Проте й сьогодні залишається актуальною і надалі розвивається форма творчого діяння людини, яка поєднує в собі ознаки і практичної, і мистецької творчості. Йдеться про прикладне мистецтво, що створює предмети побуту за законами краси, відповідно до еталонів прекрасного. Майстри прикладного мистецтва виробляють речі не тільки корисні в побуті, а й красиві, шо мають свій стиль і відтворюють певний художній образ, який виражає призначення цих предметів і несе узагальнену інформацію про тип, стиль життя та світобачення не тільки самого творця, але й народу, епохи в цілому. Естетичний вплив предметів прикладного мистецтва людина сприймає повсякчасно, повсякденно. Речі, що оточують людину та слугують певним її цілям, створюють затишок, певним чином організують побутову діяльність особистості, можуть за своєю досконалістю й витонченістю підійматися до вершин мистецтва.

Прикладне мистецтво є національним за своєю суттю, оскільки воно народжується зі звичаїв, обрядів, вірувань народу і безпосередньо наближене до його виробничої діяльності, до його побуту.

У давнину твори прикладного мистецтва — це насамперед предмети розкоші (Єгипет), гарні та зручні речі (Греція), речі, що вирізняються витонченим смаком (Рим). Середньовічний аскетизм наклав свій відбиток на прикладне мистецтво, надавши йому суто конструктивного, раціоналістично-суворого, утилітарного характеру. В більш пізні часи розвитку феодального суспільства для прикладних речей стає характерним поєднання прикраси та конструкції. На виготовлення меблів, пошиття костюмів почали переносити принципи та форми архітектури, в цей час особлива увага надається оздобленню, орнаментуванню вироблених речей. В епоху Відродження важливого значення набуває єдність функції та краси. Речі, створені тієї пори, досьогодні зберігають свою індивідуальну неповторність. Це унікальні твори мистецтва, що передають чарівність таланту і всієї особистості їхнього творця — майстра, художника, ремісника.

Розвиток виробництва в сучасну епоху потребує дедалі більшої стилізації, своєрідного "універсального спрощення" форми предметів, що створюються виробничим шляхом. Проте неможливо відокремити від предметного призначення речі ЇЇ власне естетичну функцію. Тому в промисловості активно і плідно працюють художни-ки-дизайнери, що вибудовують нові форми, лінії та пропорції сьогоднішнього дня.

Практична творчість у цілому спрямована на постійне, повсякденне відтворення власне життя людини. Будь-яка діяльність, що має за мету підтримувати життєдіяльність людини, суспільства, є первинно цінною. Якщо ж вона виконується з привнесенням у її процес і результат творчого натхнення і творчого пошуку, вона може сягати вершин творчого діяння людини, отримувати статус достотної майстерності.

Проблема витоків творчості, як і проблема свободи волі, вказує К.Юнг, є проблема трансцендентна, яку психологія може описувати, але не вирішити. Творча особистість — це теж загадка, яку можна вирішувати за допомогою багатьох засобів, проте до кінця вона ніколи не буде розгаданою. Здатність до творчого діяння є онтологічною, сутнісною ознакою людського способу існування, а отже, поки існуватиме людина, людська цивілізація в цілому, вона буде шукати можливості виявити свою природу і, звичайно, змінюватиме і розвиватиме форми й засоби власного діяння у світі.

Творчість та героїчний ентузіазм.

Героїчне як елемент життєдіяння людини у світі з'являється на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. "В міфах та легендах воно вимірювалося масштабом майже непереборних бар'єрів, які створювалися богами або стихією, — зазначає В.А.Ромеиець. — Як тільки людина поставила над собою пантеон богів, вона відразу ж почала смертельну героїчну боротьбу з ними. Щоб ця боротьба була успішною, сама людина, наприклад в шумерській та грецькій міфології, повинна була стати рівною розумом і фізичною силою з богами".

За давньогрецькою міфологічною традицією героями постають казкові, міфічні, надреальні персонажі, які не належать до числа богів, проте могли походити від божественних батьків (Ахілл, Геракл). Вони являли певною мірою завершене уособлення в образі конкретної істоти тієї чи іншої здатності, вміння, що може перед-стояти або протистояти впливам божественної сили. Тому часто герої зображалися як напівбожественні істоти, що стоять на проміжному ступені між богом і людиною. Героями також вважалися люди, які після смерті продовжували здійснювати свої впливи (корисні або шкідливі), засновники міст (Мільтіад у Херсонесі Фракійському), заслужені законодавці (Солон), великі благодійники, прабатьки племен та общин (саме за іменем героя називали общину). Героями вважалися загиблі на війні (воїни Марафона), засновники філософських шкіл, видатні поети.

