Необхідно виділяти та досліджувати й інші структурні властивості особистості засудженого: свідомість, характер, здібності, емоції тощо. З метою поглибленого дослідження особистості засудженого варто виділяти й більш локальні структури. Так, у структурі характеру групуються інтелект, емоції, темперамент, воля та інші під-структурні особливості.

Особистість засудженого це інтегральна властивість особистості. У нього входять ті риси, які досить виражені, чітко й міцно пов'язані з рядом інших рис характеру й, головне, закономірно й систематично проявляються не в одній, а в різних видах діяльності. Для характеру засудженого значущі ті риси, які обумовлюють антигромадські форми його поведінки й знаходять у ньому відповідне вираження.

У свою чергу, різні елементи характеру особистості засудженого (емоції, воля і т. ін.) можна розглядати як взаємодію таких підструктур, як процеси, стани й властивості.

Поряд з характером і ціннісними орієнтаціями (спрямованістю), особистість засудженого як цілісне явище характеризують її здатності. Всі вони повинні враховуватися при аналізі особистості засудженого і у ч практичній роботі з виправлення правопорушників. Однак нас цікавлять насамперед здатності правові, вироблювані в процесі спілкування та взаємодії. Злочин свідчить про нездатність особи дотримуватися відповідних законів й здатність порушити ту або іншу установлену законом заборону. Вчинення ж тяжкого злочину або повторного злочинного діяння більшою мірою підтверджує дану здатність. Переконання суду в тому, що винний може й надалі вести злочинний спосіб життя, порушувати правові й інші норми, вирішальним чином впливає на призначення покарання у вигляді позбавлення волі.

Нездатність жити в умовах суспільства, гармонійно поєднувати свої та суспільні інтереси, дотримуватися встановлених суспільством правил характерно для засудженого. Тому такі люди й потрапляють в умови ізоляції та нагляду. Очевидно, що інші покарання (не пов'язані з позбавленням волі) у цьому випадку не досягли б поставлених перед ними цілей.

Однак у цьому випадку необхідно підкреслити, що в умовах сучасного суспільства робиться все для того, щоб кожна людина, яка звільнилася з колонії, могла повернутися до корисної діяльності на волі.

Нездатність будувати свої відносини в умовах вільного гуртожитку повинна розумітися як категорія суб'єктивна, яка властива конкретній особистості.

Таким чином, аналіз особистості засудженого в різних площинах дозволяє зробити висновок, що засуджені становлять ту частину злочинців, яких ми називаємо антисоціальними, злісними. На відміну від останніх злочинців засуджений — це, як правило, носій квінтесенції антигромадських властивостей, рис і проявів. Дана категорія злочинців представляє найбільші труднощі як для проведення попереджуючих, профілактичних заходів, так і для організації та здійснення виправно-трудового впливу в місцях позбавлення волі. Оскільки в стратегії боротьби зі злочинністю викорінювання тяжких злочинів, недопущення рецидиву є головним напрямком, необхідно приділяти відповідну увагу дослідженню особистості цієї категорії правопорушників.

Говорячи про особистість засудженого, неможливо не звернути увагу на загальні ознаки засуджених, які дають можливість говорити про типологію засуджених. Під типологією особистості засудженого слід розуміти розподіл засуджених на основі подібності ряду істотних ознак, властивостей, проявів по класифікаційних групах. Оскільки особистість людини, як її основна властивість, формується головним чином під впливом сукупності суспільних відносин, науково та практично значущою може бути та типологія, яка за критерій класифікації мас ознаки, які характеризують її місце в системі суспільних відношень.

Методологічною основою типології особистості є порівняльний метод дослідження, застосовуваний для встановлення подібності або, навпаки, двох чи декількох явищ у цілому або в яких-небудь ознаках. Всіх злочинців, наприклад, поєднує злочин, який вони вчинили внаслідок властивих їм антигромадських поглядів та орієнтацій. Загальним для засуджених є, як правило, вчинення тяжкого злочину або ряду злочинів, наявність більш стійкої антигромадської орієнтації. Рецидивістів поєднує те, що вони вчинили два або більше злочинів, за які піддавалися позбавленню волі. Таким чином, на основі спільності таких ознак, як злочин, характер і ступінь його суспільної небезпеки, антигромадська орієнтація, установка, можна провести типологію особистості засудженого й віднести того або іншого до певного класу, групи. Краща та класифікація засуджених, в основу якої береться порівняння явищ не за однією, а за рядом істотних ознак. В останньому випадку є більше можливостей виділити в класифікаційні групи дійсно різноякісні явища. Окремі автори при типології злочинців або засуджених відступають від цього правила. У принципі, звичайно, можливий порівняльний підхід до досліджуваних явищ на основі й однієї якої-небудь істотної ознаки. Однак він не може не страждати однобічністю, відомою умовністю, особливо тоді, коли в якості предмета класифікації виступає таке складне явище, як особистість. Тому результати класифікації засуджених, отримані на основі цього підходу, найменше придатні в практичній діяльності. Однак цього не скажеш про такі Єдині критерії класифікації, які самі у собі фокусують сукупність істотних ознак. Так, ціннісні орієнтації як основний компонент структури особистості включають характеристику її потреб, інтересів, поглядів, цілей та ідеалів. Подібність або розходження в змісті (спрямованості) і інтенсивності анти суспільної орієнтації може служити тією основою для виявлення відповідних груп, категорій засуджених. Підкреслюючи значущість порівняльного підходу на основі виявлення подібності або розходжень станів, предметів по цілій сукупності ознак, властивостей, рис, не можна заперечувати взагалі наукове та практичне значення порівняння на основі однієї ознаки. Таке порівняння може бути використано, наприклад, при створенні додаткової, допоміжної класифікаційної системи. З іншого боку, не всі істотні ознаки подібності або розходження станів відомі сучасній науці, тому в окремих випадках не можна зневажати як первісну стадію дослідження порівняльний аналіз на основі тих окремих, часток ознак, які відомі для дослідника. Інакше був би неможливий поступовий, поетапний процес пізнання.

