Результат повинен бути застосований до конкретної особи і контрольований. У відповіді на запитання: "Як би ви хотіли змінитися?" треба акцентувати увагу на тому, до чого це має привести і за якими ознаками все це буде помітно.

Результат треба визначати у відповідному контексті. Варто отримати судження клієнта про те, що він побачить, почує, відчує, коли від досягне бажаного результату.

Результат треба визначати у відповідному контексті. Доцільно одержати відповіді на запитання: коли, де, в яких умовах бажано досягнути результату. Для кожної ситуації треба отримати відповідні контекстуальні ключі, які подають конкретні ситуації використання.

Результат повинен супроводжуватися побічними позитивними продуктами. Треба підтвердити, як бажаний результат вплине на життя клієнта. Вимагають простежити, щоб жодна з переваг (або вторинних вигод) стану, які склалися, не було втрачено.

Кожен результат повинен мати відповідний масштаб узагальнень. Це просте правило визначає те, в якій галузі цей результат є бажаним, позитивним, який приносить задоволення.

Будь-який результат залежить від доступу до ресурсів (мобілізація волі, характеру, досвіду, знань тощо). У порядку специфікації результату належить отримати відповідь: які ресурси потрібні людині для досягнення бажаного результату?

Треба визначити всі перепони, які заважають досягненню результату. Крім вказівок на ці перепони, треба запропонувати клієнту сформулювати їх у категоріях сенсорного досвіду (в описах різних внутрішніх процентних репрезентантах).

Специфікація мети завершується визначенням першого кроку (або перших кроків). Для цього клієнтові пропонують визначити перший крок до досягнення бажаного результату, шляхи повернення назад, а також шляхи альтернативного шляху з досягнення результату.

У багатьох випадках специфікацію результату треба доповнити додатковим збором інформації, задаючи ключові запитання, які пов'язані з різними напрямами спостереження за клієнтом:*

Цінності. Що важливо в...?; Чому це важливо?*

Причини. Що спонукає вас? Що є причиною?*

Докази. Звідки ви знаєте, що...? Як ви можете доказати, що це вам треба?*

Уточнення. Що ви маєте на увазі під...? На що ви посилаєтесь? Чи можете ви навести мені приклад цього?*

Ефекти. Що це вам дає?*

Знаходження і дослідження перешкод. Що не дає вам...? Що трапиться, коли...? Що станеться, якщо все не...?

Нейрологічні види психотерапії допускають виявлення і класифікацію рівнів усвідомлення. Практично всім людям властива гранична генералізація (узагальнення) суджень про ставлення до світу. Генералізація виражається у судженнях типу: "Всі люди брешуть", "Кожна людина прагне тільки своєї вигоди", "Нікому немає справи до цих проблем" та ін.

Запрограмованість на генералізацію часто є підставою для багатьох самооцінок типу: "Мені нічого не вдається", "Мені не таланить", "Я такий нещасливий (нещаслива)" тощо"

Працюючи з пацієнтом, психолог найперше повинен звільнити його від генералізації, спонукаючи осмислено сприймати такі запитання:

а) хто є Я? — ідентифікація;

б) у що Я вірю? — цінності;

в) які мої можливості? — ресурси, стратегії;

г) що Я (звичайно) роблю? — специфічні види поведінки, стану, ситуації; ґ) яке моє оточення? — середовище, територія.

Ці рівні відповідають: а) передбаченню і цілям; б) задачам; в) дозволу і мотивації; г) управлінню; ґ) діям; д) реакціям.

Згадані рівні підходять нервовій системі в цілому, імунній та ендокринній системам, вищим функціям головного мозку, пірамідальним і мозочковим утворенням, які відповідають за рухові системи, периферичні Н-системи, що, своєю чергою, відповідають за відчуття, рефлекторні реакції.

Щоб досягнути рапорту, треба оптимально використати всі нейрологічні рівні. Є декілька етапів, які дають змогу досягнути рапорту. До них належать: вслуховування в повідомлення клієнта, дослідження почерків, рухів очей, знаходження ключів доступу у вербальних предикатах, калібровка сенсорних предикатів різної модальності.

Ознайомлення з практикою НЛП переконує в тому, що цей напрям є оригінальним способом вивчення пацієнта, управління ним. Нині його вважають найефективнішим.

Основні висхідні положення НЛП визначають підхід до розуміння способів і прийомів роботи працівника як нової моделі комунікації та поведінки. Людина володіє багатьма вхідними інформаційними каналами, за якими знадходить інформація про навколишню дійсність. їх ще називають репрезентативні системи (репсистеми). З позиції цього підходу працівників розрізняють за своїми репсистемами. За характером домінуючої системи (модальності) подання інформації, репсистеми поділяється на:

а) візуальну (домінує зір);

б) аудіальну (домінує слух);

в) кінестезійну (домінує відчуття);

г) полімодальну (переважають узагальнені уявлення, процеси мислення),

Репсистему можна розглядати і як стан психіки, який виявляється у вербальній і невербальній поведінці. Зокрема:

1) візуальна (домінує зір) частіше говорять яскраво, далеко, дивитися, уявляти;

2) аудіальна — голосно, слухав, говорив;

3) кінестезійна — тепло, гаряче, відчуваю, переживаю;

4) полімодальна — думати, розуміти, вважати тощо.

