Сучасний кримінальний закон визнає сам факт неповноліття чинником, який пом'якшує відповідальність. Він ставить за обов'язок суду найбільш уважно та обережно підходити до призначення покарання неповнолітнім, широко використати умовний осуд, обирати більш м'яку міру покарання з-передбачених законом. Суду також надано право відносно осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, вирішувати питання про застосування примусових заходів перевиховного характеру замість кримінального покарання. Таке рішення суд приймає лише тоді, коли визначить, що вчинений злочин не являє собою великої суспільної небезпеки, а сам неповнолітній може бути виправлений та перевихований за допомогою примусових заходів виховного характеру.

Все це свідчить про гуманізм кримінального законодавства. З огляду на психологічні особливості особистості воно вимагає такої охорони суспільних інтересів, при якій досягається соціальне оздоровлення кожного підлітка або юнака.

Кримінальне покарання неповнолітнього, як й іншої особи, завжди пов'язане з певними обмеженнями, позбавленцями та стражданнями. За вироком суду винний втрачає певні блага — права, майно, свободу і т. ін. Особливі переживання у підлітка і юнака викликають розлучення з рідними та родичами, ізоляція від колективу товаришів і, нарешті, сам факт публічного осуду. Серед неповнолітніх не буває байдужих до покарання. Хоча можна спостерігати випадки, коли неповнолітній на суді намагається хизуватися своєю сміливістю. Але часто після винесення вироку наступають депресія, відчай. . Кримінальне покарання — суворий та надзвичайний захід. Він нерідко залишається негативним, довготривалим відбитком у душі людини, приносить страждання не тільки винному, але й близьким йому людям, важко переживається педагогами та вихователями неповнолітнього. І все-таки ця міра необхідна. Саме вона затверджує почуття відповідальності, виховує вміння протистояти негативним впливам, виробляє здатність діяти за правовими та моральними принципами, допомагає сформуватися міцному характеру.

Істотною властивістю покарання є його відповідність вчиненому, тобто покарання залежить від скоєного злочинного діяння. Чим небезпечніший для суспільства злочин, чим більше шкоди він наносить суспільним інтересам, тим суворіше покарання, конкретний примусовий захід , застосовуваний до злочинця. Цей принцип кримінального покарання відноситься й до неповнолітнього.

Неповнолітній відповідає за скоєні дії та вчинки. Суд притягає до кримінальної відповідальності підлітка або юнака не за те, що в його психології є ті або інші погляди або моральні риси, а за те, що ці риси втілилися в діяння, небезпечне для суспільства, для оточуючих людей, тобто за злочин.

При визначенні міри відповідальності неповнолітньому враховується, таким чином, не тільки сама особистість, а й характер вчиненого злочину. У цьому, безсумнівно, знаходить вираження моральна сутність покарання. Відповідність злочину й покарання — так можна визначити зв'язок між мірою відповідальності та мірою (шкідливістю) вчиненого.

Залежно від характеру вчиненого діяння призначається кримінальне або адміністративне покарання.

До адміністративних стягнень відносяться примусові заходи, застосовувані державними органами: попередження, штраф, адміністративний арешт, виправні роботи. Ці міри забезпечують захист встановленого порядку шляхом офіційного осуду дій винного та створення для нього несприятливих моральних або матеріальних наслідків. На відміну від мір кримінального покарання адміністративні стягнення застосовуються не за злочинні діяння, а за адміністративні проступки. Це такі порушення суспільних норм і правил, які в силу їхньої малозначності та відсутності шкідливих наслідків позбавлені рис підвищеної суспільної небезпеки.

Серед проступків зазвичай виділяють в основному три групи дій, які розрізняються за ступенем їхньої шкідливості. По-перше, судові (найнебезпечніші) — такі, які знаходяться на грані злочинів: дрібне хуліганство, дрібна спекуляція і т. ін. По-друге, адміністративні (менш небезпечні) — головним чином вони пов'язані з порушеннями постанов місцевих рад. По-третє, суспільні (найменш небезпечні) — ті, які порушують норми моральності та елементарні правила відносин між людьми.

Поряд з адміністративною та кримінальною відповідальністю до неповнолітнього правопорушника можуть застосовуватись спеціальні виховні заходи впливу. Застосовуються ці заходи комісіями у справах неповнолітніх.

Цей орган вправі зобов'язати привселюдно або в іншій формі принести вибачення потерпілому; змусити неповнолітнього відшкодувати заподіяний збиток; передати матеріали про правопорушення неповнолітнього в громадські організації за місцем його навчання, проживання для обговорення та вжиття заходів; передати неповнолітнього на поруки батькам або особам, які їх замінюють; направити у спеціальні лікувально-виховні або виховні заклади для дітей або підлітків; помістити неповнолітнього у спеціальну виправно-виховну установу для дітей та підлітків.

При застосуванні цих спеціальних заходів виховного впливу на неповнолітніх всебічно враховується не тільки міра вчиненого порушення і його наслідки, а й обов'язково береться до уваги особистість винного. Матеріали, розглянуті комісіями у справах неповнолітніх, досить різноманітні: сюди можуть входити й адміністративні проступки, і дії, що підпадають під ознаки злочину, і вчинки, які носять характер дитячого бешкетництва.

Так, комісії у справах неповнолітніх розглядають матеріали на підлітків, які вчинили тяжкі та небезпечні для суспільства злочини, але не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. У їхню компетенцію також входить розгляд справ неповнолітніх, які за віком підлягають кримінальній відповідальності, але кримінальні справи на яких припинені в силу малозначності скоєного судом, прокурором або слідчим. На засіданнях комісії вирішується питання про застосування заходів виховного впливу відносно осіб, які вчинили адміністративні проступки (дрібна спекуляція, дрібне хуліганство і т. ін.), але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність.

Діяльність комісій у справах неповнолітніх свідчить, що вибір засобів виховного впливу насамперед залежить від того, які діяння і на якому етапі розвитку особистості скоєні винними. Малозначність діяння і недостатня соціальна зрілість неповнолітнього обумовлюють відмову від кримінального покарання та заміну його педагогічними заходами впливу.

Застосування до неповнолітніх порушників закону заходів виховного характеру — один з основних напрямків у розвитку та удосконалюванні суспільних "інструментів" боротьби із правопорушеннями та злочинами серед підростаючого покоління. Ця боротьба являє собою, з одного боку, важливу складову частину діяльності по викорінюванню злочинності, а з іншого — невід'ємну й істотну сторону роботи по вихованню молоді.

Література

1. Андреена Н. А. / Социальная психология. – М. 1980. – 158 с.

2. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. – М. 1993. - 299 с.

3. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.

4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — 433 с.

5. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.

6. Гальперий П.Я. Психология как объективная наука / П.Я. Гальперий. М.: Воронеж. – 1998. – 448 с.

7. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — 269 с.

8. Донцов А. И. Психология коллектива. — М, 1984. — 226 с.

9. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — 312 с.

10. Захарова А.В. Психология формирования самооценки.— Минск, 1993. —207 с.

11. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.

12. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 310 с.

13. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.

14. Леонгард К. Акцентуированные личности, / Пер. с нем. — К., 1981. —305 с.