Характер "відчуження", ступінь залучення засудженого в суспільно-корисну діяльність проявляються в його статусах, які розуміються ним як позиція, місце, сукупність прав та обов'язків. Статусів особистості, у тому числі й засудженого, багато. Але характерним для особистості засудженого є те, що більшість статусів, які він займав раніше, до позбавлення волі, замінюються новими, специфічними. Наприклад, губляться такі позиції, як членство в суспільній і масовій самодіяльній організаціях, колишньому трудовому колективі або інших малих групах; посадовою особою втрачається займана посада, місце й характер роботи. Позбавлення волі пов'язане з виникненням для засудженого цілого ряду специфічних, не відомих йому раніше статусів: член колективу засуджених колонії, загону, бригади, самодіяльної організації і т. ін. Засуджений у межах строку судимості займає своєрідний статус, який випливає з факту вчинення злочину. З позиції соціальної психології, це найбільш істотна характеристика особистості засудженого; вибір і досягнення інших статусів, якість їх виконання багато в чому залежать від того, який зв'язок між цим статусом та очікуванням, інтересами, прагненням засудженого. Для особистості засудженого з антисоціальною спрямованістю більше типова відсутність якого-небудь конфлікту між його статусом злочинця та життєвими намірами. Інша оцінка повинна даватися особистості "випадкового" злочинця; у цьому випадку продовження конфліктних відносин на рівні вчинення злочинів, правопорушень засуджені не пов'язують зі свідомо поставленими антигромадськими цілями й устремліннями. У той же час вичерпна характеристика особистості засудженого не може бути дана без врахування тих соціальних зв'язків і відносин, які він мав до вчинення злочину й засудження (соціальне, професійне положення, судимість і т. ін.). Як правило, після звільнення від відбування покарання особа домагається тих, статусів, які вона мала до вчинення злочину.

Статуси особистості засудженого знаходять своє втілення в системі ролей. Якщо статус залежить як від особистих зусиль, так і від умов зовнішнього середовища, даних об'єктивно, то ролі залежать від самої особистості. У сучасній науковій літературі ряд авторів допускають зміщання понять "статус" та "роль". Роль — це функціонування статусу. Вона визначає характер і спрямованість реалізації статусу, тому що тут уже особистість засудженого актуалізує своє відношення до рольових приписів, норм, цінностей. Коли ми говоримо про статус засудженого як члена колективу засуджених, то ясно, що він може розглядатися по-різному. Це виражається й у різному характері й ступені суспільної небезпеки злочину, відношенні до суспільно корисної праці, у відсутності в окремій частині засуджених почуття боргу перед суспільством, патріотизму тощо. Те ж саме можна сказати про статус засудженого як батька, сина і т. ін.

Особливості особистості засудженого визначаються головним чином сукупністю соціальних ролей. Під впливом умов відбування покарання взаємини засудженого формуються у відповідні властивості і якості його особистості. Чим різноманітніша й більш значуща діяльність засудженого, тим успішніше протікає процес ре-соціалізації.

На реалізацію статусу, відношення засудженого до норм і вимог вирішальний вплив мають ціннісні орієнтації, які формуються на основі потреб, інтересів, цілей, ідеалів. Це той компонент структури особистості, який являє собою деяку певну вісь свідомості, навколо якої концентруються помисли та почуття людини й з погляду якої вирішується безліч життєвих питань. Вчинки, мотиви поведінки засудженого багато в чому залежать від його ціннісних орієнтацій. У них відбивається весь життєвий досвід, накопичений в процесі індивідуального розвитку, і ті соціальні умови, які його оточують. Особистість правопорушника відображає ті ціннісні орієнтації, які характеризують його негативне відношення до норм соціального, правового та етичного контролю. Значній частині засуджених властива анти-суспільна орієнтація. Причиною виникнення її в засуджених є те, що особистість формується не тільки під впливом загальнозначущих факторів, які діють у суспільстві, а й безпосереднього оточення (мікросередовища), що має нескінченне розмаїття емпіричних обставин, градацій і часто не відповідає загальному середовищу. Мікросередовище з негативними, ціннісними орієнтаціями нейтралізує позитивний вплив загального середовища й сприяє формуванню в окремих осіб суперечливої орієнтації, роздвоєнню особистості.