Будь-яка робота з інформацією проходить багато обов'язкових стадій (виникнення, опрацювання, оцінювання). В НЛП виділяють три інформаційні системи активності людського мозку:

1) ведуча, яка відповідає за збір інформації;

2) резервна, що забезпечує виявлення інформації (візуальна, аудіальна, кінестезійна) свідомості;

3) референтна, яка звіряє одержаний результат з тим, що шукають (тобто аналізує інформацію).

Загалом процес вибору і прийняття рішення містить:

а) первинний збір інформації, який допускає збір інформації, розгляд самих можливостей, варіантів вибору а використанням візуального способу на етапі візуального сприймання;

б) обговорення через внутрішній діалог: що розглядають і співвідношення цього діалогу з аналогічними запам'ятовуваними внутрішніми діалогами, тобто варіантів вибору на етапі аудіального сприймання;

в) зіставлення того, що чуємо або проговорюємо "про себе", з відчуттями, які ці слова викликають, тобто варіанти вибору на етапі кінестезійного сприймання.

Ознаки поведінки, характерні для домінуючих способів сприймання подано в табл. 15.1:

Таблиця 16.1. Ознаки поведінки, які характерні для домінуючих способів сприймання

Ознаки поведінки | Способи сприймання

візуальний | аудіальний кінестезійний

Жести

Вище плечей | *

На рівні грудей | *

Нижче грудей | *

Дихання

Верхнє (ключичне) | *

Середнє (міжреберне) | *

Нижнє (діафрагмальне) | *

Голос

Високий | *

Середній

Низький | *

Положення очей*

Позиції 1, 2, 3, 5

Позиції 4, 6, 9

Позиції 7,8

Ключові слова

Дивитися, уявити | *

Слухати,говорити | *

Відчувати, переживати | *

Форма губ

Тонкі, вузькі | *

Різна | *

Пухкі, м'які | *

Поза

Пряма, випрямлена

Голова схилена вбік | *

Викривлена, зігнута | *

Тип тіла і рухів

Тонкий або товстий, рухи сковані | *

Нестійкі рухи, стислі або вільні | *

Пухкий, рухи вільні, плавні | *

Категорія сатири

"Засуджуючий" | *

"Плутаник" | *

"Миротворець" | *

* Визначення пріорітетів аргументів, які відповідають власним модальностям, тим чи іншим зонам вибору і прийняття рішення, в яких перебуває співбесідник.

Для наочності наведемо приклад. Один працівник каже іншому: "А ви знаєте (дивиться праворуч вгору)... я справді (дивиться праворуч вниз) відчуваю ревність". Зобразимо це схематично (рис. 16.1):

З наведеного прикладу видно, що у цього клієнта в результаті його діяльності склався притаманний тільки йому процес формування внутрішнього досвіду. Мабуть, цей працівник відчуває певні труднощі, оскільки у нього тільки один варіант формування досвіду. Знаючи структуру, можна запропонувати йому іншу стратегію, яка допоможе змінити ставлення до висловленого та внесе корективи в який-небудь із ступенів. Наприклад, змінивши насиченість картини: понижуючи її, зменшуючи до плями, коли картина розмивається тощо.

Згадані стани реалізують природний цикл прийняття рішень, унікальність якого виявляється як різниця величини відліку часу, який затрачують у візуальній, аудіальній і кінестезійній зонах вибору, так і відміною послідовності виконання етапів рішення. Усе це легко визначити за ознаками, які властиві основним способам сприймання інформації (табл. 16.2).

Особливу увагу треба приділяти ознакам, які відображають факт звернення прийнятого рішення до всього досвіду або своєї уяви. Асиметрії доповнюють властивостями домінуючої репсистеми, про які свідчать відповідні позиції, які займають очі.

Якщо особистість звертається до власного досвіду, то, залежно від домінуючої модальності, очі людини займають такі позиції: а) 2, 3, 5 — коли

Таблиця 16.2. Ознаки, які властиві основним способам сприймання інформації

Діалог працівника | Фіксація очей | Той, що говорить, будує всередині себе | Модальність | Ступінь

"Але ви знаєте" | Праворуч, вгору | Картинка | Візуальна | Ведуча система

"Я справді" | Праворуч, вниз | Почуття приємні | Кінестетична | Репрезентативна система

"Відчуваю ревність" | Ліворуч, вниз | Я кажу собі, що це нормально, у мене немає на це

ніяких підстав, але почуття ревнощів у мені вирує | Слухова | Референтна система

пригадуються візуальні образи; б) 6, 9 — коли відновлюється аудіальна інформація; в) 7, 8 — коли пригадуються кінетичні відчуття.

Якщо працівник звертається до власної уяви, то позиції, які займають очі, інші: а) 1 — коли поєднуються візуальні образи; б) 4 — коли констатуються аудіальні повідомлення.

Вправа: а) запам'ятайте ознаки (див. табл. 15.2) і напрями погляду (див. рис. 15.1), які відповідають візуальному, аудіальному та кінестичному способам обміну інформації; б) за домінуючим положенням очей виявіть у спостереженого працівника основну модальність конструкційних образів (візуальна або аудіальна); в) за напрямом погляду (див. рис. 15.1) та інших структурних ознак визначте тактику прийняття рішень.

Вказана вправа дозволяє отримати додаткові можливості для:

а) поглибленого взаєморозуміння, завдяки підвищенню