Вольова дія може перейти в імпульсивну і, навпаки, імпульсивна — у вольову. У своїй сутності ці переходи обумовлені соціальними якостями особистості. Чим частіше у правопорушників спостерігаються дефекти волі, ослаблення внутрішньої системи соціального контролю, не сформованість здатності чітко оцінювати виникаючі спонукання та сформовану конфліктну ситуацію, тим більша вага імпульсивних дій.

Однак імпульсивні дії — це лише один і далеко не головний вид дій, через які реалізуються злочинні діяння. Більша частина цих діянь здійснюється через вольові механізми.

У злочині як результаті вольової дії можна виділити три основні етапи.

Перший. Визначення злочинної мети, прагнення до її досягнення. На цьому етапі відбувається, як правило, оцінка реальності досягнення поставленої злочинної мети.

Другий. Поява мотивів, їхня боротьба, яка закінчується ухваленням рішення. Як мотив злочину тут виступає внутрішнє бажання індивіда вчинити те або інше антигромадське діяння. Таке спонукання стає домінуючим не відразу. Оцінка й вибір того або іншого мотиву нерідко супроводжуються важкою внутрішньою боротьбою мотивів.

Третій. Об'єктивізація прийнятого індивідом рішення в суспільно небезпечне діяння. Цей етап у психології зазвичай називають здійсненням ухваленого рішення.

Зрозуміло, виділені етапи вольової дії умовні. В дійсності границі між ними досить рухливі, як і всякі границі в межах єдиного динамічного процесу.. Більше того, залежно від особливостей особистості кожний із зазначених етапів може мати в конкретних випадках індивідуальні риси.

Однак більш-менш чітка диференціація вольової дії необхідна для зіставлення її структури зі структурою дії імпульсивного характеру (див. рис. 3.1).

Схема наочно показує істотні розходження в структурі вольової та імпульсивної дії. Остання в порівнянні з вольовою має спрощену структуру. Тут відсутні усвідомлена мета, чітка оцінка можливостей її досягнення, а так само пов'язана із цією оцінкою боротьба мотивів. Стадія ухвалення - рішення безпосередньо "зливається" з початковими спонуканнями (імпульсом), який, послаблюючи (дезорганізуючи) контроль свідомості, стрімко переходить удію.

Разом з тим у структурі вольової та імпульсивної дій є загальне. Таким загальним моментом є насамперед мотив. Виявлення сутності мотиву імпульсивних і вольових дій с необхідною умовою для встановлення соціальної природи злочинних діянь. Дослідження мотивів дозволяє простежити зв'язок внутрішніх потреб із зовнішніми факторами. Як видно зі схеми, у якості останніх виступають фактори, які стимулюють формування мети і виступають у ролі сильного подразника, що викликає похідне спонукання імпульсивного характеру. Мотив злочинної дії, як і всякий мотив, не с проста автоматична реакція на зовнішній фактор (подразник). Внутрішнє спонукання, викликане тим або іншим фактом дійсності, завжди опосередковано досвідом людини, тими рисами і якостями, які сформувалися раніше. Тому знання мотиву допомагає пізнати взаємозв'язок всіх компонентів системи "причини злочину — злочинне діяння — особистість злочинця".

Вивчення мотивів є також необхідною умовою розкриття психологічної природи людських дій взагалі і злочинних дій зокрема. Встановити мотив злочину — це значить встановити, що спонукає суб'єкта вчинити суспільно небезпечне діяння, яка психологічна підстава злочину, що внутрішньо спрямовує особистість на його вчинення.

Необхідно вказати на те, що вивчення мотивів дозволяє розглядати імпульсивні й вольові дії в межах єдиного процесу злочинної діяльності. Справа в тому, що ні імпульсивні, ні вольові дії не є ізольованими актами. Вони входять у більш загальне ціле, тобто в діяльність особистості. Мотиви цієї діяльності на відміну від мотивів дій мають узагальнений характер, виражаючи позицію особистості стосовно суспільних вимог. Мотиви злочинної діяльності ніби трансформують у собі те головне, істотне, що властиво мотивам окремих злочинних дій вольового та імпульсивного характеру.

Будь-яка поведінка, у тому числі й злочинна, здійснюється при дотриманні щонайменше трьох основних умов. По-перше, повинна існувати деяка безліч можливостей діяти певним чином, причому кожна із цих можливостей повинна відповідати загальним умовам, що мас значення для результату вибору. По-друге, ці можливості повинні бути реальними. По-третє, повинна виникнути необхідність акту вибору — сукупність певних зовнішніх та внутрішніх для суб'єкта причин. Внутрішньою передумовою всякого рішення, що спонукає особу здійснити той або інший конкретний вибір, і являється структура мотивів.

Досліджуючи мотиваційну структуру злочинних діянь, вчинених, наприклад, молодими людьми, виходимо насамперед з наступного: мотив — це те, що уявляється самому суб'єктові безпосередньою основою для злочинного діяння.

