протягом визначеного проміжку часу. Це може бути подовжене спостереження, яке триває безперервно, або спостереження, що проводиться в циклічному режимі (один раз на тиждень, фіксований термін року та ін). Як правило, систематичне спостереження здійснюється за достатньо структуралізованою методикою, з високим ступенем конкретизації всієї діяльності спостерігача. Несистематичне спостереження використовується часто в незапланованих ситуаціях, у випадку взаємодії з явищами, що попередньо не очікувалися і не включалися в програму спостереження.
Важливим для визначення сутності спостереження як методу психологічного дослідження є поділ його за ознакою "об'єктивність-суб'єкгивність". Об'єктивне (або зовнішнє) спостереження спрямоване до зовнішньої сторони протікання психічних процесів та розгортання психологічних явищ. Проте дотримання принципу єдності об'єктивних характеристик психологічних явищ і суб'єктивного змісту їх сутності вимагає чіткої диференціації та спеціалізації аналітичних моделей і засобів тлумачення даних спостереження, коли стає можливим наукове обгрунтування та презентація процесу "перекладу" змісту "зовнішніх" даних як осягнення змісту протікання
"внутрішніх" процесів предмета дослідження. Таким чином, дві форми спостереження — зовнішнього та внутрішнього — слід розуміти як дві різні стратегії аналізу, тлумачення та виявлення сутності психічного.
Суб'єктивне (внутрішнє) спостереження, або самоспостереження, являє собою процес споглядальної взаємодії з власними внутрішніми психічними процесами невідривно від спостереження за їхніми зовнішніми проявами. Однією з форм зовнішніх виявів результатів самоспостереження (інтроспекції) є метод словесного звіту, чітка організація та структуралізація якого дає змогу узагальнити та "об'єктивувати" зміст даних, отриманих у результаті дослідження.
Самоспостереження в психології — унікальний метод "проникнення" у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для дослідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані самоспостереження повинні даватися не в інтерпретованому, а в сутнісному вигляді; у тій послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислюваних дій учасника дослідження). Хід і дослідницький ефект застосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.
Позитивна якість методу спостереження полягає в тому, що він дає можливість вивчати психічні процеси та явища в природних для них умовах. За необхідної забезпеченості дослідницьких дій засобами аналізу й тлумачення, а також за необхідної доповненості процедури дослідження іншими методами та прийомами метод спостереження є цінним засобом емпіричного пізнання психологічних явищ світу.
Література
Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.
Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.
Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.
Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.
Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.
Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.
Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.
Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.
Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.
конференции). М., 1992.
Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.
Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.
Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.
Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.
Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.
Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.
Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.
Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.
Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.
Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.
Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.
Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской
культуры XX века. М., 1991.
Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.
Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.