Мозок - лише інструмент мислення, почуттів та уяви, такий самий, як і око, вухо. Інструмент втілення думки. Отже, зрозуміло, що думка виникає не в інструменті, а там, де інструмент торкається матеріалу, сировини і переробляє їх. Отже - на межі знання і незнання. Десь поза нами.

Так само існують і почуття. Не всередині нас, а теж поза нами. Вони теж - результат взаємодії. Якщо дія викликає позитивні почуття, то енергія до нас прибуває, а якщо негативні - вона втрачається безслідно. Ви вступаєте в контакт із предметом і стаєте частиною його, яка створює гармонію в ньому - радієте, руйнуєте гармонію - страждаєте. Не лише душею, а й усім тілом.

Уява, як мислення і почуття, діє поза нами. Вона нас переносить у світ образів, переходить від одних до інших фантазій, народження яких має одну-єдину мету: створити предмет (образ). Уяві не заважає і відсутність думки. Вона претендує не більше і не менше як на рівність між образом і дійсністю, що переконує нас: наші можливості - безмежні.

Готовність реалізувати свій образ у будь-якій скрутній ситуації -функція уяви. І зробити справу слід якомога краще. Здатність уявляти - продуктивна. Це - саморух душі, здатність вперше створювати нові предмети розумом.

Між думкою і почуттями - прірва. Уява, поєднуючи їх у цілісність, створює почуттєве судження. Отже, функція уяви зводиться до вільної діяльності душі, синтезу, зведення змісту почуттів до форми, яка відповідає формі майбутнього предмета.

У процесі втілення, тобто творчості, ми маємо справу не з кінцевою величиною якостей предмета, як при спогляданні або пізнанні, а з нескінченністю властивостей бажаного предмета. Про що це свідчить? Це означає, що між уявлюваним предметом і сировиною існують не розбіжності, а навпаки - нескінченна кількість можливостей створення предметів.

Людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що вона створила, і реально існує, і є продуктом її дій, витвором. Вона вкладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви - у сировину. Або в знакові системи: тексти, сполучення фарб, звуків або в інші матеріальні конструкції. Твір став завершеним.

Образ фіксує будь-який предмет навколишнього світу. Тут предмет- це вияв довкілля: людина, ніж, запах, світло, рух тощо; ми повторюємо абсолютно все, що можна побачити, почути - і не лише органами чуттів, почуттями.

Ви вже знаєте, що почуття - акт (на відміну від емоцій, які завжди лише реакція і більше нічого). Почуття - акт нашої енергетики: рух образу або думки, спричинений кожним новим предметом. Якщо дія творча - енергія збільшується: дія аморальна - наша енергія спалюється невдоволенням і стражданням. Отож, фіксація будь-якого нового предмета - це нібито злиття з ним, вмикання в роботу або виключення нашої енергетичної мережі.

Неважко зрозуміти функцію почуття. Переживання почуття означає, що ми знайшли контакт з предметом і усвідомлюємо, оцінюємо наше ставлення до нього (люблю - не люблю, подобається — не подобається, корисно — шкідливо тощо).

Це означає, що образи і почуття можна перетворювати на досконалий регулятор дії-думку. Створені думки - свідчення того, що ми опанували предмет дії, можемо керувати і рухами, і властивостями того самого предмета: вибірково - образом, в цілому — почуттями, а думкою випереджати події у часі і просторі, розв'язуючи задачі. Тобто, наша думка завжди перебуває попереду дії, прокладаючи їй шлях до мети.

Нарешті, думка свідчить, що ми опанували і предметом. Зрозуміло, не буквально опанували. Але зрозуміли, що відбувається, зрозуміли, з чим ми маємо справу, зрозуміли, як воно діє (не обов'язково правильно зрозуміти - ми створили певну модель стосунків з предметом, - ось у чому сутність думки). Це означає, те що ми називаємо "опанувати предмет". Що ж стає чинником, який сприяє зародженню думки? Зустріч, зіткнення з невідомим у предметі дії, що відображається у свідомості людини як більший або менший ступінь дискомфорту:

1) усвідомлене невідоме і відокремлене від знайомого перетворюється на запитання "Що це таке?" - пізнавальну задачу;

2) пізнавальна задача вмикає механізм мислення - перетворення невідомого в опановане. Але розв'язанням цієї задачі - "Що це таке?" мислення не завершується. Далі ще запитання: "Як робити?" і "Заради чого діяти?";

3) задачі технологічні або уявно-дійові;

4) задачі створення потрібного предмета або речі відповідно до їх образу.

