загальні біографічні й інші дані про особистість злочинця;—

характеристика особистості під час вчинення злочину й у наступний період до виконання покарання;—

характеристика засудженого до позбавлення волі в період відбування покарання.

Подібні зусилля цілком заслуговують на увагу; реалізація такої програми дозволила б ефективно вирішувати питання на всіх стадіях реалізації кримінальної відповідальності. За створення свого роду досьє на особистість злочинця активно виступають Н. Ф. Кузнєцова та інші вчені.

Подальша розробка різних аспектів проблеми особистості правопорушника й, зокрема, методики її вивчення, на наш погляд, може бути забезпечена лише на основі подальшої розробки її методологічних проблем. До того ж при визначенні методики вивчення особистості правопорушника окремі автори допускають відступи від вимог методологічного наукового пізнання. Так, у згадуваній програмі комплексного вивчення особистості правопорушника В. В. Хоролець не виділяє в розділ або підрозділ відомості, які відносяться до характеристики його індивідуальних особливостей. Тим самим ігнорується одне з вимог діалектики — розглядати предмет у розвитку.

Правильною похідною позицією при дослідженні проблеми особистості є позиція яка пояснює найбільш загальні закони об'єктивного світу та діалектики його існування й одночасно розкриває закони руху людського мислення до істини, визначає особливості сучасного наукового пізнання, його тенденції, форми та методи збагачення новими результатами. Це універсальний, загальний, типовий спосіб отримання нового знання, він акумулює закони й категорії діалектики, які, будучи законами об'єктивної дійсності, виступають в якості законів мислення. У цьому випадку вони виступають як найбільш загальні орієнтири пізнання основних закономірностей формування й розвитку особистості правопорушника. Адекватність наших знань про особистість правопорушника може бути досягнута лише за умови правильного застосування законів діалектичного зв'язку. Зразок плідного застосування законів і категорій діалектики при дослідженні різних питань, пов'язаних проблемою особистості, ми бачимо в сучасних працях з психології, соціології, філософії та інших наук. Особистість людини, у тому числі й засудженого, може бути правильно зрозуміла лише на основі всебічного охоплення всіх її зв'язків, усього того, що її оточує й що з нею взаємодіє. Конкретний підхід у діалектичному розумінні є щось інше, ніж облік всіх конкретно-історичних умов, під впливом яких і відбувається формування особистості. Якщо ж ми ставимо за мету змінити особистість, її погляди, настановлення і т. ін, то треба насамперед змінити у відповідному напрямі умови її життя. Такий підхід до вивчення особистості має важливе значення для дослідження проблем, пов'язаних із всебічним і гармонічним розвитком людини, подоланням шкідливих для суспільства явищ шляхом їх виправлення та нейтралізації.

Формування особистості засудженого, його ціннісних орієнтацій проходить під суперечливим впливом різних факторів: з одного боку, важлива роль у цьому процесі належить соціальним інститутам (суспільству, професійним й іншим групам, засобам масової комунікації і т. ін.), з іншого боку, на особистість впливають спадкові задатки, анатомо-фізіологічні, психічні й інші властивості, якості людини. Лише з позицій діалектичного підходу стає можливим з'ясування наслідків суперечливого та різно-факторного за своєю природою механізму формування особистості, взаємодії соціального й біологічного в людині. Та й саме протиріччя в людському мисленні, без якого не можна уявити ні процес становлення особистості, ні процес її зміни, зокрема ре-соціалізації, може бути розкрито лише на основі загального закону діалектики — єдності й боротьби протилежностей.

Стадія виконання покарань, особливо поєднаних з виправно-трудовим впливом, повинна базуватися на більш широкому врахуванні та вивченні властивостей і проявів особистості засудженого. Виправлення й перевиховання засудженого — це особливий процес, що припускає руйнування негативних антигромадських властивостей та проявів і формування в нього корисних для суспільства якостей. Він, природно, може базуватися й здійснюватися лише на основі уявлення про особистість засудженого як цілісного явища, вивчення всіх її основних властивостей І проявів. Говорячи про соціально значущі обставини, що характеризують особистість злочинця, можна виділити, по-перше, ті з них, які знайшли своє вираження в поведінці особистості правопорушника, що передує вчиненню злочину, і, по-друге, безпосередньо пов'язані зі вчиненням злочину. Якщо розвинути цю думку стосовно особистості засудженого, то варто визнати, що крім обставин, які характеризують особистість злочинця, у її зміст входять і ті властивості, ознаки, які сформувалися в процесі відбування покарання. Тим самим вивчення особистості засудженого ширше й відображає не тільки ті обставини, які характеризують поведінку та відношення особи до злочину й у зв'язку з його вчиненням, а й ті з них, які виникають при виконанні покарання та здійсненні кримінально-виконавчого впливу.

