Вагання перед вчиненням злочину властиві в основному тим людям, які вчинили злочин під впливом зовнішніх факторів. У цих випадках суб'єкт розглядає відповідні фактори як детермінанти, що впливають на вибір особистої поведінки, але похідні від обставин та інших осіб, а тому не завжди особисто прийнятні. Більше того, вони нерідко сприймаються суб'єктом як зовнішній примус, якому він слідує лише після серйозних вагань і внутрішньої боротьби мотивів.

У тих випадках, коли причиною злочинного діяння є усвідомлені особистісні якості, індивід, як правило, випробовує менше вагається. Це й зрозуміло, тому що тут причина злочину вже особисто прийнята, під обраний мотив підведені відповідна основа та самовиправдання.

Підкреслюючи вплив усвідомлених причин на вагання суб'єкта, не можна абсолютизувати характеру цього зв'язку. Внутрішні вагання не вичерпуються боротьбою між прагненнями, які мають емоційне визначення, і розумовими судженнями та оцінками (причинами). Нерідко внутрішня боротьба відбувається як боротьба між різними почуттями, нахилами тощо, кожне з яких може не мати достатньої раціональної основи. Тому для одержання більш повного уявлення про характер вагань суб'єкта та виявлення безпосереднього результату цих вагань (домінуючого мотиву) необхідно виявити зв'язок зазначених вагань зі структурою мотивів злочинних діянь.

Таким чином, вагання як внутрішній стан особистості передує головним чином тим мотивам, які безпосередньо не пов'язані з метою злочину. Ці мотиви (як і причини) насамперед відображають орієнтацію особистості на зовнішні фактори, а також на побічні результати злочинного діяння (престиж в очах товаришів, прагнення бути схожим на інших осіб). Тут боротьба мотивів (вагання) с відбиттям зрушення, що відбувається, мотивів (переміщення мотиву на один з результатів діяльності і результат цього зрушення).

Одночасно потрібно відзначити, що внутрішні вагання найменш властиві тим суб'єктам, у яких вихідне спонукання чітко визначене (помста, озлоблення) і виступає як домінуючий мотив, спрямований на досягнення злочинної мети. Вагання не характерні і для тих злочинів, які вчиняються під впливом безпосередньої ситуації і не мають чітко певного мотиву, тому що ситуативність поведінки, як правило, виключає вдумливу оцінку спонукань, співвіднесення їх із цілями діяльності і наявних реальних можливостей досягнення цих цілей.

Найбільшу питому вагу серед факторів, які викликають вагання Перед вчиненням злочину, займає усвідомлення бажаної відповідальності за діяння і острах цієї відповідальності. Остання проявляється як стримуючий фактор головним чином у випадках вчинення умисних злочинів, для яких взагалі властива найбільша частота вагань. Такими злочинами є крадіжки, розкрадання, а також ці види злочинних діянь разом з іншими злочинами. Частота поширеності цієї ознаки не має прямого зв'язку з мірою кримінального покарання.

Існують стримуючі фактори, які виконують функцію своєрідних "гальм", що перешкоджають негайній реалізації виниклих спонукань. Ці стримуючі фактори можуть бути зовнішніми, і тоді на першому місці закономірною буде їхня примусова сила, яка змушує індивіда незалежно від його суб'єктивного бажання діяти так, а не інакше. Такими факторами можуть бути різні соціальні норми, діяльність державних органів і громадських організацій, суспільна думка і т. ін.

Але будь-яка особистість, у тому числі й злочинець, діє не тільки і не стільки під впливом зовнішньої примусової сили, скільки в результаті свідомо ухваленого рішення, яке відповідає раніше сформованим поглядам, уявленням, оцінкам. Діяння суб'єкта завжди є вираженням певних внутрішніх рис його духовного світу, який сформувався під впливом зовнішніх факторів. Інакше кажучи, тут простежуються діалектика взаємозв'язку зовнішніх факторів у внутрішні, а потім їхня об'єктивізація в діянні.

Провідну роль у системі прийнятих особистістю цінностей мають суспільні та групові норми. Завдяки їм суб'єкт оцінює і зважує виникаючі мотиви і тим самим координує свої дії з діяльністю інших людей і соціальних інституцій. Чим глибше засвоєні індивідом соціальні норми, тим твердіше основа для подолання особистістю небажаних для суспільства мотивів.

Внутрішня система соціального контролю містить у собі різні і далеко не однопорядкові компоненти. Більше того, в залежності від виду діяльності один і той самий елемент системи може відігравати різну роль і виконувати різні функції.

Подолання вагань перед вчиненням злочину на користь того або іншого мотиву значною мірою залежить від сформованості в особистості внутрішньої системи соціального контролю. Чим глибше засвоєні індивідом соціальні норми та суспільні цінності, тим міцніша основа для зняття мотивів злочинної діяльності.

Важливими компонентами внутрішньої системи соціального контролю с усвідомлення суб'єктом шкідливості своїх дій і його відношення до правових наслідків скоєного діяння (покарання). Розвиненість цих компонентів впливає на внутрішні коливання суб'єкта, їхні причини, а також на мотиваційну сферу злочинної діяльності.

Чим глибше злочинець усвідомлює шкідливість своїх лій, тим ефективніше це усвідомлення виступає як стримуючий фактор, а отже, і як фактор, який обумовлює величину частоти вагань перед вчиненням злочину. Злочинні дії вчиняються без внутрішніх вагань найчастіше в тих випадках, коли злочинець не замислюється над заподіяною шкодою, значно рідше, якщо суб'єкт вважає, що його діяння завдають шкоди лише окремим особам, і рідше всього, коли суб'єкт усвідомлює шкоду суспільству.

Такого роду залежність спостерігається між ваганнями суб'єкта перед вчиненням злочину і відношенням його до правових наслідків скоєного діяння (покарання). Характерними рисами молодих злочинців є відсутність чітко сформованих уявлень про майбутнє покарання.

Зазначені дефекти системи внутрішнього контролю істотно впливають на реалізацію всіх без винятку мотивів злочинної діяльності. Однак найбільше вони полегшують реалізацію ще не сформульованих мотивів, а також спонукань наслідувального характеру. Особливо часто це проявляється при вчиненні таких злочинів, як хуліганство, рідше — грабежів, розбійних нападів, тяжких тілесних ушкоджень, вбивств.

Дефекти в системі соціального контролю свідчать про не сформованість важливих елементів правової свідомості особистості і недостатньо високої ефективності впливу на неї загрози відповідальності та осуду громадськості. Все це обумовлює необхідність покращання правового виховання.

Необхідно насамперед удосконалити систему правової інформації. Було б доцільно внести відповідні зміни в шкільні програми, а також у програми профтехучилищ, технікумів, вузів. Поліпшення правового виховання в цілому допоможе підвищити значення цієї форми в загальній системі виховання.

Література

1. Андреена Н. А. / Социальная психология. – М. 1980. – 158 с.

2. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. – М. 1993. - 299 с.

3. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.

4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — 433 с.

5. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.

6. Гальперий П.Я. Психология как объективная наука / П.Я. Гальперий. М.: Воронеж. – 1998. – 448 с.

7. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — 269 с.

8. Донцов А. И. Психология коллектива. — М, 1984. — 226 с.

9. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — 312 с.

10. Захарова А.В. Психология формирования самооценки.— Минск, 1993. —207 с.

11. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.

12. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 310 с.

13. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.

14. Леонгард К. Акцентуированные личности, / Пер. с нем. — К., 1981. —305 с.