Для реалізації вчинкового методу дослідження Рубінштейн пропонує включати особистість у певну ситуацію, яка об'єктивно є вихідною точкою в процесі розгортання вчинкового акту. "Розкриття психологічного змісту результатів кожного об'єктивного дослідження, що виходить із зовнішніх даних, його розшифрування і правильна інтерпретація вимагають обов'язкового врахування, а отже і вивчення конкретної особистості в конкретній ситуації. Це положення має стати одним із основних у методиці нашого психологічного дослідження, особливо при вивченні вищих, найбільш складних проявів особистості".

Якщо визнати, що вся структура вчинку, його ситуації, мотивації та вчинкового акту в найзагальному розумінні є взаємний перехід зовнішнього і внутрішнього при збереженні їх єдності, то це дає підставу Рубінштейнові принципово вирішити питання про цінність і зв'язок спостереження і самоспостереження. "На основі є/шості психічного і фізичного, внутрішнього і зовнішнього, до якої приходить наше рішення психофізичної проблеми, розкривається єдність самоспостереження і зовнішнього, так званого "об'єктивного", спостереження. Мова для нас іде не про сумісне застосування спостереження і самоспостереження як двох різнорідних, що зовні доповнюють один одного, методів, а про їхню єдність та взаємний перехід одного в одного". В ід кидаючи самоспостереження як основний або єдиний метод у психології, Рубінштейн виділяє для самоспостереження певну сферу психологічного пізнання, виходячи з того, що між свідомістю людини та її діяльністю існує єдність, а не тотожність, включаючи розходження і суперечності. Перевірку даних самоспостереження слід здійснювати на основі відношення до зовнішнього предметного світу, який зрештою визначає людську суб'єктивність. Для перевірки даних самоспостереження слід встановлювати їх відношення до зовнішнього предметного світу, що визначає внутрішню природу психічного взагалі і свідомості зокрема. Навіть я сам, зазначає Рубінштейн, для перевірки свідчень мого самоспостереження мушу звернутися до їх реалізації в об'єктивному акті. Об'єктивне спостереження не додає ззовні до самоспостереження зовсім різнорідні дані, а психологію у зв'язку з цим не можна будувати, виходячи з зовсім різних позицій. Дані внутрішнього і зовнішнього спостережень взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Не можна думати так, що при зовнішньому, об'єктивному спостереженні зовнішній бік діяльності є лише вихідним матеріалом спостереження, а справжнім його предметом слугує її внутрішній психічний зміст. Такий підхід є лише перевернутим підходом, який властивий біхевіоризму в його класичному вигляді. Він не цікавиться зовсім цим внутрішнім, а намагається досліджувати відірване від нього зовнішнє і тому не розуміє істинної природи ні внутрішнього, ні зовнішнього. Завданням психології не є також пізнання внутрішнього через зовнішнє (таке формулювання інколи трапляється у самого С. Л. Рубінштейна), а є цілісність та єдність учинкового акту. Розуміти і досліджувати психічне як тільки внутрішнє без органічного зв'язку з його тілесними проявами та об'єктивними аспектами ситуації — це є певний ухил у бік старої інтроспективної психології. Щоправда, психолог може ставити перед собою завдання дослідити саме один бік впливу і виявити у цьому певні залежності. Проте цілісність психологічного дослідження передбачає розкриття зв'язків усебічного відношення внутрішнього і зовнішнього, змісту і форми, сутності та явища, суб'єктивного і об'єктивного, як вони визначають одне одного й виступають в їхній цілісності у вчинковому акті. Ідею про пізнання внутрішнього через зовнішнє С. Л. Рубінштейн далі доповнює ідеєю пізнання зовнішнього через внутрішнє, чим принципово проголошує повноту психологічного дослідження: "Опис явиш на основі спостереження правильний, якщо наявне в ньому психологічне розуміння внутрішньої психологічної сторони зовнішнього акту дає закономірне пояснення його зовнішнього протікання в різних умовах".

Отже, в процесі спостереження існує підхід, який передбачає дослідження зовнішнього і внутрішнього боку психічних подій. Спостереження спрямовується то на один бік цієї події, то на інший, чим підготовлюється основа для пов'язування їх в єдину вчинкову структуру. Тільки у цьому випадку можна досягти загальновизнаних наукових результатів і розкрити завершений комплекс закономірностей.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.