Сучасна психологічна наука виділяє два типи анти-суспільної орієнтації: корисливий і насильницький. Типізація в цьому випадку проведена на основі її змісту, тобто тих цінностей, які відіграють вирішальну роль у виборі цілей і засобів протиправної поведінки. Наведені типи антигромадської орієнтації не вичерпують усього різноманіття її спрямованості, численних переходів, градацій і відтінків. В інтересах індивідуалізації виконання покарання й здійснення виправного впливу варто проводити більш розгорнуту типізацію засуджених на основі змісту антигромадської орієнтації. Треба враховувати й засуджених, для яких характерна порівняно не конкретизована антигромадська орієнтація тощо.

Різна інтенсивність прояву антигромадської орієнтації повинна обумовлювати індивідуальний підхід до відповідної категорії засуджених. Особливі труднощі виникають при виправленні злочинців, антигромадська орієнтація яких набуває певну стійкість і цілісність. Внаслідок цього вона набуває властивості антигромадської установки.

Ціннісні орієнтації перетворюються в установку тоді, коли вони набувають цілісності, стійкості і певної завершеності. Механізм формування: одна орієнтація займає у свідомості особистості пануюче положення, ніби витісняючи або підкорюючи інші, суперечливі за змістом орієнтації. Якщо перед нами антигромадська орієнтація, то вона протидіє або може зовсім витиснути ті або інші ціннісні орієнтації правопорушника.

Розуміння антигромадської установки в системі інших ціннісних орієнтацій засудженого має важливе значення для визначення ролі та значення інших структурних і під-структурних елементів особистості (статусів, ролей, психічних процесів, станів, властивостей і т. ін.). Формування й, відповідно, нейтралізація антигромадської установки залежать від багатьох компонентів: індивідуального буття, свідомості, спілкування, соціальних функцій особистості засудженого, якості виховання, характеру його потреб, інтересів і домагань, а також і від більш загальних факторів: загальні умови буття в колонії, рівень суспільної свідомості тощо. Нейтралізацію подібної установки не можна досягти, якщо засуджений не буде свідомо прагнути до виправлення.

Однією із принципових й у той же час складних проблем усього вчення про особистість с питання про її структуру, правильно вирішити яке можливо лише на основі системно-структурного підходу, тобто розуміння особистості як певної системи елементів, з одного боку, і як певного елемента більш загальних систем (суспільство, колектив і т. ін.) — з іншого.

Під системою зазвичай розуміється впорядковані безліч елементів, об'єднаних певною структурою й утворюючою цілісною єдністю, здатна зберігати й змінювати свій стан.

Елементи — це речі, процеси, відносини, властивості, явища, які утворюють в сукупності дані річ, процес, відношення й властивість. Структура ж визначається як спосіб, закон певного зв'язку елементів.

Основне достоїнство системи методу полягає в тому, що він надає можливість підходити до особистості людини взагалі й засудженого зокрема не тільки як до складного, але й цілісного явища. Цілісність особистості засудженого виступає в якості її генералізуючої функції стосовно інших систем (режим, колектив, засуджені колонії, родина). З іншого боку, лише на основі підходу до особистості засудженого як до цілісного явища можна визначити роль і значення, а також механізм взаємодії-різних елементів, що становлять її структуру або під-структурні утворення. Незалежно від того, чи йде мова при цьому про взаємодію соціальних, психологічних або біологічних її властивостей, соціально корисних або негативних тощо. Будь-яка властивість, яка входить до складу структури особистості або її елементів, може бути правильно зрозумілою лише на основі її цілісності. Тому не можна в особистості засудженого вбачати тільки негативні властивості; тією чи іншою мірою в ній представлені й позитивні якості. Те ж саме у відношенні біологічних та соціально обумовлених властивостей особистості.

Системно-структурний підхід до аналізу якісної сторони явища веде до розуміння того, що соціальна значущість особистості залежить не тільки, а за певних умов і не стільки, від природи, характеру елементів системи особистості, а й від способу зв'язку ц властивостей, якостей між собою (особливо властивостей позитивних і негативних) і зі структурою в цілому. Чим складніша система (а особистість є однією з найбільш складних систем), тим більшого значення набувають окремі її елементи. Одна або кілька негативних властивостей особистості можуть мати всілякі зв'язки, з іншими. Наприклад, жадібність може бути представлена в особистості того, хто є прихильником надмірної економії, і в особистості розкрадача, грабіжника, злодія, шахрая тощо. Хоча усім їм властивий цілий ряд загальних негативних, нейтральних і соціально корисних властивостей, характер зв'язку жадібності з іншими властивостями особистості й вчинених дій надає їй та або інша якість. Завдяки цьому окремі властивості особистості засудженого мають відносну самостійність.

Під впливом антигромадської установки значною мірою змінюються, наприклад, коло й спрямованість інтересів