Методи психології праці

План

1. Методи побудови теорії психології праці

2. Взаємозв'язки між різними типами знання.

Методи побудови теорії психології праці

Теорія характеризується ознаками узагальненістю, "передбачувальною силою'1, відповідністю реальній дійсності. Ці ознаки взаємопов'язані. Щось передбачити можна лише тоді, коли знання близьке до істини (відповідає реальності) і відображає загальне в явищах дійсності.

Теорія (з гр. — розглядаю, досліджую) в широкому значенні — комплекс поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на пояснення психічних явищ; у спеціальному (вужчому) значенні — вища, саморозвинута форма організації наукового знання, яке дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки відповідної галузі дійсності — об'єкта цієї теорії. За будовою теорія — це внутрішньо диференційована, цілісна система знання, яку характеризують логічна залежність одних елементів від інших, можливість виведення змісту теорії з деякої сукупності тверджень і понять — висхідного базису теорії — за відповідними логіко-методологічни-ми принципами та правилами [18; 22].

Перехід від емпіричної стадії науки, яка обмежується класифікацією і узагальненням даних, отриманих у дослідженні, до теоретичної стадії, коли пояснюють і розвивають теорію, через низку проміжних форм проводять теоретизацію, в рамках якої формуються первинні теоретичні конструкції. Зріла теорія — не проста сума знань, які між собою пов'язані. Вона має відповідні механізми побудови знання, внутрішнього розгортання теоретичного змісту, втілює деяку програму дослідження; все це створює цілісність теорії як єдиної системи знання.

У сучасній методології науки прийнято виділяти такі основні компоненти теорії:

1) висхідну емпіричну основу, яка охоплює багато зафіксованих у цій галузі фактів, що отримали в ході експериментів, і які вимагають теоретичного пояснення;

2) висхідну теоретичну основу — багато первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорій, які в сукупності описують ідеалізований об'єкт теорії;

3) логіку теорії — багато допустимих у рамках теорії правил логічних висновків і доведень;

4) сукупність виведених у теорії тверджень з її доказами, які становлять основний обсяг теоретичного знання.

Методологічне значення в формуванні теорії відіграє ідеалізований об'єкт, який покладений в її основу — теоретична модель суттєвих зв'язків реальності, що представлені з допомогою відповідних гіпотетичних допущень й ідеалізацій. Побудова ідеалізованого об'єкта теорії — необхідний етап створення будь-якої теорії, яка відбувається в специфічних для різних галузей знань формах [9; 18].

Розрізняють прості та складні об'єкти теорії. Прості — це ті, що відповідають фактам. Складні — відповідають закономірним залежностям. Конкретизуємо це на матеріалах психології праці.

Розглянемо основні різновиди простих теоретичних об'єктів.

Досконалий теоретичний об'єкт (простий) — термін, який має як емпіричне, так і логічне обґрунтування. Приклади таких об'єктів теорії: мотиви трудової діяльності, професія та ін. Термін може складатися з одного слова або з декількох — може бути складеним. Термін як елемент мови відповідає поняттю — думці, яка відображає загальні та суттєві ознаки тих або інших явищ, процесів у реальній дійсності.

Емпіричний напівоб'єкт теорії — термін (поняття), який використовує емпіричне обґрунтування, не отримавши поки що логічного (в рамках якої-небудь концепції, концептуальної схеми) обґрунтування.

Логічний напівоб'єкт теорії — термін (поняття) з логічним обґрунтуванням, але емпірично не підтверджений.

Прикладами простих напівоб'єктів теорії е припущення дослідників, які виникають на стадії роботи над літературою.

Теоретичний "нуль-об'єкт" — термін (поняття), який виникає в результаті вербальної комбінаторики (випадкової або навмисної). Це мовна побудова, яка не має обґрунтування ні логічного, ні емпіричного. Наприклад, в одному з підручників із загальної психології зазначено: "Значну частину кори великих півкуль людини займають клітини, які пов'язані з діяльністю кисті руки, особливо її великого пальця". Відомо, що в психології під діяльністю розуміють взаємодію людини в цілому (суб'єкта) з об'єктивним світом. Це певна мовна неточність, унаслідок якої і виник нуль-об'єкт теорії. Всі добре розуміють, що йдеться не про діяльність, а про рухи великого пальця кисті руки.

Розглянувши основні різновиди простих теоретичних об'єктів, охарактеризуємо методи і прийоми їх побудови. Висхідною ситуацією, в якій виникає потреба побудови тих або інших об'єктів теорії, є та, коли ніякого теоретичного об'єкта немає і ми до певного часу навіть не підозрюємо, що він потрібен. Для цієї ситуації можна використати три виходи та три методи.

