Методи психології

План

1. Науковий метод: сутність, структура, застосування.

2. Загальна методика психологічного дослідження.

3. Принципи побудови психологічного дослідження.

Науковий метод: сутність, структура, застосування.

Науку як своєрідний, цілісний та самостійний спосіб пізнання світу визначають два його компоненти: предмет і метод. Якщо предмет — це чітко визначений зміст, якість та закономірність, в яких реальність (дійсність) постає перед дослідником, то метод — це шлях — спосіб або засіб осягнення сутності предмета пізнання. Виникнення нової галузі наукового знання завжди пов'язане зі змістовою диференціацією наукових уявлень людини про світ (об'єктивним процесом розвитку науки), виділенням сутнісно нового змісту в існуванні досліджуваної реальності (визначенням предмета) та побудовою засобів пізнання цієї реальності (створенням методу). Психологія як самостійна наука виникла, визначивши свій предмет і свій метод.

Індивідуальний світ "Я" людини, взятий у психологічних закономірностях його народження, становлення, розвитку, здійснення та згасання, являє собою предмет психології. Система засобів цілісного пізнання даного предмета у єдності його дійсних, реальних та сут-нісних, глибинних проявів має постати як науковий метод психології. Науковий метод як такий — це змістовий синтез методології, методики та власне прийомів дослідження, які у своїй єдності зумовлюють побудову об'єктивного, цілісного та завершеного знання про предмет науки.

Методологія — це вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити дослідник психічної природи "Я" людини, про правила, яких він повинен дотримуватися в дослідженні, та про засоби, якими він має користуватися. Оскільки ці точки зору, правила та засоби не довільні, а визначені однією кінцевою метою — пізнати предмет науки таким, яким він є в дійсності, остільки будь-яка методологія грунтується на своєрідності предмета даної науки та передбачає попереднє пізнання його загальних, формальних властивостей — саме тих властивостей, від яких залежать правила, прийоми та підходи даної науки.

Методологія науки постає у двох своїх якісних формах.

По-перше, вона дає уявлення про прийоми або техніки дослідження. Тобто, вона вивчає зовнішні та спеціальні ознаки групи явищ, які потребують особливих зовнішніх прийомів (засобів) їх пізнання. Так, у суспільних науках "технічна" методологія є вчінням про критичне (наукове) спостереження явищ соціального життя людини та взаємодії з цими явищами. До технічної методології може бути віднесене, наприклад, узагальнене уявлення про збір та перевірку історичних джерел (у методології історії) або про вміння тлумачити закони, використовувати їх стосовно окремих випадків, обґрунтовувати правову норму того чи іншого положення у законодавстві (в методології права) чи уявлення про послідовну кваліфікацію психологічного стану людини (в методології психологічної науки).

По-друге, методологія може пізнавати ті широкі загальні властивості та співвідношення явищ, які відрізняють взагалі одну науку чи групу наук від інших, кожна з них має свою характерну точку зору, свої найвищі поняття (категорії), свої завдання. Так, суспільні науки вивчають явища життя людини, зумовлені її волею та свідомістю, прагненням до конкретних цілей та ідеалів. Це ті моменти, які не мають місця серед суто природних явищ, тому й закономірності існування суспільних явищ сутнісно відрізняються від закономірностей існування явищ природних. Ця методологія є логічна, або філософська.

Філософська методологія є загальною для широкої сукупності явищ (наприклад явищ суспільного життя людини) і потребує систематичного, послідовного та логічного викладу, оскільки обґрунтовується через логічний аналіз загальних формальних властивостей даної предметної сфери. Ця форма методології розкриває загальну своєрідність цілей конкретної науки чи галузі наукового знання — своєрідність, зумовлену загальними властивостями та змістом предмета науки. Філософською методологією суспільних наук, які вивчають закономірності взаємодії людини та суспільства, є філософія суспільства, або соціальна філософія. Філософською методологією психології — синтезованої за змістом науки про взаємодію людини й світу — є філософія людини.

Технічна методологія узагальнює та подає найдоцільніші та найефективніші способи й засоби наукового пізнання предмета науки. Оскільки психологія поєднує в собі ознаки і теоретичної, і прикладної дисципліни, її методологія розгортає поряд із засобами наукового пізнання також засоби практичного перетворення дійсного стану предмета — індивідуального світу "Я" людини. В уніфікованому вигляді технічна методологія являє собою синтез методики психологічного дослідження та методики перетворюючого психологічного впливу.

