8. Дедуктивне непередбачення зводиться до побудови висновку про непередбачений зв'язок між явищами на підставі підведення нових (непередбачених) окремих випадків під відомі, які вважають істинними, загальні положення.

9. Синтаксичне комбінування — відбирає слова й упорядковує їх у форми суджень, в яких приписують або відкидають різні форми зв'язків між дещо випадково вибраними явищами, процесами, фактами, подіями.

10. Емпіричне підтвердження (верифікація) — у процесі емпіричного дослідження визначають, що "так може бути" або "саме такий зв'язок є насправді". До системи процедур верифікації входять дії з побудови гіпотез і емпіричних досліджень, планування системи збору емпіричного матеріалу (зокрема, планування експериментів), застосування методів збору емпіричних даних і їх статистичної обробки.

11. Номологічний доказ зводиться до логічного обґрунтування правомірності твердження, яке розглядаємо з позиції раніше визначених загальних положень.

За логічною формою доказ складається з трьох частин: тези, доведення, демонстрації.

12. Номологічне пояснення — це сукупність підстав, із яких видно, чи може йти за правилами логіки твердження, яке має статус емпіричного напівоб'єкта. Процедура такого пояснення — пошук названих підстав індуктивними або дедуктивними способами логіки.

Після побудови досить хорошого номеологічного пояснення складний емпіричний напівоб'єкт набуває статусу досконалого об'єкта теорії. Прикладами таких об'єктів можуть бути висновки хороших дисертацій.

13. Верифікація складного логічного напівоб'єкта теорії відбувається як емпіричне підтвердження "нуль-об'єкта" на вищому науковому рівні і розуміння питання, оскільки вже є дедуктивне номологічне передбачення, а не просто доказ можливості теоретичного об'єкта [9; 12; 18; 22].

Розглянемо найважливіше завдання — визначення структури психологічних знань, зокрема типології психологічного знання. Варіант типології психологічного знання запропонував А. І. Зінченко (1990). Автор вважає, що цю типологію можна використовувати як наближення для визначення важливої синтаксичної структури мови подання психологічних знань.

Типологія психологічного знання (за А. І. Зінченко).

1. Модальне знання. Тип знання, який характерний для позитивної спрямованості. Загалом у модальному знанні можна виділити: мову опису моделі, правила переходу від одного стану моделі до іншого.

2. Знання про механізми. Різновид або частина модельного знання — правила переходу від одного стану до іншого.

8. Знання про процеси. Різновид модального знання — знання про послідовність.

Загалом типи 1—3 є одним типом, проте в психологічній літературі не завжди про це акцентується; не завжди акцентується гносеологічний характер цих типів знання, тобто їх походження від пізнавальної активності дослідника.

4. Психологічні знання. Цей тип може бути формалізований як знання про те, що відповідний психологічний вплив, який характеризується відповідними індивідуальними особливостями й перебуває у відповідному стані, приводить до відповідного ефекту, який можна подати у вигляді нового стану суб'єкта.

5. Знання психологічних законів. Тип знання, що близький до психотехнічного. Загалом психологічний закон можна подати у формі правил переходу від опису актуального стану й актуальних умов до опису майбутнього стану. Така формалізація психологічного закону вимагає спеціального акцентування ролі опису актуальних умов, які задають зону застосування закону, обмежуючи його претензію на універсалізм. Ця обставина особливо важлива для формулювання закону, незважаючи на сферу застосування.

6. Знання генезису. Різновид знання закону, який належить до формування психічного новоутворення. Його можна подати як ланцюг переходу від певного початкового стану і початкових умов до певного кінцевого стану.

Варто зауважити, що на формальному рівні типи знань 4—6 близькі до 1—3, відрізняючись від них більшою фрагментарністю. Ці шість типів знань можна було б розглядати як один тип. їхній розподіл пояснюється як традицією, так і тим, що знання типів 1—3 є результатом теоретичної активності й об'єктом експериментальної перевірки, а знання типів 4—б за своїм генезисом емпіричні, які беруть свій початок у спостереженнях й осмисленні практики прикладної психології (передусім, психотехнічної). Варто зауважити, що систематизація психотехнічного знання тільки починається.

7. Феноменологічне знання. Воно простежує те, що відбувається у психіці безпосередньо зовнішнім спостерігачем на рівні поведінки, у внутрішньому житті — при інтроспекції.

Цей тип знання основний для побутової або "наївної" психології, носієм якої є кожна людина. Подібний тип знання трапляється у психологічних літературних творах і творах мистецтва. Кількісно феноменологічного знання значно більше, ніж теоретичного. Питання про структуру феноменологічного знання ускладнене тим, що воно не вер-балізується, оскільки уявлення людини про психіку існує в формі більш або менш нечітких образів, спогадів (здебільшого фрагментарних) про пережиті почуття, відчуття тощо. Певна частина феноменологічного знання є і в мовній формі. Можна припустити, що феноменологічне знання характеризується складною, галузевою, багаторівневою структурою.

Дескриптивно-феноменологічне знання — це простеження певних явищ у певних умовах.