Злочинне діяння не визначається зазвичай одиничними, окремими мотивами. Дійсні спонукання суб'єкта, як правило, являють собою складну систему різних за змістом та силою мотивів. Більше того, злочин нерідко є результатом об'єктивізації не одного, а декількох одночасно домінуючих мотивів.

Різноманіття такого роду мотивів обумовлює необхідність об'єднання їх у певну систему. У юридичній психології вже були спроби класифікації мотивів злочинної діяльності. При цьому деякі автори прагнули домогтися найбільш чіткого відокремлення груп мотивів. Такі групи виділялися на основі наявності деяких загальних властивостей, що протиставлялися розходженням (відмінностям).

Визнаючи теоретичне значення та практичну цінність такої класифікації, не можна разом з тим не помітити, що вона базується головним чином на принципах формальної логіки, в той час як для соціально-психологічного дослідження необхідна типологізація, заснована на принципах діалектичної логіки. Останнє, зокрема , означає, що основну увагу необхідно приділяти розкриттю внутрішніх зв'язків і відносин між виділеними групами мотивів. Важливо встановити не тільки те, які групи мотивів об'єкти візуються в злочинних діяннях, а й яка питома вага кожної із цих груп у загальній системі мотивації. Доцільно виділити сім основних груп мотивів, які займають найбільше значення в мотивації злочинів, вчинених молодими людьми.

Найбільша питома вага в структурі мотивів, виявлених зі слів злочинців у віці 18—25 років, займають мотиви, які молода людина затрудняється точно визначити. Найбільш значна частота розповсюдженості таких мотивів серед осіб, які вчинили хуліганство (53,1 %), грабежі та розбійні напади (50,6 %). Частота поширеності цих мотивів серед молодих людей, які вчинили вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, дорівнює 35 %, крадіжки, розкрадання — 44,1 % та крадіжки і розкрадання разом з іншими суспільно небезпечними діяннями — 44,4 %. Велика питома вага чітко не усвідомлених мотивів дозволяє прийти до висновку про те, що Характерною рисою мотиваційної сторони злочинів, вчинених молодими людьми, є їх ситуативність та імпульсивність.

Друге місце в загальній структурі мотивів займає такий мотив, як "помста, озлоблення". Висока питома вага цих мотивів свідчить про те, що значна частина (майже кожен дев'ятий) злочинців у віці 18—25 років перебувала в момент вчинення злочину в стані гострого особистісного конфлікту з оточуючими Людьми. Частота розповсюдженості цього мотиву серед осіб, які скоїли тяжкі тілесні ушкодження, убивства, дорівнює 28,1 %, хуліганство — 18,6%, а хуліганство разом з іншими злочинами — 16,5 %. Найменша частота поширеності цього мотиву спостерігається серед осіб, які вчинили зґвалтування (1,3%), крадіжки та розкрадання (2,1 %). Таким чином, на відміну від чітко неусвідомлених мотивів "озлоблення і помста" — це мотиви, характерні лише для окремих видів злочинів (головним чином для злочинів, спрямованих проти особистості).

Третє місце в загальній структурі мотивів займає "жадібність, намір придбати матеріальні блага", тобто корисливий мотив. Відповідно до загальної тенденції — збіг змісту мотивації і діяльності — зазначений мотив характерний для осіб, які вчинили корисливі злочини: крадіжки та розкрадання (29,5 %), крадіжки та розкрадання разом з іншими злочинами (24,8 %), грабежі та розбійні напади (17,8 %). Для інших видів злочинів частота поширеності цього мотиву коливається від 0,3 до 2,2 %. Підкреслюючи, що корисливий мотив — характерна риса психологічної сторони корисливих злочинів, не можна не вбачати існуючі тут протиріччя (розбіжності) між мотивом і такою об'єктивною ознакою злочинного діяння, як його результат. Мотив "жадібність, прагнення придбати матеріальні блага" не перевищує 1/3 у загальній структурі мотивів злочинів, які можуть бути названі корисливими у зв'язку з результатами. Звичайно, сам по собі факт деякої розбіжності змісту мотиву й результату його злочинного здійснення цілком закономірний. Однак у цьому випадку така значна "розбіжність" мотиву і злочинного результату є досить специфічним явищем. Це протиріччя мотивації та злочинних результатів може бути оцінене як одна з істотних рис мотиваційної сторони злочинів, скоєних молодими людьми.

Щодо таких груп мотивів, як "прагнення авторитету у товаришів" та "наслідування іншим особам", варто вказати, що вони поширені головним чином серед осіб, які скоїли зґвалтування (20,9 %), хуліганство разом з іншими злочинами (18,5 %), грабежі і розбійні напади (15,9 %). В інших випадках частота розповсюдженості цього мотиву виглядає так: серед крадіжок разом з іншими злочинами — 14,8 %, крадіжки, розкрадання — 13,8 %, хуліганство — 9,4 %, убивства, тяжкі тілесні ушкодження — 6,8 %.

У цілому ж стосовно досліджуваної категорії осіб зазначені мотиви можуть бути охарактеризовані як "рецидив" мотивації,