Феномен вундеркінда психологією майже не вивчався, а чинники його привабливості і гнівного відчуження - невідомі. Критерій В. - вік дитини (чим вона молодша, тим вище оцінюється створене нею - незалежно від дійсної цінності її творіння): порівнювання і оцінювання здібностей дітей і дорослих (згадуючи себе в такому ж віці, міркують собі: він уже все може, а я, коли був таким, майже нічого не умів), і ранній вияв здібностей приводять дорослого в стан шоку; природний -гетерохронія розвитку механізму творчості: у 8 років серед його складових - мислення, уяви, психомоторики та енергопотенціалу домінуючою стає почуття - регулятор процесів творчості, а оточення через його здобутки відкриває вундеркінда.

Вундеркінд—це дитина, в якої раніше, ніж у перевесників, проявляється дія механізму почуттів, зокрема естетичних, лише цим вона від них відрізняється. їй досить одного-двох повторювань, щоб запам'ятати вірша; створити римоване речення, музичну мелодію, картину тощо; її тіло на все життя легко засвоює найскладніші рухи і дії. Ми бачимо і чуємо від неї те, чого навчили. Вирізняємо тих, кому найкраще вдається повторити нас. Маленьке тільце, по суті, зовсім ще нетямуще, а слова, і які слова, і дії - як у дорослого. Ось що нас вражає: те, що нас і дивує. А він всього-на-всього просто демонструє хорошу пам'ять і наслідування творам талантів і геніїв.

У восьмирічному віці з'являється вундеркінд, який випереджає ровесників у розвитку почуттів та уяви. Вундеркіндом стає дитина, яка:

а) вперше відчуває межу між відомим і невідомим;

б) здогадується, що десь там, за межею, є загадкове, дивовижне, навіть чудо;

в) уявляє картину майбутнього, прагне визначити, опанувати його;

г) робить дивне для людей, користуючись почуттям гармонії;

д) стверджує діями свою значущість - самоцінність.

В оптимальному стані людина здатна силою своєї уяви:

1) руйнувати стереотипи, формули, канони (чужі і власні), звільняючи простір для створення незалежних образів, що відповідають меті дій;

2) усвідомлено або неусвідомлено користуватися законами перетворення образів: а) комбінуванням, б) підкреслюванням в образі рис, що призводить до зміни його пропорцій і смислів; в) гіперболізацією образів; г) типізацією: зведенням багатьох образів до мінімальної кількості раціональних типів; д) законами символізації — поєднанням образу і смислу предмета тощо;

3) користуватися мірками "золотого перетину", перетворюючи образи на інші форми.

Якщо властивості уяви виявляються часто, але домінують шаблони, стереотипи тощо, то уява скута ситуацією, розумове перетворення чогось спричинює неподоланні труднощі. У цьому стані уява слабосила і не має енергії, щоб разом, почуттями та мисленням, створити творчий процес.

Переважанням бездіяльної і порожньої мрійливості людина, як серпанком фантазії, закриває собі шлях до виконання реальних творчих справ. Наявність постійної мрійливості свідчить про занепад творчої функції уяви.

Перевесники вундеркінда за розумовим розвитком—все ще малюки, а він уже вирвався на рівень дорослих. Вражаючий контраст. Через якийсь час і всі інші зроблять такий самий ривок, оволодіють естетичними почуттям як регуляторами дій. Але вундеркінда їм уже не наздогнати. Він уже натренований на розрізненні якостей і станів гармонії оточуючого і долає перші сходинки творчості. І тому кожному незацікавленому спостерігачеві уявляється, що він на три голови вище інших.

Естетичне почуття у вундеркінда стає інструментом творчості, і він здатен втілювати їх у свою продукцію - образи й почуття, в матеріальні конструкції. Вияв творчості - це таке явище, яке не можна не помітити і не спостерегти. Головне тут - не яскраві здібності, а зовсім інше: помітили його чи ні. Вундеркінд - явище соціальне. Відкриває його соціум, навколишні люди. Вигадують для нього особливу, часто непосильну для нього роль - теж вони. Якщо нікому розглядіти в дитині вундеркінда, то ані вона сама, ані навколишні ніколи про нього і не дізнаються. Отже: вундеркінда створює його оточення; всі здорові діти обдаровані однаково; безталанних дітей створює їх оточення; вундеркінд - це дитина, що розвивається нормально; існує момент істини, коли ми відкриваємо, що дана дитина вище інших на три голови.

Що ж є нормою розвитку? Тіло і душа людини розвиваються за програмою, закладеною в генотипі. Наприклад, феноменальні дитячі голоси - так гадають - щезають зі статевим визріванням. Історія Робертіно Лоретті - всім відома: але головна причина його поразок в тому, що його увесь час підстьобували, не давали відпочинку, добуваючи з його виняткових здібностей великі гроші. До 13 років його виснажили до краплини, а коли ломка голосу закінчилася, в душі і тілі співака уже не було сил і енергії для повторного сходження на досягнуті вершини.

