Конкретні методи психолого - юридичних досліджень

Розкриття правопорушення припускає встановлення особистості порушника, особливостей його моральних підвалин, психологічної основи, ціннісних орієнтацій, ступеня соціальної деградації. Вивчення особистості правопорушника здійснюється, як правило, двома етапами: дослідження правопорушення й пов'язаних з ним обставин із установленням в остаточному підсумку суб'єкта, який вчинив це правопорушення (ретроспективне вивчення), і вивчення особистості вже встановленого правопорушника для того, щоб перевірити дійсність вчинення ним правопорушення, визначити причину, мету, мотиви й умови здійснення, вибрати тактику процесуальних дій, установити істину, можливість виправлення. Вивчення особистості правопорушника допомагає спроектувати поводження особистості, яка скоїла правопорушення, фактори, які впливали на неї, домогтися від неї визнання й каяття.

При дослідженні й аналізі правопорушення найчастіше застосовують метод спостереження. Це спеціально організоване спостереження, воно має спеціальну мету. Використання цього методу передбачає наявність таких умов:—

цілеспрямованість — визначення мети, завдання дослідження;—

природні умови — типові умови спостереження;—

наявність плану;—

точне визначення об'єкта і предмета спостереження;—

обмеження дослідником ознак, які ,є предметом спостереження;—

вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;—

забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

Позитивна сторона цього методу полягає у збереженні природних умов протікання психічних процесів. Але слід пам'ятати і про слабкі його сторони. Суть їх у тім, що:

по-перше, дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки виникне явище);

по-друге, майже неможливий кількісний аналіз, що знижує надійність висновків;

по-третє, можливості виявлення причин психічних явищ обмежені;

по-четверте, застосування цього методу вимагає витрат і тривалого часу.

Незважаючи на це, даний метод широко використовується у психології у взаємодії з іншими науковими методами.

Однак якщо при вивченні правопорушення в центрі уваги перебуває вчинене правопорушення й пов'язані з ним обставини, то при дослідженні суб'єкта правопорушення — особа, яка вчинила правопорушення. Об'єктом уваги при цьому є не тільки те, що безпосередньо відноситься до правопорушення, але й емоційно-вольові особливості особи правопорушника, їх зовнішній прояв (міміка, жести, тембр і модуляція голосу), манери, одяг, житло, захоплення, умови життя, сімейні відносини, місця частого знаходження тощо. При цьому спостереження необхідно здійснювати в декількох аспектах, у контакті суб'єкта спостереження з Іншими людьми, у звичній або новій для нього обстановці, у період процесуальних дій і поза ними.

Спостереження може проводитися як самим юристом, і тоді його результати використаються також для вдосконалювання діяльності по розкриттю правопорушення (безпосереднє спостереження), так й іншими особами роздільно або паралельно з особою, яка займається розкриттям правопорушення. У цьому випадку результати спостереження фіксуються, як правило, у процесуальних документах (протоколах, висновках) і мають доказове значення.

Аналізуючи спостереження як метод вивчення особи правопорушника, можливо виділити два види спостереження — безпосереднє й опосередковане. Безпосереднє спостереження здійснює особа, яка формулює висновки за результатами цього спостереження. Таке спостереження здійснюють при проведенні слідчих і судових дій слідчий і суддя. Опосередковане спостереження має місце в тих випадках, коли ці посадові особи одержують відомості про спостереження чого-небудь іншими особами. Результати цього спостереження повинні бути закріплені в письмових документах. Результати безпосереднього спостереження не завжди можуть бути зафіксовані в процесуальних документах і мають допоміжне значення.

Застосування методу спостереження більш ефективне в оперативно-розшуковій, ніж у слідчій або судовій діяльності. Оперативний працівник може використати приховане спостереження й простежувати поводження правопорушника або підозрюваного в правопорушенні, коли він поводить себе невимушено, природно.

Застосування методу спостереження працівниками суду, слідства, прокуратури, адміністративних органів ускладнене тим, що приховане спостереження тут майже не застосовується. Контактне ж спостереження завжди впливає на поводження спостережуваного, характер реагування, може викликати прагнення виглядати краще, або, навпаки, — байдужість, пасивність, бажання нагрубити і т. ін. Таке спостереження навряд чи допоможе встановити типове поводження спостережуваного, його щирі особистісні особливості.

У процесі спостереження необхідно виділяти такі ознаки поведінки правопорушника: симуляцію (амнезії; психічних й соматичних захворювань), демонстрацію (зневажливого відношення, переваги, чемності, допомоги і т. ін.). При цьому використовуються такі прийоми, як порівняння попереднього й сьогодення у поводженні спостережуваного, протиставлення результатів спостереження з іншим даними, класифікація та об'єднання їх.

Одна з найбільш істотних умов методу спостереження є постійний контроль за власним поводженням, самоспостереження, тому що спостерігач також постійно спостерігає за своїм супротивником.

