Почуття, народжені ерзацем, мають коротке життя, як метелик-од-ноденка, і зникають, не залишивши в пам'яті й сліду (якщо не враховувати зарубку на душі від почуття прикрості).

Почуття, народжені справжнім натхненням, свободою і спокоєм, живуть і плодоносять довго, і пам'ять зберігає їх, як у термосі, свіженькими все життя. Досить легенького поштовху - і ви знов переживаєте почуття, спричинені цими станами, мов заслужили їх тільки-но.

Як зазвичай розуміють натхнення? Потерпав від спраги, від алкогольного синдрому, від переповненого сечового міхура; вдовольнив бажання - і щасливий. Купив меблі, про які довго мріяв; подолавши негаразди, захистив дисертацію - і щасливий. Виграв у лотерею, поїхав відпочивати на Канарські острови; лікар сказав: "це не те, це рубець від сполучної тканини, яка розрослась..." — перераховувати можна без кінця.

Схожі ці випадки на переживання натхнення? На перший погляд -стани цілком схожі. Але якщо придивитися детальніше, то всі вони -лише способи звільнення від напруження, викликаного прагненням будь-що вдовольнити своє бажання. Чомусь і забуваються вони швидко. І в пам'яті про них залишається не почуття, а інформація.

Що відрізняє ці випадки? Щось відбувається, але нічого не змінюється. Територія людини залишається колишньою.

Натхнення - опанування властивостей природи і ноосфери.

Натхнення - це незабутні (хоча і не завжди усвідомлювані) миттєвості нашого життя. І хоча щоразу вони виняткові - в них є правила: здатність пережити натхнення характеризує енергетику людини.

Що ж таке натхнення? Це спалах у той момент, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбувається ніби вибух. Він осяює те, що до цього часу перебувало в темряві. Людина опиняється на висоті, про яку і не здогадувалась. І легко розв'язує задачі, які ще вчора були для неї непосильні.

Висновок: 1) натхнення не може бути безпредметним; воно пов'язане з розв'язанням задачі або проблеми; 2) отже, тільки енергія задачі або проблеми дає той імпульс, завдяки якому синусоїда енергетичної хвилі підіймається до максимально можливого рівня.

Зрозуміло, хвиля енергії у своїй найвищій точці народжує спалах, не може ж вона котитися далі, ніби нічого не відбулося.

Спалах розриває синусоїду хвилі енергії, і вона, уже в новій якості, гіперболічно здіймається до нескінченності.

Очевидно, при цьому межі визначеного природою людині в нашому звичайному розумінні перестають існувати. Для людини у хвилини натхнення немає ні часу, ні обставин, ні напруження. Ніщо не може їй завадити, ніщо не може її спинити.

Де ж людина знаходить себе після того, як натхнення вичерпується?

На "дні" синусоїди енергетичної хвилі. І не з порожніми руками! У неї в руках розв'язана задача, яку вона збагнула, перетворила невідоме на відоме, яке, здавалося, було до цього часу на недосяжній висоті. Тепер справа за малим: розв'язану задачу треба асимілювати - навчитися користуватися новим знанням. Нове знання стає, джерелом додаткової енергії, цілком достатньої, щоб повернути синусоїді форму і висоту.

Натхнення солодке. Хто його пережив хоча б один раз, - забути його не може. Але чекати натхнення, ловити його - безперспективне заняття. Навіть якщо ваш енергопотенціал достатній. Потрібна нова задача або проблема (хто на якому рівні працює), які були б енергоємні настільки, що змогли б подолати інерцію і сталість синусоїди і примусити її спружинити так, аби людина знову пробила стелю між відомим і невідомим.

Отже, натхнення — це процес. Зрозуміло, воно доступне лише тим людям, в яких працює поетична душа. Повторюємо: те, що виконавець або ерудит вважає натхненням - це умиротворення, це - можливість жити без страху наступної хвилини, години, дня. Те, що споживач вважає натхненням, - це максимальний комфорт, відчуття себе будь-якою квіткою природи.

Творча людина щаслива, коли вона діє на межі власних можливостей - зазнає натхнення.

Сенс творчого піднесення.

Чи може виконавець, здатний лише до механічної роботи, переживати так само стан натхнення, як і творець?

Звичайно. Якщо енергія творчої людини виснажена, умиротворення для неї - подарунок долі. Але варто її енергії ледь-ледь відновитися і нагромадитися, як вона відчує неспокій: в душі виникне напруження, почуття затягнутої пружини, прагнення до творчої дії. Від заспокоєння не лишається й сліду. Озираючись, вона думає: та що це зі мною таке сталося? Може, я нездужала? Або щось з головою сталося?

