недійового, непрактичного змісту: наприклад про "красу як таку", "фізичне здоров'я як таке", "людяність як таку". Йдеться про певний спосіб життєдіяння, форму життєвої активності, які відповідають ідеальним прагненням людини і в той же час безпосередньо втілюють ці прагнення в реальність. Героїчне виникає в протистоянні існуючим звичаям, межам, рамкам житгєдіяння людини, у можливості виявити свій протест, довести можливість іншого, більш продуктивного способу життєдіяння на противагу непродуктивному.
Водночас героїчне сприймається як щось недосяжне або вибірково притаманне, певною мірою "аристократичне" (за М.О.Бердяєвим). Це взірець, до якого можна йти все життя і знати, що ніколи не досягнеш його. Проте вже самим намаганням людина стверджує свою потенціальну спорідненість взірцеві — привабливому, надихаючому, спонукаючому до відповідної активності.
Творення героїчного в культурній історії людства постає у двох формах: 1) як міфотворчість — духовно-художня, релігійно-філософська та інша діяльність, насамперед як пізнавально-зображувальна, пояснююча та орієнтуюча; 2) як життєтворчість — коли йдеться про індивідуальне життя конкретної людини, про вибудову власного способу життєдіяння у відповідності з уявленням про героїчний спосіб існування. І це вже є реально-практична діяльність людини у світі, в якій повною мірою виявляється та розгортається її потенціал перетворення щодо явищ як зовнішнього, так і внутрішнього світу.
Коли людина здатна здійснювати вчинок як поступ, як перетворення норми, як ствердження нового, що надалі стає здобутком не лише її власного досвіду, а й інших людей, суспільних груп і т.д., життєдіяння цієї людини набуває певних ознак героїчного, яке, в свою чергу, має різні рівні виявлення (первинні, серединні, вершинні тощо). Незалежно від того, в якій сфері людина виявляє ці ознаки — професійній, суспільної взаємодії, індивідуального саморозвитку і т.д., — надбання її індивідуального досвіду можуть отримати статус культурно-історичної цінності і, ставши результатом індивідуальних героїчних зусиль, збагатити героїчний досвід людства в цілому. Адже, за словами Е.Гуссерля, саме "окремі особистості створюють нове людство" — особистості, що здатні на поступ, вихід за межі, на поєднання ідеалу з реальністю власного життя.
Література
Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.
Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.
Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.
Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.
Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.
Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.
Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.
Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.
Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.
конференции). М., 1992.
Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.
Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.
Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.
Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.
Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.
Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.
Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.
Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.
Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.
Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.
Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.
Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской
культуры XX века. М., 1991.
Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.
Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.