Факт невмотивованості має філософське та психологічне пояснення. З погляду філософії, не існує взагалі таких діянь, які б не спонукалися зовнішніми та внутрішніми детермінантами. Однак особистість не у всіх випадках чітко уявляє ті дійсні фактори, які визначають зміст і спрямованість її дій.

Суб'єкт може не усвідомлювати своїх справжніх мотивів у першу чергу в силу особливостей впливу на його поведінку зовнішньої суспільної детермінанти. Ця детермінанта може знаходити своє опосередкування в діяннях, минаючи самосвідомість індивіда і навіть всупереч їй. Справа в тому, що суспільний фактор впливає безпосередньо на потреби, інтереси, нахили особистості, які можуть мати і неусвідомлений характер. Навіть будучи неусвідомленими, ці психологічні феномени в стані визначати не тільки окремі дії і вчинки особистості, але й спрямованість її діяльності. У таких випадках справжня спонукальна причина поведінки залишається ніби схованою від свідомості індивіда. Звідси й виникає уявлення, начебто вчинок (дія, діяльність) скоєний без наявності мотиву.

Особливості усвідомлення мотивів залежать як від особистісного фактора, так і від специфіки тієї конкретної ситуації, у якій діє індивід. В особистісному аспекті невмотивованість виступає як один з важливих компонентів духовного світу особистості, спрямована на руйнування і заперечення соціальних цінностей. Більше того, в особистісному плані відсутність мотиву с не що інше, як значуща риса цинічного відношення суб'єкта до власного цинічного діяння. Характерним для цинізму є саме таке заперечення та руйнування цінностей, що у поведінці індивіда мотивується не ідеєю, яка затверджує якусь іншу систему цінностей, а його інтересами або уявленням, начебто його вчинки зовсім не мають мотивації, являються самоціллю. Ця позиція викликана, з одного боку, психологічно обґрунтованим прагненням до самореабілітації, з іншого боку, вона с наслідком особливого емоційного стану, викликаного конкретною ситуацією. Така ситуація нерідко вимагає швидких не стільки раціональних, скільки емоційних рішень.

Показник кількості невмотивованих злочинів серед неповнолітніх значно нижчий, ніж серед молоді. Однак це зовсім не означає, що злочинність неповнолітніх носить більше свідомий характер. Для неповнолітнього невмотивованість є щось інше, чим для старшого віку. Підліток розуміє невмотивованість як абсолютну безпричинність, як відсутність спонук до злочинної діяльності, Іншими словами, відсутність злочинного мотиву с наслідком ще не сформованого вміння оцінити внутрішні спонукання вчинку і ті причини, які їх опосередковують. Тому відсутність мотиву злочинів у неповнолітніх більш-менш адекватний показник ненавмисності злочину, їхньої імпульсивності та невміння суб'єкта навіть ретроспективно оцінити свої спонукання і їхні причини.

Інша справа щодо невмотивованих злочинів серед молоді. Особливість їх у тому, що суб'єкти (на відміну від неповнолітніх) в змозі провести більш-менш чітку межу між безпосередніми мотивами злочину та більш глибинними факторами, що іноді далеко відстоять у часі від злочину, але які мають на нього істотний вплив. Якщо для неповнолітнього пояснення підстави злочинного діяння закінчується вказівкою на безпосередні спонукальні начала, то для молодої людини (у віці 18—25 років) уявлення про мотив злочину — сходинка до усвідомлення більш глибинних причин. У якості таких для нього виступають і зовнішні фактори, і особисті риси та якості. Причому ці причини (у порівнянні з безпосередніми мотивами), як/ правило, більш усвідомлені.

Безпосередні мотиви для молодих людей є засобом, що пояснює їх відношення до самої діяльності, до її цілей і кінцевого результату. Причини ж цих мотивів мають для таких молодих людей особистісне значення як засіб самооцінки та самовиправдання. І якщо відношення до безпосередніх спонукальних мотивів часто є недостатньо усвідомленим, то відношення до причин скоєного злочину, як правило, носить раціональний; оцінний характер. Тому виявити дійсну питому вагу так званих невмотивованих злочинів можливо лише за умови встановлення зв'язку між уявленням молодих людей про безпосередні мотиви злочинів та їхні причини.

Зв'язок між мотивами злочинів і їхніми причинами, виражається в тому, що зовнішні фактори та внутрішні якості особистості істотно впливають на домінуючі мотиви злочинних діянь, причому цей вплив нерідко усвідомлюється молодими людьми. Так, така причина, як матеріальні труднощі в родині, найбільш істотно впливає на формування мотиву "жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага". Така риса особистості, як неповага до оточуючих людей, найтісніше пов'язана з мотивом "помста, озлоблення". Легка схильність впливу товаришів найчастіше обумовлює формування таких мотивів, як "прагнення надбання авторитету у товаришів", "наслідування іншим особам".

