Пізнавальний процес сутності предмета може здійснюватися як послідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої їх сукупності. Відповідно кожному з досліджуваних рівнів будується пояснювальна модель сутності предмета, обираються методи дослідження, аналізу та тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослідження постає як багатомірне та багаторівневе явище, в якому пізнавальні та перетворюючі дії здійснюються в різних змістових площинах та шарах, об'єднаних між собою "вектором сутності" досліджуваного явища.

Дослідження індивідуального світу "Я" особистості (предмета психології) має здійснюватися як синтезуюче досвід пізнання людини в інших сферах наукового знання: філософії, соціології, педагогіці та ін. Пояснюючі моделі сутності предмета повинні відображати, звичайно, власне психологічні закономірності його існування, проте отримані визначення стануть у результаті синтезованих *підходів у їх побудові більш точними, місткими та завершеними.

Особливо важливим є положення даного принципу, яке свідчить про можливість багаторівневих та багатомірних перетворюючих впливів психолога на дійсному, реальному рівні існування явища, відображеного в предметі науки. Багаторівневість існування психологічного явища, багатомірність дослідницьких прийомів психологічної науки та багатозмістовність реальних психологічних впливів на існування даного явища — свідчення завершеності наукового метода психології як теоретичної та прикладної науки.

Принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку, або принцип розвитку, визначає методичну основу будь-якого психологічного дослідження і грунтується на розумінні природи індивідуального світу "Я" особистості (предмета психології) як динамічного явища, що постійно перебуває у стані руху, зміни або очікування цієї зміни. Принцип розвитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристиками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослідження.

Психологічне явище розглядається в кожний окремий момент його теперішнього існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього, а тому відтворює закономірності освоєння часу свого життя (реальної, дійсної форми існування психічного) в кожному з окремих його моментів. Психологічне дослідження предмета може здійснюватися пролонговано, тобто пізнавальні та перетворюючі дії психолога реалізуються протягом визначеного проміжку часу, а всі дані цієї розтягненої в часі взаємодії чітко фіксуються, а потім аналізуються з урахуванням умов проведеного дослідження. Психологічне дослідження може відбуватися з метою вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в моменти минулого або майбутнього. Проте констатація існуючого змісту явища на момент дослідження теж є важливою та має цінний дослідницький зміст.

Змістовий простір існування психологічного явища формується відповідно до закономірностей розгортання сутності даного явища як самостійного сутнісного. Тому часові характеристики цього процесу є сутнісними у дослідженні цього явища, а зміни, розвиток, прогресивна або регресивна реконструкція змістового простору можуть виступати ознаками процесу, що відбувається. Індивідуальний світ "Я" людини зароджується, формується, розгортається та згасає у просторі та часі дійсного життя людини; вікові, генетичні та онтологічні особливості й закономірності цього процесу можуть постати реальними фактами у психологічному дослідженні, якщо методика, методи та процедура дослідження зумовлять та виявлять всі його змістові складові, а також логіку розгортання у послідовності реальних подій.

Структура та зміст методів психологічного дослідження має включати в себе можливість діагностики, констатації та прогностичного аналізу всіх динамічних моментів в існуванні досліджуваного явища, а також усіх компонентів його структури, які мають суттєвий динамічний ефект і можуть виявити його під час емпіричної взаємодії у науковому пізнавальному (або перетворюючому) акті.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу "Я" людини (предмета психології) та змістовий напрям динаміки психологічних явищ, які в кожному конкретному дослідженні виступають у своєму специфічному змісті, але сутнісно відображають цілісну "картину" предмета психології як цілого. Психологічне дослідження організується як процес виявлення, констатації або ініціації акту творчої самодіяльності особистості — рушійної сили (умови процесу та результату водночас) становлення особистості суб'єктом свого життя, суб'єктом формування неповторного світу свого "Я".