1. Найменування (етикетування) зводиться до пошуку відповідних позначень для знайдених у практичній роботі або емпіричному дослідженні факту, явища, процесу. Під час такого пошуку важливо дотримуватися багатьох спеціально наукових (у рамках психології праці) логічних і лінгвістичних вимог:

а) уникати використання слів, термінів, пов'язаних з психологією праці або незручних у роботі. Наприклад, зіткнувшись з якісною своєрідністю трудових рухів різних людей, ми могли б увести такий теоретичний об'єкт, як "характер рухів". Слово "характер" традиційно позначає відповідну групу рис людини, якщо ми розглядатимемо виявлення характеру (як властивостей особистості), то термін не визначатиме суті;

б) уникати слів-термінів, які синонімічні до існуючих (позначають новими словами відомі речі). Наприклад, у літературі є такі терміни, як "особисті професійні плани", "проекти професійного самовизначення", "проекти життєвих перспектив" (у зв'язку з вибором професії та ін.). Всі вони позначають те саме — "Я і моя професія в майбутньому" або "Я — образ у майбутньому";

в) прагнути точно виразити в терміні сутності явища, яке позначається (з врахуванням походження слова й пов'язаних з ним асоціацій);

г) дотримуватись вимог орфографії та лінгвістики загалом;

ґ) новий термін повинен бути коротким (небагатослівним), зручним у вживанні, не спричиняти побічних асоціацій образних уявлень, які не належать до справи.

2. Логічне генерування зводити до побудови наслідків із деякої групи наукових тверджень, які є. Ці наслідки (прості об'єкти теорії) належать до передбачених можливих подій, явищ, процесів, фактів. Процедури логічного генерування повинні підпорядковуватися таким законам:

а) кожна думка повинна зберігати той самий зміст — закон тотожності;

б) не можуть бути істинними дві протилежні думки про той самий предмет, який розглядають у той самий час і в тому ж відношенні (закон протиріччя);

в) у випадку двох протилежних суджень треба визначити, яке з них істинне, а яке хибне (закон виключення третього);

г) думка, яку ми хочемо вважати істинною, повинна бути обґрунтована іншими фактами, істинність яких вже раніше доведена (закон достатньої підстави).

3. Вербальне комбінування. Недоцільно культивувати цей метод, бо він приводить до породжень нуль-об'єктів.

Ми розглянули три виходи з ситуації, коли в науковому контексті "немає об'єкта". В результаті застосування трьох охарактеризованих методів виникають нові ситуації: "емпіричний напівоб'єкт", "логічний налівоб'єкт", "нуль-об'єкт". Побудувати досконалі об'єкти теорії допомагають методи, які ми розглянемо далі.

4. Інтерпретація зводиться до системи мисленєвих дій конкретизації, підведена до поняття введених у роботу зі збирання емпіричного матеріалу. Процедура інтерпретації — пошук емпіричних даних (які досягають експериментальними або неекспериментальними методами), що відповідають "логічному напівоб'єкту" або "нуль-об'єкту". Цей пошук може означати досить тривале і ґрунтовне дослідження, обстеження або пошук фактів за літературними даними.

Не можна плутати інтерпретацію як прийом побудови теорії зі створенням вигаданих фактів, які "зручні" для підтвердження доктрини ("мисленнєвий експеримент"). "Мисленнєвий експеримент" доцільно використовувати під час розгляду простих детермінованих систем; недоцільно використовувати стосовно внутрішнього світу людини, оскільки він характеризується складними багатозначними залежностями явищ, рівнів регуляції. Інтерпретація дуже трудомістка, відповідальніша, складніша від логічного генерування.

Номологізація (надання факту, події статусу невипадкового явища) зводиться до логічного демонстрування того, що визначений в емпіричному дослідженні факт є невипадновим, закономірним. Це можна зробити шляхом підведення нових емпіричних явищ під відомі категорії психології праці та встановлення зв'язків із відомими явищами (причинних, структурних, генетичних). Виникають запитання: різновидом чого є цей факт, явище, процес? Чому відбувається саме це, а не що-небудь інше?

6. Визначення зводиться до побудови висловлювань, які задають області та межі застосування цього терміна, поняття. Процедури визначення — складові частини роботи з побудови об'єктів теорії на будь-якому етапі руху від незнання до знання і від недосконалого знання до досконалішого.

Є два значення терміна "визначення": 1) процес розумової роботи; 2) її результат (як отримане в кінці формування, мовна конструкція).

Визначення як продукт роботи розуму має декілька різновидів (за ознакою своєї будови):

а) через ближній рід і видову відмінність;

б) через перелічування ознак;

в) через зазначення на походження відповідного предмета або на спосіб, яким його створюють (наприклад, "стрес — стан людини, який виникає у відповідь на складні умови, впливи");

г) через зазначення або описування об'єктом (предметом розгляду) операцій, функцій, які виконує (наприклад, "стресор — фактор, який визначає стан стресу").

Детальніше розглянемо правила побудови першої з перелічених різновидів визначень.

Схема визначення поняття через ближній рід і видову відмінність відома кожному з шкільних років. Важлива вимога до хорошого визначення — співрозмірність між визначаючою частиною та тією, яку визначають, зокрема за ознакою об'єму понять (широта кола об'єктів мислення). Визначення не повинно бути тільки негативним, суперечливим і двозначним, а також містити помилки — "логічне коло" ("масло масляне").

7. Індуктивне передбачення зводиться до перебудови висновку про непередбачений закономірний зв'язок між явищами на підставі деякої досить великої частини