Усвідомити сутність особистості засудженого можливо лише у зв'язку із принципом розвитку, тобто на основі врахування конкретних умов ЇЇ життєдіяльності. Метод розвитку стосовно предмета, який нас цікавить, змушує розглядати особистість засудженого як у плані співвідношення з конкретно-історичним оточенням, так і з позицій її формування, розвитку й виправлення. У першому випадку необхідно бачити розходження між злочинцями в різні соціально-економічні формації й навіть на різних етапах розвитку того ж самого суспільства.

Коли ми говоримо про особистість засудженого, необхідно враховувати конкретні умови и формування, історичну обстановку з усіма її особливостями. Особистість засудженого не можна зрозуміти й без врахування кримінального законодавства, тому що в різні історичні періоди воно розглядає неоднакове коло діянь і має змінні властивості.

Біографія особистості — це свого роду її історія. Було б методологічно неправильно обмежувати дослідження особистості засудженого тим або іншим періодом його життя. Щоб цілеспрямовано й найвищою мірою результативно здійснювати процес ре-соціалізації засудженого, треба знати всі основні етапи, фактори, умови формування його особистості Принцип історизму вимагає з'ясування, як досліджуване явище виникло. Це зобов'язує при вивченні особистості засудженого досліджувати вплив родини на її формування. Родина має вирішальний й, як правило, позитивний вплив на формування ціннісних орієнтацій, поглядів, інтересів і переконань особистості. Але рідко ціннісні орієнтації батьків не збігаються або суперечать вимогам моральних, правових норм. Формування особистості в таких родинах, природно, проходить під суперечливим впливом. У певній частини засуджених, як показують дослідження, батько або мати раніше засуджувалися за злочини, є алкоголіками або страждають психопатією й іншими, психічними захворюваннями. Недооцінювати цей фактор у роботі з попередження злочинів і виправленню правопорушників не можна.

Будь-який період життя людини характерний своїми особливостями й своїми труднощами. Особливо відповідальним є вік 12—15 років, коли формуються основні контури особистості, її світогляд, ціннісні орієнтації, життєві ціпі, інтереси і т. ін. Орієнтації та цінності, які сформувалися в ці роки, як правило, більш стійкі, ніж, скажімо, ті, які сформувалася пізніше. У першому випадку в неповнолітнього ще не сформувалася орієнтація, яка відповідає цінностям суспільства, і вакуум заповнюється орієнтаціями, які суперечать суспільним інтересам. У другому ж випадку антигромадські орієнтації особистості правопорушника, як правило, протистоять соціально корисним цінностям та нормам, які можуть бути використані вихователем як основа для переорієнтації особистості засудженого на схвалювані суспільством цінності.

Основними віхами особистості засудженого є чинені їм злочинні й інші антигромадські діяння. Важливо визначити, у якому ступені злочин погоджується з усією лінією життя, поведінкою засудженого. Той або інший ступінь цієї "погодженості" може обумовити відповідний вибір засобів і методів його виправлення, у тому числі вона повинна враховуватися при визначенні виду та міри покарання. Нерідко й сам злочин значно впливає на суб'єкта. Вчиняючи злочин, взаємодіючи з навколишнім середовищем, злочинець не тільки змінює останнє, але разом з тим змінює свої власні відносини й самого себе. Винний може або "отямитися", або ж, навпаки, увірувати в "правильність" свого способу життя. У процесі відбування показання в засудженого може виробитися установка на виправлення, можуть бути сформовані соціально схвалювані ціннісні орієнтації, він може виправитися. На основі принципу розвитку з більшою вірогідністю можливо з'ясувати поведінку засудженого в майбутньому.

Якщо говорити про соціально-психологічні особливості особистості засудженого в цілому, то для неї характерна конфліктність відносин з іншими людьми, колективом або суспільством у цілому, вимогами норм і права інших норм суспільного регулювання. Замість позитивного сприйняття основних форм життєдіяльності в засуджених ми бачимо "відчуження". Ступінь такого "відчуження" у засуджених, як правило, носить стійкий характер, що проявляється найчастіше в руйнуванні суспільно корисних зв'язків, ігноруванні й порушенні правових, моральних та інших норм суспільного життя. Виходячи з викладеного, можна виділити три основні типи злочинців: тип "соціалізованого" злочинця, "антисоціального" правопорушника та "асоціального" злочинця. Якщо перша категорія злочинців, як правило, не має потреби в ізоляції від суспільства, то дві останніх становлять основний контингент засуджених. Таким чином, за ступенем "відчуженості" засуджені можуть бути розділені, по-перше, на особи з "антисоціальною" спрямованістю,