Порівняння може бути у відношенні не тільки одно-якісних явищ, подібних у своєму виникненні, структурі, функціях, напрямку та результатах розвитку, а й різноякісних; якщо вони мають ряд загальних істотних ознак.

У дослідженні особистості засудженого даний прийом порівняння може використовуватися досить широко. Необхідно, наприклад, виявляти особливості особистості засудженого в порівнянні із соціально ухваленим типом людини. Вивчивши особистість того та іншого, ми можемо на основі порівняння виявити особливості особистості засудженого, інших категорій правопорушників, а також простежиш ті або інші моменти подібності.

У процесі дослідження особистості засудженого необхідно мати на увазі типові якості людини і на цій основі виявляти те, чого бракує правопорушникам, і відповідно визначати програму їхнього виправлення. Чим більше загальних ознак у різноякісних явищ, тим - достовірніші висновки.

Предмети і явища дійсності можуть бути порівнянні в різноманітних відносинах. Наприклад, особистість засудженого можна зрівняти з особистістю інших категорій правопорушників або особистістю сучасної людини і в якісних, і в кількісних відношеннях. Але розходження цих відношень не можна абсолютизувати. Воно відносне, тому що якість і кількість діалектично взаємозалежні. Особи, які вчинили два або більше злочини, тобто рецидивісти, характеризуються антигромадською установкою. У цьому випадку деякою мірою абсолютизується кількість злочинів. Звідси робиться не зовсім точний висновок про якісну ознаку особистості рецидивістів. Чи можна, наприклад, говорити про антигромадську установку осіб, які вчинили два необережних злочини? У більшості випадків їм не властива така якість. Те ж саме можна сказати й про ряд інших категорій рецидивістів. При застосуванні порівняльного методу в дослідженні особистості засудженого важливо вміти правильно вичленувати основні її властивості, ознаки, установити зв'язок їх із сутністю, виявити взаємозв'язки між елементами структури й залежність від конкретних умов. При такому підході можна безпомилково перевести кількість у якість, виявити якісь нові зв'язки й відношення щодо особистості засудженого.

Порівняльний метод дослідження, як втім й інші, має пізнавальне значення лише у зв'язку з використанням інших методів і прийомів наукового пізнання. Особливо не можна забувати його взаємозв'язки та інтеграцію із принципами та законами діалектики.

Типологія особистості засудженого припускає насамперед суттєве розходження в структурі типів, які розподіляються по різних групах. Властивості, ознаки, прояви особистості засудженого, узяті як критерії класифікації, важливі не самі по собі, а як свідчення наявності певних структурних взаємозв'язків між особистістю, з одного боку, і соціальними інститутами, факторами (громадський порядок, життя, здоров'я й права громадян та інші цінності, які охороняються суспільством) — з іншої. Залежно від структурних зв'язків між суспільством та особистістю може сформуватися такий тип," властивий для більшості членів нашого суспільства, або тип особистості, який характеризується антигромадськими проявами. Цей же момент повинен враховуватися й при типології особистості засуджених.

Типологія засуджених має важливе значення в справі організації та успішного здійснення виправно-трудового впливу. Через вирішення проблеми типології засуджених юристи, психологи та інші фахівці повинні знайти вихід на практику, тому що питання про типологію особистості є не тільки питанням про те, як зрозуміти особистість, як її діагностувати, а й питанням про прогнозування особистості, про її проектування.

Як перехідний щабель між теорією та практикою типологія особистості засудженого виступає як найважливіша передумова індивідуального підходу до виконання покарання й здійснення виправного впливу. Класифікація дозволяє диференціювати покарання, засоби та