в життя ухвалене рішення.

Елементи моральної та правової свідомості є основою для формування самооцінки особистих якостей та усвідомлення самого себе і своєї діяльності. Юнацький вік саме й характеризується підвищеним інтересом до себе, до свого місця серед оточуючих-людей. Юнак хоче знати, хто він такий, як його сприймають навколишні, на що він здатний, як він сприймається в порівнянні з однолітками та дорослими. Тому його вчинки диктуються бажанням самоперевірки, а також орієнтацією на думку товаришів і знайомих. Деякі ж із вчинків вступають в суперечності з нормами та загальноприйнятими правилами поведінки. Пояснюється це значною мірою тим, що юнаки схильні часто переоцінювати свої можливості, або, навпаки, проявляють невіру у власні сили та прагнуть будь-якими шляхами приховати це, завоювавши популярність серед однолітків. Певну роль відіграють і, здавалося б, несумісні риси: рішучість, сміливість і прагнення перекласти свою відповідальність на плечі старших; високі, нерідко романтичні далекі цілі та дрібний практицизм; вимогливість до ідеалів і невміння слідувати їм і т. ін.

Конфлікти та протиріччя юнацького віку емоційно насичені. Адже вік юнака — це вік яскравих емоцій, страстей та переживань. На відміну від підлітків юнаки мають більше розвинені почуття товариства, дружби. Не випадково психологи характеризують ранню юність як найбільш колективістський вік людини. Виникає й особлива емоційна проблема, викликана новими відносинами статі, почуттям любові. Виявляє себе здатність до маскування почуттів, до дбайливого приховування їх від чужих оцінок. Разом з тим юнак ще часто не володіє здатністю до саморегулювання емоцій, не вміє стримувати виникаючі спонукання, діє, керуючись лише безпосередніми враженнями. Нерідко виникаючі в тій або іншій ситуації почуття вступають у протиріччя з раціональними висновками, судженнями юнака, його перспективними цілями майбутнього життя.

У цілому ж, характеризуючи процес формування особистості в юнацькому віці, не можна не вбачати, що особистість у цьому періоді досягає першого ступеня зрілості. Дійсна зрілість прийде пізніше. А поки — це вік визріваючих можливостей, але можливостей, у яких видні контури дійсності: у сьогоднішньому юнакові вже чітко простежуються риси зрілої людини.

Вік 15—17 років називається ранньою юністю. За своїм психологічним змістом цей період життя — своєрідна грань між підлітковим віком і молодістю. Адже в ранній юності переплітаються риси дитячого та підліткового віку з рисами, властивими дорослій людині; поруч із рисами, властивими юнацькому віку, нерідко виступають риси інших вікових етапів, особливо підліткового, причому ця боротьба старого й нового приймає найрізноманітніші форми.

Виховуючи підростаюче покоління, необхідно формувати почуття відповідальності, самоконтролю, уміння оцінювати свої вчинки та дії з позицій суспільних інтересів. Відповідальність у будь-якій її формі — і моральній, і правовій — пов'язана з дотриманням конкретних правил. Відповідальна поведінка — це саме система таких дій і вчинків, які засновані на неухильному дотриманні правил і норм поведінки. Якщо ж людина відступає від цих правил і норм, діє всупереч їхнім вимогам — у наявності безвідповідальне поводження. Притягнення До відповідальності й відбувається за здійснення безвідповідальних вчинків. Воно здійснюється для того, щоб прищепити навички відповідальної поведінки, а також попередити можливі порушення правил поведінки з боку інших осіб.

Найбільш гострою формою відповідальності є кримінальна відповідальність. Вона встановлюється за вчинення злочинної дії або за бездіяльність. А це значить, що особа відповідає в кримінальному порядку лише в тому випадку, якщо вона винна у вчиненні дій, передбачених кримінальним законом. Кримінальна відповідальність, таким чином, є одним зі способів охорони інтересів суспільства і його членів від злочинних зазіхань. Виражається вона в осуді злочинця від імені держави і в застосуванні до нього судом установленого законом покарання.