Методикою в науковому дослідженні прийнято називати процедуру або послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів у цілому, які реалізуються в ході дослідження стосовно його предмета й спрямовані на розв'язання завдань дослідження. Як складова наукового методу психології методика може розглядатися на декількох рівнях: перший рівень — загальна методика психологічного дослідження; другий — методика здійснення конкретного типу наукового дослідження (теоретичного, емпіричного, прикладного та ін.); третій — детально описана послідовність реалізації того чи іншого прийому, засобу, способу психологічного дослідження.

Загальна методика психологічного дослідження.

Психологічне дослідження будь-якого явища, шо має психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика психологічного дослідження виступає послідовною реалізацією дослідником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований (або недостатньо структурований) вигляд.

Отже, перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об'єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнавальному досвіду дослідника у своїх якостях: "бути невідомою, не-даною" та "бути доступною для пізнання". Таким чином, основними пізнавальними діяльностями на цьому етапі для дослідника будуть:

1) узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих характеристик та особливостей реальності (дійсності), що зумовлюють виділення предмета даного дослідження;

2) первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших ознак;

3) визначення цілей дослідження, а також вибір типу дослідницьких дій: суто теоретичних, емпіричних, прикладних, синтезованих та ін., які дослідник має намір здійснити щодо предмета дослідження.

Критерієм завершеності даного етапу є міра позитивного змістового співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представленої у робочому визначенні предмета, і б) масштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобігти неефективним та неадекватним дослідницьким діям під час дослідження.

Другий етап — теоретичне дослідження або теоретизація предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв'язків зі світом. Предмет дослідження розглядається як самостійне, цілісне та багатомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з ними, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку. Буття даного явища розглядається як багаторівневе, як таке, що здійснюється у просторі та часі, виявляє свою сутність у реальних, дійсних проявах і створює неповторний світ своїх взаємовпливів з іншими явищами. При цьому сутність даного явища залишається сталою, незмінною незалежно від умов, станів, рівнів свого існування.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені: а) вибором методологічної основи теоретизації та б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому. Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософствування, який є адекватним предмету теоретизації. Так, психолог може використовувати феноменологічний, онтологічний, діалектичний, метафізичний чи інші способи теоретичного пізнання явищ світу.

У психологічному дослідженні спосіб власне філософського пізнання дістає суто психологічні ознаки й у результаті постає як синтезований метод теоретизації психологічних явищ. Методологією психологічного дослідження в кожному з випадків виступатимуть: феноменологія існування людини, або онтологічно орієнтована філософія людини, або діалектика людського життя та ін. Дослідник, обираючи той чи інший спосіб теоретизації, виходить з попереднього визначення сутності предмета та необхідності його повнішого, ціліснішого пізнання, що, безумовно, залежить від того, які методи та засоби при цьому використовуються.

Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів теоретичного дослідження, які забезпечують повний набір (цикл) пізнавальних теоретичних "маніпуляцій" зі змістом досліджуваних ознак предмета. Це такі методи, як "моделювання", "змістова реконструкція", "типологічний метод" та ін. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визначена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію конкретного циклу теоретичних дій (наприклад: феноменологічних — "логіка спонтанності та смислу", "логіка чистої та реальної свідомості"; онтологічних — "онтологічне коло", "абрис онтології" тощо) і зумовлює їхню дослідницьку специфіку. При цьому дослідник також керується змістовим масштабом цілей дослідження, які були визначені на попередньому етапі.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визначити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізнавальний цикл складають дії дослідника, спрямовані на з'ясування сутності предмета дослідження. А тому теоретичне дослідження предмета обов'язково доповнюється власне емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Отже, теоретизація предмета дослідження відкриває можливість змістового прогнозу дослідження в цілому, тобто дає змогу:

1) визначити "функціональний поріг" теоретичного пізнання предмета та умови організації емпіричного його дослідження;

2) з'ясувати "діалектику сутності" предмета відносно змістової структури Його існування:

психологічна сутність психологічна властивість психологічна характеристика психологічна ознака

емпіричний критерій (під емпіричним розуміють дійсний, реальний, такий, що підлягає безпосередньому