Норма - загальновизнане правило, міра, призначення якої- бути орієнтиром для регулювання станів, їх нормалЬації.

Але поняття норма відображає у своєму змісті середню міру здоров 'я, а не показник, притаманний здоров'ю конкретної людини. Норма визначається - і тому є суб'єктивною вказівкою, що позначає зразок, а не дійсний стан людини. Тому людина, яка не переживає болю, не страждає, не відчуває душевного неспокою, автоматично опиняється поза сферою уваги не лише практичної медицини. Коли людина втомлена, де вже їй розраховувати на високі результати. Утома і перевтома заважають повному використанню потенцій механізмів мислення, почуттів, уяви і психомоторики. Відсутність свіжості позначається і на мотивації учіння: людина втрачає бажання учитись, а позитивні установки одразу змінюються на протилежні.

Результати ж вимірювання здоров'я людини, що виходять за межі норми, дають привід розглядати її як хвору особу. Це - пастка, в яку потрапляють лікарі, психологи і педагоги. А якщо показники вищі за норму? Не вписуються в розміри стандартів? Виникає запитання: чи можуть у людей стани вище норми класифікуватись як патологія?

Коли показники нижчі за норму, все зрозуміло: наявні деякі органічні зміни у будові тканин чи органів, зумовлені захворюванням.

Скрутне становище... Раз не норма, значить, патологія... А чи не за аналогією з медициною до психології проникло відоме судження, яке іноді виявляється і в наукових висновках: талант і геній - патологія, форма безумства, страхітливий психічний стан, що лякає наслідками своєї діяльності звичайного обивателя...

Неможливо залишити осторонь або применшити значення того, що є природними критеріями психічного здоров'я, в чому воно виявляється у людей — від малечі до старечі.

Дефект і компенсація. Наступні стани здоров'я, за Авіценною: а) тіло хворе, але швидко відновлює і набирає сили; б) тіло хворе, але не до межі і в) тіло зовсім хворе. Зрозуміло: три стани психічного здоров'я - компетенція закладів охорони здоров'я і медичної науки.

Тут людина перебуває у стані хвороб, фізичних та психічних дефектів, на межі норми і патології.

Дефект - недолік, пошкодження, що надає механізму творчості або психічному явищу істотної вади, недосконалості будь-якої його складової. Неповноцінність складової потребує або підйому активності тренуванням, або гіперфункцією повноцінних, які компенсують дефект (органічний або придбаний).

Складова, що компенсує функції заблокованої або нерозвинутої, здобуває особливу лабільність і може сама стати неповноцінною. Ці процеси підлягають саморегулюванню, взаємній компенсації, щоб зберегти механізм у рівновазі. Заміна внутрішніх ресурсів механізму зовнішніми, переключення цілей - компенсація усуває перешкоди і перебудовує психіку людини. Компенсація залежить і від значимості дефекту. Але не завжди людина усвідомлює дефект і його значущість, тому не завжди суб'єктивна потреба в компенсації виправдана.

Явища декомпенсації - ослаблення втрати ефекту компенсації -спостерігаються не тільки при органічних захворюваннях (наприклад, при декомпенсації пороків серця), а й у механізмі творчості. Компенсування сили мислення здійснюється запам'ятовуванням, але воно саме припиняє активність інших складових, і тоді дефект у механізмі позначиться ще різкіше, ніж до компенсації; людина зневірюється у значенні запам'ятовування, яке необхідне і для мислення.

Не варто ні применшувати, ні перебільшувати ролі компенсації в боротьбі із внутрішніми недоліками у механізмі творчості людини. Зменшення її ролі означає ігнорування пластичності психіки, перебільшення - послаблює її прагнення до боротьби з недоліком.

Отже, зміст навчання в освітніх закладах мало впливає на розвиток механізму творчості, бо засвоєння навчального матеріалу не завжди вимагає від учнів активності психічних утворень цього механізму. Хоча мислення розвивається мисленням, почуття - чужими почуттями, а у ява більш потужною уявою іншої людини.

Цей розвиток підкоряється закону психіки - функція органа будує орган, і вона його розвиває.

Переважна більшість відмінників серед зубрилок; вони переважно користуються пам'яттю, ніж розумінням, мисленням, почуттями та уявою і вони перебувають в пасивному, а іноді "сплячому" стані.

Механізм творчості - механізм універсальний. Якщо він тільки механізм, йому байдуже, який матеріал він перетворює. Учора - математику, сьогодні - літературу, завтра - біологію: на вході - дисгармонія (задача), на виході - розв'язана задача - гармонійна предметність.

Застосування системного підходу і принципу цілісності відкрило новий предмет дослідження - механізм психіки, що означає перехід від вивчення будови і формування вищих психічних функцій до активності якостей і властивостей психіки і тіла людини під час розв'язання задач і створення предметів.

