Несвідоме і потенції психічного відображення

План

1. Надсвідоме - потенціали духовності

2. Свобода дії та інноваційні технологи 

3. Свобода дії та її можливості

4. Свобода новоутворень

5. Свобода дії і доцільність

6. Запитання і завдання для самостійної роботи

7. Альтернативно-тестові завдання

Несвідоме — психічне відображення, не відтворене в свідомості, і людина з ним не має до певного часу відношень. Та хоч воно не виступає як предмет або явище, яке усвідомлюється, але для свідомості існує потенційно.

Якщо те, що усвідомилося, - свідоме - зливається з переживаннями людини, з її ставленням до світу, то над несвідомим вона майже не може здійснювати контроль і вільно користуватися ним у дійсності, не може його оцінювати як потенційну продуктивну людську силу.

У той же час несвідоме не можна назвати інертним, закостенілим, раз і назавжди застиглим, бездіяльним. Його активність так або інакше проявляється в діяльності, закарбовується в безпосередньому емоційному відчутті предметів і явищ при уподібненні себе іншій людині, наслідуванні і співпричетності до спілкування людей.

Увесь зміст відображеного активний і виявляється не через посередництво логічного аналізу конкретної ситуації або особливостей спілкування, а навпаки - безпосередньо в діяльності. Причому тут несвідоме існує в такій формі, коли минуле, нинішнє і майбутнє об'єднані в єдину цілісність, а останнє за певних умов виявляється реально - у вигляді прагнень, спрямованих на майбутнє, почуттів, що випереджають події, вчинки; причин, які не усвідомлюються людиною.

Таїна несвідомого привертала увагу філософів, психологів, соціологів та інших учених, ще починаючи з глибокої давнини.

Наприклад, загальна ідея про несвідоме, що випливає з вчення Платона про пізнання-спомин, залишалася панівною до нового часу. Декарт, який ототожнив свідоме і психічне, дав поштовх міркуванню про те, що за межами свідомості (в підсвідомості) може мати місце тільки фізіологічна, а не психічна активність.

Лейбніц уперше сформулював наукову концепцію несвідомого: воно - нижча форма душевної діяльності, яке лежить нижче порога свідомості і усвідомлюваних уявлень, що підносяться, подібно островам в океані темних сприйнятті в, над якими височить сфера свідомості.

Кант у проблемі несвідомого бачив механізм інтуїції і пов'язував її вирішення з питанням про чуттєве пізнання: несвідоме апріорне, незалежне від досвіду, тобто є наслідком досвідного синтезу знань. Вивчення динамічної характеристики несвідомого дало змогу Гербарту дійти висновку: несумісні ідеї вступають у конфлікт, причому більш слабкі витісняються із свідомості, але продовжують, не втрачаючи своїх динамічних властивостей, справляти на нього вплив.

Більш повно властивості несвідомого виявилися в психопатології, коли з метою терапії було отримано можливість застосування специфічних засобів впливу на людину, і в першу чергу - гіпнозу. Шарко виявив відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, не усвідомлюваного хворим. Жане тлумачив підсвідоме як явище, пов'язане з ослабленням свідомого управління поведінкою і неузгодженістю зв'язку психічних процесів.

Фрейд у несвідомому встановив, що воно виявляє свої функції у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень.

У цілому теорія несвідомого, створена Фрейдом, має характер біологічної детермінації змісту психічного життя, дії природжених інстинктивних потягів. А визнання автором вирішальної ролі несвідомого в детермінації поведінки людини, в її асоціальній природі дає йому підстави для висновку, що існує вічний антагонізм між особистістю і її соціальним оточенням.

Теорія неофрейдизму теж не змогла подолати ці омани: розірвання соціальних і природних чинників у детермінації поведінки людини для неї залишалося незмінним, хоча це суперечить дійсності, об'єктивним законам життя і діяльності людини в суспільстві, її суспільним взаєминам, через які вона тільки і може розкрити свої творчі сили.

Роль і функції несвідомого в поведінці і діяльності успішно вивчені з використанням діяльнісного підходу і теорії установки, розробленої Д. Н. Узнадзе.

Розвиток уявлень про природу несвідомого, специфіку його проявів, про механізми і закономірності регуляції життєдіяльності став умовою створення цілісної картини психічного життя особистості. Це дало змогу виділити, принаймні, такі групи проявів несвідомого:—

неусвідомлювані збудники діяльності (смислові установки і неусвідомлені мотиви), що визначають її, виходячи з сенсу бажаного майбутнього;—

неусвідомлювані регулятори і засоби здійснення рухів, дій, діяльності, до яких належать моторні установки і стереотипи автоматизованої дії, що зумовлюються образами, неусвідомленим передбаченням подій, обумовлених минулим досвідом в аналогічних ситуаціях;—

моделі потрібного майбутнього, що будуються на основі інформації про поточну ситуацію і минулого досвіду, що, однак, не мають стереотипного характеру, бо людина завжди діє з необхідністю вірогідного прогнозу і вибору оптимальних шляхів розв'язання задач, досягнення мети.