В міфології стародавніх греків героями також ставали колишні боги, що "опускалися до героїв" (Гікінф): отже, межі між богами та героями не були раз і назавжди визначеними. Герої допомагали в усіх державних та приватних подіях, за нещасть та хвороб, сприяли розвитку та захисту міст і житла, впливали на хід битв. Часто до героїв, що покровительству вал и певній місцині, зверталися як до богів, благаючи про захист чи настанову. Такі звичаї нагадують культ святих у християнстві. Культ героїв розвинувся з культу мертвих та поховального аристократичного культу мікенських часів. Могутність героя пов'язувалась з його гробницею, тому могили героїв часто знаходились на ринкових майданах або поряд з міською брамою. Останки героїв іноді доставлялися з чужини, аби забезпечити їхнє благословення; з цим пізніше пов'язувався християнський культ реліквій.

Той чи інший герой уособлював певне достоїнство. Так, Геракл вважався уособленням фізичної сили, мужності та відваги, переможцем, що врятував людей від страждань, поборником справедливості та добра. У цій функції римські цезарі ототожнювалися з героями, насамперед із тим же Гераклом. Філософи бачили в Гераклові прообраз людини, яка заслужила безсмертя завдяки своїм вчинкам у житті, повному трудів та звитяг, яка вибрала важкий шлях самозречення та доброчесності. Геракл вважався також носієм культури, здоров'я та покровителем атлетизму. Прометей — як у давньогрецькій міфології, так і у філософських та культурологічних дослідженнях сучасності — постає покровителем вогню, ремесел та мистецтв, який відкрив людям ці цінності. Він став символом прогресу, творчих сил людства, а "викрадення вогню" символізувало віру в науку та майбутнє. Прометей вважався свідомим борцем та бунтарем, що несе допомогу людям, титаном, який ненавидить тиранію і бореться з нею заради блага людей. З одного боку, Прометей — це герой, надлюдина, з іншого — символ людської долі страждати та протистояти цим стражданням. У той же час Прометей — уособлення божественно створюючої діяльності, і цей образ неодноразово відтворювався митцями.

Досить трагічною постає доля самих героїв у стародавніх міфах. Нерідко вони сплачують власним життям за звершену дію або допущену необережність. Геракл спалює себе, щоб припинити страшні тілесні муки від одежі, отруєної Деянірою. Осліплений Самсон руйнує палац і гине разом із ворогами, що перебували у ньому. За викрадення вогню Прометей був прикутий до скелі у Колхіді, і орел удень поїдав печінку Прометея, яка за ніч відновлювалася, і тортури повторювалися знову. Сизіф, що обманув смерть (Танатос), закував і тримав її в полоні, був змушений вічно підіймати на гору важкий камінь, який з вершини щоразу скочувався вниз. Ніоба, дружина царя Фів Амфіона, горда від своєї могутності та материнського щастя (адже мала сім синів та сім дочок), насміхалася над богинею Лето, що мала тільки двох — Аполлона та Артеміду. За це діти її були вбиті стрілами Аполлона та Артеміди. Від горя Ніоба скам'яніла і була перетворена Зевсом на скелю, що постійно стікає сльозами на вершині гори Сі піл. Образ Ніоби став у грецькій міфології символом погірдливості, а також уособленням нестерпного страждання.

"Кара, що її несуть герої, — пише В.А.Роменець, — іманентна для їхніх героїчних учинків, тому що вони з точки зору встановленого богами порядку прагнуть зруйнувати усталений звичай. Саме надзвичайно сильна акцентуація в міфології на винайдені кари свідчить про те, що в діях героїв їхні норми поведінки перетворюються на новий правовий порядок, що включає і моральний смисл. Ось таке перетворення окремих подвигів героїв у морально-правовий порядок є важливим аспектом, зокрема грецької міфології. Так чи інакше боги йдуть на примирення з тим, що створив герой і приймають його в свій сонм на Олімпі".

Отже, в міфологічній творчості людина створює певний ореол героїчного, елементами якого є надзвичайність, ідеальність (як вищий ступінь позитивного вияву чогось), визнаність, а поряд із цим — стражденність, спокутування і знову визнаність, проте вже іншого, божественного рівня. Творення героїчного є природним виявом сутності людського існування як такого, що має духовний зміст, а отже спрямовується людиною на певні духовні ідеали, ідеї, цілі. У творенні героїчного безпосередньо відображаються здатність та необхідність власне ціннісного відображення людиною світу (і зовнішнього, і внутрішнього). Людина створює певний ідеал, взірець, еталон життєдіяння у світі — життєдіяння активного, продуктивного, величного (щодо масштабу здійснених перетворень). Ідеться вже не лише про еталони ідеального характеру — уявлення про певні ціннісні орієнтири