Окрім того тести мають ще ряд недоліків. Так, в них не обґрунтовується, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші. Іншим їх недоліком є відсутність психологічного, якісного аналізу відповідей учнів.

Анкета — метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опитування піддослідних. Дитині пропонують дати відповідь на ряд запитань. Анкета може бути розрахована також на одержання матеріалу, що стосується інших осіб.

Цінність матеріалу, який отримують при анкетуванні, знаходиться в прямому зв'язку із ступенем природності умов, в яких відбувається опитування. Для успішної роботи необхідний інтерес і відсутність упередженості до дослідження, довір'я до дослідника.

При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом анкета повинна охоплювати тільки певну область. Кожне питання обов'язково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів висловлювання. Додаткові питання краще всього формулювати словами: "чому саме так?" Це необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки "так" чи "ні", підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані не піддаються ніякій обробці, крім кількісної (такі питання називаються закритими).

При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди має той чи інший навіювальний вплив на опитуваного, тому потрібно максимально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно важливою у методичному відношенні е проблема формулювання запитання. Можна виділити декілька форм запитань. Більший навіювальний вплив мають запитання-припущення ("Які телевізійні передачі ти любиш дивитися?"), очікувальні запитання ("Чи не любиш ти дивитись телевізійні передачі?"), не зовсім розділові запитання ("Любиш ти дивитись телевізор чи кіно?"). Меншу міру навіювання мають повністю розділові запитання ("Любиш ти дивитись телевізор чи ні?"). Найбільш сприятливою формою запитання с визначальні запитання ("Чим ти любиш займатися у вільний час?").

Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з анкетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції.

Для визначення зв'язків і відносин дітей в групі використовуються соціометричні методи. Учням дається завдання: "Вкажи, з ким би ти хотів товаришувати, з ким би ти хотів сидіти за однією партою". Або: "Тебе вибирають в комісію з організації класного вечора. З ким би ти хотів працювати?". Як правило, на допомогу дітям розробляється запитальник, який допомагає конкретизувати свої ставлення. Запитання можуть мати такий вигляд:

1. мій найкращий товариш;

2. мої товариші;

3. не товариші, але хороші хлоп'ята.

Досліджуваному потрібно поставити відповідний ранг навпроти прізвища учня.

Результати соціометричного опитування оформляються у вигляді таблиці:

Таблиця 1.2.

№ | Піддослідні | 1 | 2 | 3 | 4 | 5

1 | К. | X | + | + | + | 0

2 | П. | + | X | 0 | + | +

3 | Р. | 0 | + | X | 0 | 0

4 | С. | + | + | + | X | +

5 | Т. | 0 | 0 | + | + | X

Умовні позначки: (+) означає вибір, (0) байдужість. По вертикалі можна простежити, кого вибрав учень, а по горизонталі — хто вибрав його (наприклад, з табл. 1.2. піддослідного К.

вибрали 2, 3, 4, а він вибрав 2 і 4). Схема дає можливість визначити, хто найбільш популярний в класі, хто— менш, а хто — ізольований.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма — графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних "зірок" (яких обирає більшість опитуваних), "паріїв" (від яких всі відмовляються) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. При побудові соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення.,

Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності кожного з членів групи. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитувального листка позиції (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

Бесіда і вивчення продуктів діяльності. Для вивчення учнів часто використовують бесіду, яка може дати цінний матеріал для пізнання дитини. Успішність бесіди залежить від міри її підготовленості (наявності чіткого плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливостей учня і т.д.) та від відвертості відповідей.

Важливу роль відіграє бесіда з учнями, під час якої розкриваються умови їх життя, вплив на них дорослих, художньої літератури та ін. Такий матеріал дозволяє з'ясувати особливості формування особистості учнів: їх характеру, темпераменту, інтересів і здібностей. Об'єктивність повідомлених в бесіді даних багато в чому залежить від такту вчителя, його вміння з'ясовувати різні обставини. Наприклад, для виявлення моральних почуттів учнів можна провести бесіду про героїв переглянутого фільму чи прочитаної книги.

Другим варіантом бесіди, що отримала широке розповсюдження в дитячій психології, є клінічна бесіда, розроблена видатним швейцарським психологом Ж. Піаже. Вона є своєрідним поєднанням бесіди з експериментом. Дитину ставлять в умови, які вимагають від неї вирішення спеціально підібраних задач і ' відповідей на поставлені запитання. Наприклад, експериментатор дає дитині грудку глини і просить зробити іншу такого ж розміру і форми. Після того як дитина виконала завдання, експериментатор змінює форму кусків або ділить їх на декілька частин, а потім ставить дитині ряд запитань для з'ясування того, чи вважає дитина ці куски однаковими за масою і об'ємом.

В системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає вивчення продуктів діяльності. Аналіз продуктів діяльності — метод опосередкованого емпіричного вивчення людини через розпредмечування, аналіз, інтерпретацію матеріальних та ідеальних (тексти, музика, живопис і т.д.) продуктів діяльності. Цей метод широко використовується в педагогічній практиці у формі аналізу учнівських переказів, творів, конспектів, коментарів, виступів, малюнків і т.д. Проте з метою наукового дослідження метод аналізу продуктів діяльності передбачає певну мету, гіпотезу і способи аналізу кожного специфічного продукту (наприклад, тексту, малюнка, музичного твору).

Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод — збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обставин сформувались ті чи інші риси характеру.

Література

Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания.— М., Воронеж: НПО "МОДЕК", 1996.— 384 с.

Анастази А. Психологическое тестирование.— М., 1982. Кн. І. 2. Бех І.Д. Від волі до особистості.—; К.: Україна-Віта, 1995.— 202 с. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2-х т— М: Педагогика, 1979.

Бодалев А. А.. Столин В.В. Практикум по психодиагностике.— M. 1980. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте.— М., 1968. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка.— К.: Радянська школа, 1976.— 269 с.

Выготский Л.С. Вопросы детской психолог ин. Собр. соч., т. 4.— М.: І Ісдагогика, 1984.— 432 с.

Цосспгданлер Р. Основы психологического эксперимента.— №. 1982.

Давыдов В.В. Виды обобщения в общении — М.: Педагогика. 1972.— 423 с.

Дьяченко М.И.. Кандыбович Л.А. Психология высшей школы.— Минск. 19*0.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Радянська школа, 1989.— 608 с.

Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. 3-є изд.— М., 1972. гл. 111.

Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.— К.: НДПУ. 1990.— 239 с.

Мельников В.М.. Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию. личности.— М., 1985.

Менчинская Н.А. Развитие психики ребенка: Дневник матери. 2-е изд.— М., 1957. .

Метод педагогического исследования / Под. ред. В.И.Журавлева.— М., 1972.

Мухина B.C. Дневник матери: Первоклассники.—. №, 1977.

Психолого-педагогічна наука і сучасна ідеологія / Гол. ред. В.Г. Кремінь.— К.: Гнозис, 1998.— 605 с.

Романець В.П. Історія психології епохи Просвітництва.— К : Виша школа, 1993.— 568 с.

Рибалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология: Учебн. пособие — Л.: ЛГУ, 1990 — 252 с.

Скрипченко О.В., Лисянська Т.М.. Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і психології. Навчальний посібник для викладачів, аспірантів та студентів педагогічних навчальних закладів.— К : НПУ імені М.П. Драгоманова. 2000 — 216 с.

Смирнов А.А. Избранные психологические труды. Т. 2.— М.: Педагогика, 1987._ 339 с.

Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: От деятельности к личности.— М., 1995.