Відповідно до закону кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину здійснилося шістнадцять років. Як виключення допускається кримінальна відповідальність із чотирнадцяти років за вчинення окремих, найбільш тяжких злочинів. Таким чином, мінімальний вік щодо кримінальної відповідальності співпадає зі старшим підлітковим і раннім юнацьким віком. Він і є тим віковим порогом, переступивши який, неповнолітній здобуває нову правову якість — стає особою, відповідальною з позицій кримінального закону.

Зазвичай уже в дитячі роки людина починає осягати зміст елементарних суспільних заборон. Дитина знає, що "це не можна", "це погано", "за це покарають". У дошкільному віці зачатки дисципліни формуються з позицій поваги до вимог і заборон старших. У молодшому підлітковому віці формуються основи свідомого виконання своїх обов'язків і пов'язаною з ними необхідністю зважати на суспільні табу. Однак тут не вистачає головного, що характеризує відповідальність: здатності передбачати результати своєї Діяльності та правильно визначати, яку користь або шкоду вона може принести суспільству. Така здатність формується в основному до старшого підліткового та молодшого юнацького віку.

Саме в цьому віці зміни в інтелектуальній, емоційній і вольовій діяльності призводять до утворення головної психологічної передумови відповідальності — розумності. Це виражається в тому, що підліток та юнак стають здатними обдумано вирішувати питання в конфліктних ситуаціях, глибоко вникати в сутність явищ. Моральний і правовий досвід дозволяє молодим людям розсудливо вибирати певну лінію поведінки, виважено розуміти наслідки своїх учинків, співвідносити їх із вимогами моральних та правових норм. Розумність, таким чином, виступає як психологічна основа відповідальної поведінки. Коли говорять "це розумна людина", то мається на увазі така людина, яка вміє розібратися в життєвих явищах, знайти суть кожного питання, виявити відповідальний підхід до справи та до людей, висловити самостійні та справедливі судження. Ці якості особливо інтенсивно формуються в підлітковому та юнацькому віці. У цьому віці також вже спостерігаються випадки коли прояву нелюдяності, аморальності, протиправного змісту.

У цілому ж, говорячи про відповідальність, не можна забувати, що мається на увазі вік неповної соціальної зрілості. Цей факт в остаточному підсумку й визначає особливості кримінально-правового положення неповнолітніх, специфіку призначення та виконання покарання в порівнянні з дорослими.

Кримінальна відповідальність і покарання — взаємозалежні поняття. Якщо кримінальна відповідальність — вимога певної поведінки, то кримінальне покарання — це особливий державний примус, який застосовується за порушення цієї вимоги" Факт застосування кримінального покарання означає, що держава виражає негативне відношення до порушника закону, а його поведінку визнає безвідповідальною. Отже, кримінальне покарання виступає як державно-правова негативна оцінка рівня відповідальності особистості і її поведінки.

Застосовуючи до осіб, які вчинили злочин, ті або інші види покарань, переслідується принаймні дві основні цілі. По-перше, втримати самого злочинця від вчинення злочину в майбутньому і тим самим виключити його повторення. По-друге, застерегти від такого роду дій інших членів суспільства.

Неправі ті, хто намагається іноді представити покарання лише як покарання за вчинене, як помста злочинцеві, а недоліки боротьби зі злочинністю, у тому числі й серед неповнолітніх, бачать у м'якості покарання. А дехто навіть висловлюється за публічні виконання суворих покарань. Але ж покарання — це одночасно й кара за вчинене, й засіб перевиховання правопорушника. Примусити, щоб переконати; покарати, щоб виправити; негативно оцінити, щоб затвердити позитивні починання, — от у чому діалектична сутність кримінального покарання.

Покарання — суворий