Метод спостереження, з метою розкриття правопорушення як певний інтелектуальний інструмент вимагає певних навичок його застосування. Вони сприяють виробленню такої інтелектуальної якості, як професійна спостережливість, яка повинна бути універсальною. Юрист майже завжди спостерігає за підсудним або свідком в ситуаціях, які вимагають глибокого знання психології, психіатрії, педагогіки, тобто знань тих галузей науки, у яких він не є професіоналом. З іншого боку, йому необхідні найрізноманітніші знання, наприклад, з технології виробництва й фінансування, виготовленню підроблених ключів, техніки копіювання в живопису, особливості поводження тварин, орієнтації на місцевості й багато інших, тобто всілякі вузькоспеціальні знання, життєві навички й досвід. Виходячи з цього далеко неповного переліку, рівень вимог до спостережливості юриста досить високий. Домагатися від юриста оволодіння на рівні професіоналізму всіма видами знання безперспективно. Основним методом розвитку спостережливості є розширення знань про способи здійснення правопорушень, приховання слідів, виверти правопорушників і методи їх виявлення.

Подібним і пов'язаним з методом спостереження є метод аналізу результатів діяльності, тобто вивчення матеріалізованих продуктів фізичної або інтелектуальної праці. Це можуть бути предмети, результати діяльності які безпосередньо або опосередковано відносяться до правопорушення. Досліджуючи особливості Й способи виконання людиною певної діяльності, можна вичленувати стереотипи ("штампи"), характерні саме для конкретного індивіда, і потім, зіставляючи їх з даними про спосіб і характер дій, визначити їх подібність або розходження. На перший погляд здається, що цей метод може бути більше результативним у роботі експерта, а не працівника юстиції. Однак нерідко, перебуваючи в екстремальних ситуаціях, працівник органів правосуддя не має змоги звернутися до фахівців. Або ж звертається до фахівців після того, як сам проаналізує продукти діяльності правопорушника, виділить із безлічі фактів саме ті, які підтверджують припущення про ідентичність способів, характеру вчинених дій, операцій тощо. При цьому будь-який вид діяльності і її результати мають відбиток індивідуальних особливостей людини, її характеру, темпераменту, знань, фізичних особливостей, професійної приналежності, підготовленості і т. ін.

Метод запитань базується на цілеспрямованому одержанні інформації шляхом усного чи письмового опитування. Він реалізується у трьох формах: бесіда, інтерв'ю, анкетне опитування.

Метод запитань вимагає заздалегідь розробленої програми прямих і опосередкованих запитань, чіткого планування, лаконічного формулювання, конкретності, однозначності й послідовності постановки запитань від простих до складних.

Крім цього, необхідні розроблення надійної й простої системи критеріїв оцінок відповідей на запитання; створення дослідником умов, ситуацій, які стимулюють, заохочують обстежуваних до відповідей; ретельні фіксація й обробка відповідей.

Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:

по-перше, чітке визначення дослідником мети бесіди;

по-друге, чітке планування системи запитань;

по-третє, система запитань має відповідати віковим та індивідуальним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тобто зміст наступного запитання має залежати від змісту відповіді на попереднє тощо;

по-четверте, бесіда має бути невимушеною і доброзичливою;

по-п'яте, дослідник повинен уміти:—

ставити обстежуваному прямі й опосередковані запитання;—

приймати точку зору обстежуваного;—

враховувати його вік і досвід;—

виявляти до нього такт.

За допомогою бесіди виявляється відношення правопорушника до людей, цінностей, важливих подій, до власної поведінки, визначається загальноосвітній, культурний рівень, інтереси, світогляд, рівень правосвідомості, особистісні особливості правопорушника, тип його темпераменту, емоційні й вольові ознаки, тобто його соціально-психологічні й індивідуально-психологічні особливості.

Інформація, отримана за допомогою методу бесіди, досліджується в таких аспектах: лексико-семантичному, фонетичному, мімі-ко-пантомімічному, емоційному.

Лексико-семантичний аспект складається у визначенні особливостей мовлення правопорушника або підозрюваного в правопорушенні, який характеризує про відношення висловлювань логічної мови до позначуваного нею об'єкта і його змісту. Фонетичний аспект допомагає визначити характер вимови й наголосу, а в цьому зв'язку етнічне або національне походження мовця, досконалість володіння мовою (рідною або іноземною)'. Міміко-пантомімічний аспект мови свідчить про здатності передавати інформацію в бесіді через основний канал (вербальний) або ж потреби використати й інші канали: міміку, пантоміміку, жести і т. ін. Іноді останні спеціально застосовуються для посилення впевненості.

Емоційний аспект мови тісно пов'язаний з фонетичним і мімі-ко-пантомімічним. Емоції позитивно (негативно) офарблюють мову й свідчать про задоволення (роздратованість), злість, доброзичливість (озлобленість), спокій (страх) тощо. Характеризуючи емоційність мови, юрист може визначити відношення співрозмовника до теми, наявність приховуваних їм обставин, небажання акцентувати увагу на певних деталях або на подіях, періодах життя і т. ін.

Бесіда з метою вивчення особистості правопорушника може проводитися як в оперативних, так і процесуальних цілях. У першому випадку юрист не зобов'язаний інформувати співрозмовників, що він — представник правоохоронних органів. Він може вести бесіду, створюючи у співрозмовника враження про свою приналежність до якого-небудь іншого професійного середовища, або ж нічого не говорити на цю тему. Однак приховання своєї щирої ролі працівником юстиції при процесуальних діях недопустимо.

Бесіда як психологічний метод відрізняється від звичайної бесіди як способу обміну інформацією й може бути розцінена як метод активної, домінуючої ролі