Якщо минулий досвід відноситься до програм пам'яті й отримується в результаті багаторазової участі в ситуаціях дії, то субсенсорні (що лежать нижче порога свідомості) сприймання ситуації синтезуються з першими і створюють на основі зворотного зв'язку можливість активно перебудовувати моделі потрібного майбутнього не тільки перед початком дії, а й у процесі рішення задачі, тонко і точно переборюючи непередбачений опір зовнішнього середовища.

Однак ці неусвідомлювані явища можуть усвідомлюватися людиною, якщо на шляху завченої, тобто автоматизованої, дії (розумової, фізичної, моральної, естетичної) трапляється непереборна перешкода.

Те саме стосується і пізнавання мотивів, афектів, спрямування особистості. Всебічне вивчення несвідомого важливо для розробки проблеми інновацій у трудовій діяльності, для процесу навчання швидкісним діям, для автоматизації творчих процесів тощо.

Несвідоме виконує стосовно свідомості підлеглу роль: самостійна активність несвідомого відіграє негативну роль, зумовлюючи звичні, машинальні дії, що знижують творчий рівень діяльності людини.

Несвідомі і свідомі змісти людини - її творчі сили не можуть бути зрозумілі і використані в діяльності повною мірою без врахування третього компонента.

Надсвідоме - потенціали духовності

Свідоме і несвідоме належить до минулого, а надсвідоме — до майбутнього. Воно існує, але ще не було в особистому досвіді людини, відноситься до того, чого ще немає. Надсвідомі змісти духовності, або, як їх називав К. С. Станіславський, "понад-свідомість", так само, як і несвідоме, в діяльності не усвідомлюються в формі певного змісту, віднесеного до конкретного предмета.

У цьому положенні цікавий парадокс, підмічений ще давніми людьми: "Якщо ти не знаєш, що шукаєш, то що ж ти шукаєш, а якщо ти знаєш, що шукаєш, то навіщо ж ти шукаєш?". Але це тільки на перший погляд.

Насправді людина стикається:

1) з незнанням і, спираючись на свій досвід, розсуває його межі;

2) уявляючи можливе, працює і робить його існуючим;

3) створюючи творчі предмети, вона намагається зрозуміти те, які прийоми (розумові і психомоторні) застосовувала, відповідно до якої логіки діяла;

4) вростаючи в культуру людства - надсвідомо робить її здобутком "Я";

5) людина спрямовує свою активність на саму себе і оволодіває сама собою.

Надсвідомі явища так або інакше включені в тканину менталітету і невіддільні від нього, як і несвідоме, а їхня єдність, але не тотожність, забезпечує ефективність діяльності: її творчий характер, створення творчих продуктів.

Це означає, що на базі знань, що стали міцними переконаннями, виникають соціальні почуття - духовно-практичне утворення у сфері менталітету. Тому при формуванні творчих здібностей людини слід виділити критерії гармонійного її розвитку, що повинні враховуватися в процесі виховання:—

уміння критично осмислювати соціальну інформацію;—

творче ставлення до трудової і навчальної діяльності; - засвоєння навичок колективного життя і норм життя;—

професійна підготовленість і професійна орієнтованість;—

висока дисципліна і самодисципліна при впровадженні навчально-виховної технології і в роботі, і за її межами;—

ступінь засвоєння культури, досвіду людства — ноосфери. Подібно до того як наукова сфера складає менталітет - образ життя

і діяльності людини, так і знання, виражене в системі понять, стає засобом розвитку, головним знаряддям діяльності людини. Внаслідок цього в людини виробляються діалектичне розуміння і відповідне ставлення до цієї діяльності. Саме на базі менталітету розкривається творчий хист, уміння бачити нове і створювати його в цілісній діяльності.

Творчий процес розгортається на матеріалі психічного відображення, здійснюваного на всіх структурних рівнях психіки людини. У ньому акумулюються її досвід і ставлення до світу: сенсорна і перцептивна сфери створюють моторний досвід, а сфера почуттів - уміння користуватися цим досвідом.

У той же час розширення сфери менталітету перетворює розуміння досвіду і робить актуальними можливості віднаходити основні діалектичні протиріччя в діяльності. Відкриття цих протиріч і їх розв'язання -джерело розвитку і сили, що рухають прогрес дій і діяльності людини.

Сфера розуму і розсудку передбачає доцільне використання цього досвіду.

Успіх розвитку людини і визначається тим, наскільки правильно виділені стрижневі протиріччя, як вони розв'язані і як добре використані їхні наслідки для подальшого прогресу. До того протиріччя осмислюються в розумовому плані, а після цього досягається їхнє розв'язання через практичну дію, яка спирається на образ, створений роботою думки, яка здатна перетворювати вихідний чуттєвий матеріал предметів і явищ.

Свобода дії та інноваційні технологи

Свобода дії в здійсненні мети

Свобода - ємне поняття, що означає особливий рівень активності людини, в нього входять цілепокладання, здійснення цілей, коротко кажучи - всі особистісні аспекти творчої діяльності, що можуть бути використані в створенні інноваційних