Предмет психології постає як об'єктивне явище, яке включає в себе елемент "творчої конструктивності", оскільки являє собою "конструктивне ціле", де кожний елемент визначається своїми взаємозв'язками, взаємовідносинами в середині цього ж цілого. Об'єктивність суб'єктивного змісту психологічного явища залежить не від того, даний він чи збудований, є сприйнятим чи конструйованим, а від того, чи об'єднується він у завершене самостійне ціле. Лише коли суб'єкт виявляє творчу самодіяльність, його об'єкт — самостійний світ, об'єктивне буття; кожний акт, в якому перед особистістю вибудовується "світ", є актом творчої самодіяльності (С.Л.Рубінштейн).

Суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляє себе, айв них також формується та визначається. Діяльність, що визначає об'єкт, над яким вона здійснюється, визначає водночас і суб'єкта, який її реалізує; чим більше значущою є діяльність, тим більш завершеним постає її продукт, тим багатшим стає світ "Я" даного суб'єкта. Продукт діяльності людини виступає змістовим і структурним параметром взаємовідносин її зі світом, а також результатом саморозвитку та самовтілення сутності "Я" людини (С.Л.Рубінштейн).

Положення про розвиваючий зміст акту творчої самодіяльності для світу "Я" особистості ставить перед психологом-досліди и ком питання про можливість побудови та запровадження таких технік і технологій психологічного впливу, в яких сутнісним розвиваючим моментом стане механізм "само-рефлексії" або "само-впливів" особистості на процес та зміст її буття. Поряд із цим виникає питання про організацію в процесі дослідження такого типу особистісних діяльностей, зміст яких безпосередньо ініціює ефект саморозвитку індивідуального світу "Я" особистості.

Принцип організації формуючих та розвиваючих психологічних впливів у процесі взаємодії психолога з предметом свого дослідження визначає необхідний та очікуваний ефект, результат цієї взаємодії. Психологічний зміст "впливу" як механізму здійснення пізнавальної або перетворюючої діяльності психолога полягає в активації реальних, дійсних станів предмета та наданні йому інтенції зміни, розвитку, перетворення.

Психологічну структуру "впливу" слід розглядати на декількох рівнях: 1) у системі "предмет відносно самого себе", де під впливом розуміють умову, процес та результат існування даного явища як самостійного сутнього; 2) в системі "психолог — предмет", де вплив постає як змістовий простір, характер та результат професійної взаємодії психолога з предметом своїх дій; 3) у системі "психолог відносно самого себе" вплив означає індивідуально-психологічний, професійний та культурно-історичний план розгортання різнорівневої взаємодії особистості психолога зі світом психологічних явищ у цілому, а також з кожним конкретним явищем, яке виступатиме предметом пізнавальних та перетворюючих дій психолога, взаємодії, різнорівневий ефект якої спрямований до власного "Я" психолога.

Сутнісно "вплив" означає систему дій, які в результаті "змістового співнастроювання" з об'єктом впливу викликають сутнісне для об'єкта перетворення в реальних проявах його існування. Отже, психологічне дослідження (пізнавальне або перетворююче) має організовуватись як таке, що за своїм змістом і структурою ініціює "вплив". Отриманий розвиваючий ефект виступає свідченням здійсненого впливу, методика ж його досягнення в кожному окремому дослідженні буде специфічною та своєрідною, що зумовлено: 1) сутністю предмета дослідження; 2) своєрідністю пізнавального досвіду психолога; 3) змістовою наповненістю методів та прийомів дослідження.

Отже, індивідуально орієнтоване тлумачення сутності предмета дослідження, необхідність прогнозу ефективності пізнавальних та перетворюючих дій, спрямованих до сутності даного предмета та ініціації його розвитку, змінювання, вибір адекватних засобів забезпечення даних змін — складові стратегії психологічного дослідження, спрямованого до свого змістовного ефекту — психологічного впливу.

У цілому психологічне дослідження — об'єктивний процес наукового пізнання дійсності в сукупності її психологічних ознак та характеристик, забезпечений об'єктивною методикою та засобами, прийомами відтворення суб'єктивного змісту цієї реальності з метою осягнення синтетичної природи індивідуального світу "Я" людини та побудови ефективних технік і технологій гармонійних впливів та перетворень життєвих проявів предмета психологічного пізнання.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н.