Творча людина дискомфорту не боїться, тому в комфорті вона повністю розслаблена. Позитивну інформацію вона отримує ззовні, але споживче "натхнення" переживає всередині себе.

За рахунок чого? За рахунок нагромадження енергії. Вона почуває те саме блаженство, ту саму ейфорію від переживання: щось нове визріває в ній, прибуває енергія, повертається втрачена душею територія ноосфери, і її "натхнення" при цьому - радісне передчуття завтрашньої дії.

Як довго творча людина задовольняється цим "натхненням"?

Доки її механізм творчості не прийде до норми. Ледве це станеться - найближчий же дискомфорт своїм уколом будить її. І творець, навіть не встигнувши протерти як слід очі, починає діяти - розв'язувати задачі, які захопили його.

Дрібну задачу творець розв'язує мимохідь - ніби комара ляснув. Чи отримає він винагороду — переживання натхнення? Ні. Задоволення -можливо. Задачу більш масштабну - і більш енергоємну - він може розв'язувати довго, неабияк попотіє над нею. У фіналі цього процесу творець не може бути щасливим — адже він так багато вклав енергії, що йому нема чим наповнювати це грандіозне почуття.

Звідси висновок: щоб спалахнуло натхнення в процесі творчості, повинен бути залучений увесь наявний потенціал, і в кінці творчого процесу енергії повинно бути більше, ніж на початку дії.

Щоб осягнути процес переживання натхнення, потрібно відповісти на три запитання: 1) що це за дія, яка залучає до роботи всю наявну енергію людини? 2) з яких джерел надходить енергія, не тільки компенсуючи витрати, а й забезпечуючи її приріст? 3) в яких ємностях акумулюється надлишкова енергія?

Перше запитання найпростіше, відповідь на нього вам уже відома, але для тих, хто міркує (і згадує) поволі, нагадаємо: знову йдеться про механізм натхнення.

Натхнення "охоплює людину повністю"; і тільки завдяки цьому вона однією дією, приступом упорається з роботою, на яку за іншого режиму роботи можуть витрачатися місяці, а то й роки, а результат однаково буде менш переконливим. Чому? Тому що натхнення гарантує найвищу якість роботи механізму творчості, якої неможливо досягти шляхом рутинної роботи, пролитим під час роботи потом.

Наша порада - неодмінно обміркуйте цю проблему.

Спробуйте це пережити. Спробуйте уявити процес натхнення, коли весь світ - і все ваше життя - потрапляє у фокус, в одну точку, і не залишається для вас нічого - ні минулого, ні майбутнього, ні навіть сьогодення; ні вас самого! Ні навіть предмета, з яким ви працюєте! -тільки дія. Весь світ сфокусований у дії. Ось стан вашого справжнього буття. Це-дія!

З яких джерел надходить енергія і як здобувається її приріст?

Відповісти на це запитання вам навряд чи вдасться. Але якщо ви поміркуєте (хоча б декілька днів!), заглиблюючись в кожне слово запитання, а потім порівняєте свою відповідь з нашою, - ви відразу зрозумієте концепцію механізму творчості. Вона є: або 1) знанням, або 2) принципом самопізнання, або 3) інструментом творчості. Тепер відповідь.

Оскільки натхнення - це процес, при якому поетична душа людини відкрита в нескінченність, то джерел енергії повинно бути три: 1) вибух, що руйнує стереотипи і породжує плоди; 2) обжинки (збирання плодів); 3) розподіл плодів по засіках - робота розуму.

Перше - натхнення; друге - опанування нової території; третє - наведення на ній ладу.

Вибух натхнення відбувається тому, що зливаються відоме і невідоме - ми і предмет. Що руйнується? Стереотип. Усе примарно відоме розривається на дві частини: відоме і справді невідоме. Ще один крок у роботі думки - і у невідомому відкривається задача.

Крізь утворений пролом ми зливаємося з предметом і обробляємо його за власною міркою (ми поки що не говоримо про її якість: гармонійна вона чи гармонія її порушена) за рахунок його енергії.

Післядія натхнення - друге джерело енергії. Через пролом у невідомому відкрилася нова територія, невідоме перетворено на відоме, межу якого ми поки що не бачимо, але відчуваємо: на обрії промайне більш потужне невідоме.

Стоячи перед проломом і оглядаючи нову територію ноосфери, ми раптом усвідомлюємо, що почуваємося вільними! (Повторюємо: справжню свободу ми переживаємо тільки під час натхнення; саме переживання, почування її нам не дається, тому що під час натхнення між нами і предметом немає дистанції - ми одне, а якщо немає дистанції - немає і почуття.)

У проломі між невідомими берегами нам відкривається величезна кількість інформації. Але в цю мить ми навіть не намагаємось її аналізувати. Ми живемо почуттям свободи, почуттям