Відповідь на запитання "Що це таке?" призводить до створення нової думки, відомого, створеного з невідомого (воно інформація, але в не-упорядкованій формі). Друге запитання - "Як робити?" - веде до визначення способу дії з використанням нової додаткової думки в механізмі регуляції рухів думки в оперуванні предметом; третє - "Заради чого?" -уточнює модель бажаного майбутнього, тобто мету діяльності.

Створення досконалого предмета відбувається через розв'язання задач, наслідком чого є думки про способи їх вирішення і засоби, які дадуть змогу перетворити бажане на думку, а її - втілити в дійсність: предмет або здійснену мету.

Отже, думка виникає під час оперування предметом. Але сказане "виникає" мало що додасть до нашого розуміння ролі думки і джерел, з яких вона з'являється і перетворюється на потужний інструмент діяльності, а згодом і творчості.

Обмін енергією та інформацією в процесі творчості - це складний процес. Точна його назва: втілення і відкриття.

Людина, оперуючи предметом, перетворюючи його форму або зміст, наділяє його своїми властивостями - втілює свої здібності в нову форму предмета, олюднює його. Те, що існувало в людині як здібності, стало створеною властивістю нового предмета.

У процесі створення предмета людина втілює в нього свої здатності і надає йому антропоморфних рис. Так, коли ми його розглядаємо, то відчуваємо деякі властивості того, хто його творив - вгадуємо почерк і руку творця, його стан і мету, якої він прагнув досягти.

Людина, занурюючись у предмет, перетворює його властивості на власні здібності. Цими - таки здібностями, збагаченими продуктами мислення, почуттів та уяви, створює нові образи, психомоторикою матеріалізує їх у досконалу форму предмета. І те, що людина додає від себе суто людського - збагачення образу, думки, почуття, стає культурою, самодостатньою цінністю.

Відкриття - це використання чужих думок, як це робив Тесей, повертаючись з лабіринту Мінотавра. Але для відкриття потрібен упорядник і організатор дії. Що він собою являє? Це логічні схеми дій - розв'язані задачі і доведені до форм інструкцій, вказівок, порад, зведень правил і умов їх здійснення, детальні установки. Тобто це-допоміжний матеріал для активізації пошуку в предметах (або у перетвореній сировині) відповідних почуттів, образів та думок і їх відповідності кращим зразкам.

Діючи, людина просто впізнає образи і почуття на підставі знань про них за їх логічними схемами. Ось та причина, завдяки якій чужі думки стають регуляторами рухів дій.

Схематизм логічних конструкцій - спрощених зображень дій, викладених у загальних, основних рисах. Схеми передають лише основну ідею дії словесними позначеннями елементів, періодів, етапів ЇЇ виконання чи будови. Але все це позбавлене почуттєвого змісту, образності і відповідних переживань. І лише практична дія здатна наповнити суху логічну схему живими рухами думок, почуттів та образів.

Отже, успіх відкриття властивостей предметів залежить від логічних схем? Не зовсім так. Бо ретельне використання цих схем дій викликає схильність до мислення спрощеними конструкціями думок, що і призводить до догматичного і начотницького способу регуляції ДІЇ 1 поведінки.

Втілення можна визначити як процес перетворення одного предмета на інший під впливом образу і почуттів рухів, а відкриття, - як "занурення" думкою в предмет з метою його пізнання, виявлення невідомого і наповнення свідомості змістом — думками.

Що людину спонукає до творчої дії?

За класифікацією здоров'я людини, за Авіценною, стан людини з гармонійним механізмом творчості відповідає його формулі: тіло здорове до межі.

Дволіючий механізм творчості

Учнів з дводіючим механізмом творчості - 50,25 % і 6 типів.

Вияви домінантності такі: переважає сильніший механізм, а йому підпорядковується слабший, заблокований двома домінуючими. Спіль-нодіючі складові підсилюють одна одну, вбираючи й охоплюючи велику кількість інформації і енергії для збільшення потужності.

Дводіючі учні розподіляються на три групи: естети, мислителі та моралісти. У естета механізм творчості діє за допомогою ослабленого мислення, а тон йому задає потужне естетичне почуття. Його домінанта — естетичні почуття + уява. Але, ставлячи "плюс" між психічними явищами, ми ні у якому разі не маємо на увазі суму їх властивостей. Це — синтез двох психічних механізмів, що створює нове функціональне утворення, у якому зберігаються властивості кожного й додається щось таке, чого немає ні у жодного з них. Але синтез двох механізмів містить у собі функціональний дефект - дисгармонію, що обмежує продуктивність механізму творчості, а отже і психічне здоров'я людини. Так от, серед естетів іноді знаходять і вундеркінда, диво-дитину.

Найбільш трагічна серед них - це доля вундеркінда.

Вундеркінд (нім. Wundcr - чудо і Kind - дитина) - дитина, що