Парадокс у тому, що великі співаки - всі до одного - у 13 років пережили ломку голосу, що не завадило їм стати тими, ким вони стали; наприклад, "уламки голосу" Шаляпіна зачаровували увесь світ. Можливо, їм просто поталанило: з них не створювали вундеркіндів, а мудрі учителі лише визначали шлях до висот майстерності.

Енергія генотипу частіше за все підводить вундеркінда. Яким би потужним не був цей заряд - він усе-таки має межі. Навіть якщо втілення генотипу відбувається природно, енергія вікового розвитку починає вичерпуватися десь у 16-19 років. Якщо ж енергію визискують надмірно, перевантажуючи організм роботою, то його потенціал спустошується раніше. Бракує пального, щоб здійснювався бажаний рух почуттів і думок; те й інше, що дитина вільно робила вчора, — сьогодні вона перестає уміти.

Поки вундеркінда підтримує достатній потенціал енергії, почуття гармонії та психомоторика — він перебуває на гребені хвилі розвитку механізму творчості: він, діючи, разом із дією розвиває цей механізм; генотип дає вундеркінду енергію, психомоторними діями він її ще і заробляє.

Почуття гармонії не самітне у своєму походженні: йому передувала чутливість, слідом за перетворенням чутливості на почуття виникає спроможність дитини не тільки перетворювати предмети і явища довкілля в думці, але і матеріалізувати образи й думки в предмети і явища, які набувають нових властивостей, від її дій. Почуття гармонії засікають задачі (до речі, завдання надходять ззовні, а задачі відчуваються, так би мовити, ізсередини себе - від дискомфорту), - він їх вирішує.

Ланцюжок: чутливість—почуття-думка - три послідовні сходинки, які подолав вундеркінд і випередив своїх ровесників. Чутливість і почуття фіксують предмети у довкіллі: кожен прояв і вплив того, що поза нами: люди, запахи, дії-усе те, що можна побачити чи почути, помацати руками. Почуття створюються в той момент, коли ми знаходимо контакт із предметом. Між ним і нами встановлюється: а) контакт із предметами поза нами, б) канал зв'язку між нами і предметом, по якому в) у прямому й зворотному напрямі циркулюють енергія й інформація.

Сила почуттів і переживання предмета усвідомлюється, коли потужність енергії та інформації, що надходять до нас, переходить поріг свідомості, і ми його оцінюємо як: відоме - невідоме, моральне - аморальне, гармонійне - дисгармонійне, спотворене.

Але досить чомусь у цьому механізмі здібностей зламатися - і кінець успіхам. Успіхам вундеркінда батьки дитини, вчителі, довколишні чи він сам надають винятковість, надмірну обдарованість і претендують на великі успіхи, яких насправді немає.

Якщо, нарешті, зрозуміти, чому згасають вундеркінди, то проясняється, коли метою вундеркінда вибирають першість: стати першим! - в школі, в районі, в державі, у світі... Навіщо? Щоб бути першим? Боротьба за будь-яку першість - це завжди біг наввипередки з часом. А значить, це - форсаж, втома і, як результат, — руйнування внутрішньої гармонії механізму творчості.

У 13-літньому віці домінуючим у механізмі творчості замість почуттів стає мислення. Завдяки цьому підлітки не бувають здатними тверезо оцінювати свої творіння - більшість вундеркіндів ламаються назавжди, сходять із дистанції, так і не дійшовши до вершини. Але і переможцеві не краще! На шпилі успіху він раптом робить відкриття: його дитяча творчість порівняно з творами талантів і тим паче геніїв — ніщо. А які були веселкові аванси - майбутній талант, або геній, лише дочекаймося свого часу! Вундеркінд усвідомлює: попереду один шлях - униз. І це на початку життя...

Адже до того часу, коли вундеркінда відкрили, він розвивався сам. Точніше - реалізував себе, свої здібності діями: пізнавальнішії, моральними чи естетичними, а не словами. І неабияк у нього все виходило, доки його не помітили і не запрягли у гонку з часом!

Отже, індивідуальний підхід, обережність і терпіння, терпіння, терпіння. Робота з вундеркіндом - на багато років.

Від них відрізняється мислитель із таким же слабеньким мисленням, але розвиненими пізнавальними почуттями + уява. Він здатен серед відомого відшукувати невідоме. Воно й штовхає його до пошуку задач, які він у невідомому хутко і точно фіксує, але ще не може їх розв'язувати: механізм творчості у нього до цих дій не