Психічне здоров'я характеризується не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів у людини, а й станом механізму творчості - наявними якостями його складових: мислення, почуттів та уяви. В оптимальному стані психічного здоров'я людина спрямована на творчість, яка й визначає продуктивність її дій; вищу насолоду, натхнення вона переживає не від результату роботи, а під час творіння наукової думки, художнього образу тощо, і цим творець не схожий на інших; творчість дає життю справжній смисл і обдаровує свободою.

Механізм творчості - не є елітарним явищем: він притаманний практично здоровій людині; ніщо в людині не може з'явитися зненацька, якщо воно не існувало на початку життя. Він - прижиттєве новоутворення із складових душі - мислення, почуттів та уяви й тіла людини -психомоторики і енергопотенціалу; продуктивно працює, коли складові пропорційно розвинені та підсилюють одна одну; починає працювати в 13-річному віці; може існувати до старості у "сплячому режимі", а потім прокидатися; виключається з активності втомою і перевтомою.

Механізм творчості, в оптимальному стані психічного здоров'я, крім відображення та проектування дій і вчинків, - є знаряддям і засобом практичної реалізації цілей: а) матеріально-речових перетворень, б) перетворення соціальних структур і відносин та в) самоперетворен-ня суб'єкта дій, здатного здійснювати відкриття, винаходи та створювати художні образи.

Саморозвиток механізму творчості представляє собою єдність потенційного і дійсного, виникнення і зникнення, а також становлення, яке може супроводжуватися появою у ньому дефекту, слабкого місця, втрати якості психічного здоров'я.

Натхнення - творчий стан

Натхнення - це дія творчих сил.

Духовність — це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії.

Отже, духовність - як людська властивість і як її інструмент - виявляється тільки у творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна ємність вщерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отже, блокує активне її сприймання.

Людина споживає духовність з насолодою: вона - ерудит, бо хоче все знати. Ерудит, замість справжньої духовності, для своїх "духовних" потреб використовує чужі "духовні" стереотипи. (Вибачте: ви, звичайно, знаєте, що всі стереотипи - чужі, але тут нам необхідно підкреслити саме цю обставину.)

Духовність не знецінюється, вона може вибухнути, руйнуючи замкнутий (але примарно надійний) світ людини. І в той же час без духовності людина не може жити: кожному потрібне обґрунтування "приходу" в цей світ (обивательський сенс життя).

Стан механізму творчості людині диктує спосіб життя. Людина в оптимальному стані не може жити без прирощування своєї території знань. Не від надлишку сили, не від агресивності, а тому, що за певних умов потужність її механізму творчості почне збільшуватись. Колишня територія стане тісною і вона почне руйнувати свої і чужі стереотипи, якими, як стінами, закриті межі пізнаного в предметах праці і явищах життя.

Під впливом чого ламаються стереотипи мислення, почуттів та уяви? Станом натхнення. Але, щоб зрозуміти його вплив, повернемося до будови душі. У людині злиті в цілісність три душі: рослинна, тваринна і поетична.

Людина з домінуючою рослинною душею - це велика жива клітина природи. Вона існує, виконуючи призначення, долю - бути. Якщо людина в такому стані, то чи можна назвати її людиною? Ні. Тому що це - істота, їй байдуже, що відбувається навколо - тільки б ніщо не впливало на її буття.

Чим же вона займається, які функції її рослинної душі? Вона зберігає внутрішню гармонію (гомеостаз) свого тіла, суті.

Людина з домінуючою тваринною душею живе в природі - як частина природи (за її законами), виконуючи призначення, долю -зберігати гармонію природи.

Здається, от де натхнення! І багато філософів стверджували: натхнення саме в цьому - в такому житті. Жити в природі, як сама природа. Чому ж людство не повернуло на цей простий, зрозумілий і доступний шлях? Тому що в кожному з нас є зерно людської, поетичної душі.

І якщо в немовляти, дитини і підлітка це Зерно поетичної душі не потрапило в жорна життя, опинившись у комфорті, поетична душа народжується. І тепер, як би розум, свідомість не тягли людину назад, у блаженну царину таємничого розчинення в природі, - людське покликання (духовність) поведе її через труднощі, лиха, втрати - через дискомфорт - до творчості.

Кому це потрібно? Вам. Ми не заперечуємо: якщо опитати будь-яку сотню людей - "які три речі ви вважаєте найважливішими, найнадійнішими і найпрекраснішими в світі?", 95 із 100 дадуть відповідь: 'троші, гроші і гроші". Але п'ятеро назвуть іншу тріаду: "натхнення, свобода і спокій".

Якщо