Теоретичнофено-менологічне знання — це відображення у певному явищі відповідної сукупності теоретичних концепцій (властивостей, станів, процесів).

8. Знання про властивості. Важливий і розповсюджений тип знань про властивості психічних об'єктів. Цей тип знань провідний у диференціальній психології і психодіагностиці. У ньому можна виділити два підтипи знань про властивості — дефінітивне і статистичне.

Дефінітивне знання має три різновиди дефініцій (способів визначення) властивостей:

а) конструктивні визначення, які полягають в тому, що властивості психічних об'єктів визначають як те, що відповідає за вирішення об'єктів цього виду;

б) феноменологічне визначення полягає в тому, що задається шкала вираженості властивостей, відповідній вираженості властивостей відповідає відповідна сукупність психічних феноменів;

в) логічні визначення свідчать про те, що властивість визначається як логічна функція (може бути з кванторами) інших властивостей.

Статистичне знання про властивості отримують у результаті емпіричних і здебільшого експериментальних досліджень, що виражається у вигляді знань статистичних взаємозв'язків між різними властивостями. Формально з максимальною повнотою його можна сформулювати так: для відповідної популяції і відповідних методів заміри групи властивостей поєднані між собою відповідними функціональними зв'язками (практично завжди імовірнісними).

9. Прагматико-прикладне знання. Цей тип охоплює знання про правила "переведення" (визначення) прикладних завдань мовою психології. Суспільна практика ставить перед психологією різні завдання. Здебільшого ці завдання спочатку сформульовано мовою тієї предметної галузі, від якої йде замовлення (суміжних наук, ідеологій, спорту, організаторів виробництва, військових тощо). Щоб працювати з такими замовленнями, психологія повинна перекласти їх на свою мову. Загалом структуру прагматично-прикладних знань можна визначити як відповідність вимог практики психологічним умовам їх задоволення.

10. Знання про метод. Це найважливіший тип психологічних знань про структуру, функції та якості методів, які застосовують у науковій і прикладній психології для розв'язання завдань, що перед нею поставлені. Можна виділити три різновиди такого знання.

Структура знань про метод — це знання про структуру дій (способи часового та логічного взаємозв'язку), які становлять метод.

Функціональні знання допоможуть розв'язати проблеми цього методу. Загалом структура цього типу включає, крім назви методу, суб'єкти й умови його застосування, а також характер результату, який отримано [18].

Знання про якість методу.

11. Морфологічне знання. Розглядає склад психологічного знання. Специфіка об'єктів психологічного знання має три способи членування: виділення динамічних одиниць (дій, операцій предметів); часове членування, тобто виділення часових зрізів — стану об'єктів у конкретний момент або у фіксований часовий інтервал; просторове (квазі-просторове), коли в об'єкті виділяють його складові частини.

12. Структурне знання. Є узагальненням морфологічного знання. Структурне знання містить морфологічне, проте доповнює його знанням взаємозв'язків (відносин) між частинами або елементами об'єкта, який досліджують.

13. Функціональне знання. Цей тип відображає іншу сторону — прагнення використати в якості загального методологічного принципу системний підхід. Загалом функціональне знання можна подавати як відомості про те, що одна система виконує стосовно іншої відповідну функцію. Системи можуть бути як одної природи, так і різної (наприклад, психічна і соціокультурна; механічна і психічна).

14. Класифікуюче (родовидове) знання. За формою цей тип знання нагадує морфологічне. Різниця між ними полягає в тому, що морфологічне знання визначає відносини входження одного психічного об'єкта в інший, а в класифікуючому знанні визначають різнородові відношення між об'єктами. Один об'єкт є різновидом іншого об'єкта.

Взаємозв'язки між різними типами знання.

Виділені типи знань взаємопов'язані і визначають сукупність психологічних знань як систему.

Під час побудови універсальної системи психологічного знання виникають труднощі з різнопланових концептуальних положень і різноманітні психологічні мови різних шкіл і напрямів. Ці труднощі можна подолати двома способами. Перший спосіб їх подолання — побудова метамови, яка дає змогу переформулювати знання з мови одного підходу на універсальну метамову, в межах якої зіставляти різні за концептуальною будовою знання. Другий спосіб полягає в розробленні системи для безпосереднього перекладу (переформулювання) знання з однієї концептуальної мови на іншу.

Література

1. Деркач А.А., Кузьмина Н. В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. — М.: РАУ, 1993.

2. Дмитриева М. А, Крылов А. А., Нафтульев А. Я. Психология труда и инженерная психология. — Л.: ЛГУ, 1979.

8. Климов Е.А. Введение в психологию труда. — М.: МГУ, 1988.

4. Климов Е. А Образ мира в разнотипичных профессиях: Учебное пособие. — М.: МГУ, 1996.

5. Кононкин О. А. Психологические механизмы регуляции деятельности. — М.: Наука, 1980.

6. Мерлин B.C. Очерки интегрального исследования индивидуальности. — М.: Педагогика, 1986.

7. Методология исследования по инженерной психологии и психологии труда. —