Багатьом молодим людям властиве протиріччя (розбіжність) між безпосередніми спонуканнями та усвідомленням тих причин злочинного діяння, які одночасно перебувають в основі цих спонукань. Тут спостерігаються головним чином дві особливості. По-перше, у розумінні багатьох молодих людей причини злочинів існують ніби самі по собі, поза безпосереднім зв'язком з мотивами вчиненого злочину. Це відноситься насамперед до такої причини, як використати правильно свій вільний час. По-друге, деякі молоді люди ототожнюють причини злочину лише з тими особистими якостями, які не дозволили їм у даній конфліктній ситуації утриматися від виниклого спонукання до злочину. Це відноситься до такої причини, як невміння контролювати свої вчинки.

Показником незрілості особистості є й так звані безмотивні вчинки та дії. Це певного роду протиріччя між свідомо прийнятими раніше намірами і неусвідомленими прагненнями, які виникають у , конфліктній ситуації. Однак слід зазначити, що сама по собі наявність непевних мотивів зовсім не означає повної відсутності в молодих людей усвідомлених і підготовлених попереднім життям намірів вчинити антисуспільне діяння. Ці наміри є закономірним наслідком невміння правильно використати свій вільний час, негативні впливи товаришів, звички до алкоголю, небажання трудитися і т. ін.

Не можна ігнорувати й той факт, що майже дві третини молодих людей, які не зуміли чітко визначити мотив злочину, пов'язують цей невизначений мотив з такою особистісною рисою, як невміння контролювати свої вчинки. Це є свідченням того, що значна частина злочинів, вчинених молодими людьми, мала ситуативний і навіть імпульсивний характер. Адже саме в. силу імпульсивності суб'єкт виявляється не в змозі чітко зафіксувати виникле спонукання, а негайна реалізація його в злочинну дію суб'єктивно усвідомлюється як невміння проконтролювати і стримати це спонукання.

Якщо зазначений причинно-мотиваційний зв'язок дійсно свідчить про ситуативний та імпульсивний характер вчинених злочинів, то, імовірно, повинна спостерігатися певна залежність між відсутністю мотиву, породженою невмінням. контролювати свої вчинки, і видами злочинів. Частота поширеності названих ознак повинна бути вищою для тих злочинів, які, як правило, вчинювалися ненавмисно, у результаті ситуативно виникаючих психічних станів, а також внаслідок спонукань, заснованих на біологічних потребах.

Вивчення відсутності мотиву як однієї з особливостей суб'єктивної сторони суспільно небезпечних діянь мас вагоме практичне значення.

Значне число злочинів, які вчиняються молодими людьми, є наслідком реалізації нестійких спонукань, породжуваних головним чином сформованою на той час обставиною. Ці злочини нерідко є несподіваними не тільки для оточуючих, але і для самих винних. Виявити заздалегідь схильність суб'єкта до вчинення таких злочинів нелегко, а це вже саме по собі утрудняє правильне та ефективне використання заходів попереджувального впливу. Отже, величезну роль у попередженні злочинів серед молоді покликана відіграти рання профілактика антигромадських проявів. У цьому плані слід особливо зазначити необхідність постійного вдосконалювання заходів, спрямованих на виховання у підростаючого покоління здатності до самостійних, відповідальних рішень у конфліктних ситуаціях, уміння протиставити безпосередньо виникаючим у тій або іншій ситуації спонуканням раніше засвоєні принципи поведінки.

Відомо, що злочину передує боротьба мотивів. Боротьба мотивів злочинної діяльності — це процес подолання внутрішніх протиріч між спонуканнями різної сили, а також процес подолання протиріч між злочинними намірами та стримуючими починаннями.

Вагання як відбиття внутрішньої боротьби мотивів найбільш притаманне особам, які вчинили корисливі злочини. Це не випадково, тому що насамперед крадіжки та розкрадання характеризуються із суб'єктивної сторони навмисністю, попереднім визначенням мети і засобів її досягнення, що само по собі нерозривно пов'язане з визначенням мотивів.

Такі злочини, як хуліганство, тяжкі тілесні ушкодження, убивства, нерідко вчиняються в результаті раптово виниклого і повільно реалізованого наміру, часто пов'язані з особливими психічними станами (афектами, бурхливими емоційними спалахами, станами алкогольного сп'яніння і т. ін.). Тому тут рідше спостерігаються випадки внутрішніх вагань.

Вагання перед вчиненням злочину нерідко є боротьбою між розумовими судженнями і оцінками й тими почуттями, які виникають у конфліктній ситуації. Останнє характерно для тих випадків, коли уявлення індивіда про причину, яка обумовлює його" злочинну поведінку, виправдується раціонально виведеними доводами, але викликає негативні почуття і емоції або, навпаки, коли уявлення про причину і мету злочину викликає позитивні емоції та почуття, але не виправдується розумовими доводами. Злочин часто вчиняється саме тоді, коли уявлення суб'єкта про причину суспільно негативного діяння (ще не зробленого) внутрішньо виправдовує це діяння, оцінює його як можливе та обґрунтоване в даній ситуації, тобто коли внутрішні вагання переборюються суб'єктом завдяки специфічному змісту його уявлення