Іноді в процесі бесіди виникає необхідність у зміні ролі досліджуваного: він може з оповідача перетворитися в слухача або ж присутнього при бесіді (коли в ній беруть участь кілька працівників правоохоронних органів). Точно так само може мінятися характер бесіди; вільний і спокійний обмін думками може вилитися в дискусію, бесіда із приблизно рівними можливостями висловитися може бути обірвана короткими й лаконічними запитаннями, можливо тривалі монологи при відповіді на них і т. ін.

З огляду на індивідуальні психічні особливості співрозмовника, юрист може підсилювати свою мову й питання деталями або, навпаки, використовувати чіткі висловлювання.

Бесіда має кращий результат тоді, коли вона максимально наближена до природних для співрозмовника умов.

У тих випадках, коли бесіда протікає в заздалегідь певних процесуальних рамках (у формі допиту, очної ставки), вона має специфічні особливості в порівнянні з "вільною" бесідою:—

значно обмежена в часі;—

повинна фіксуватися в процесуальних документах, можливо, з використанням технічних засобів;—

має заздалегідь розподілені ролі;—

як правило, проводиться в спеціальних приміщеннях тощо.

Інтерв'ю (від англ. interview — зустріч, бесіда) як метод застосовується для збирання первинної інформації. Це метод, за якого одна людина (інтерв'юер) намагається одержати певну інформацію від іншої людини, групи осіб за умов особистої мовленнєвої взаємодії. Дослідники застосовують цей метод з метою:—

виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження;—

збирання даних;—

доповнення, уточнення, розширення, контролю даних, одержаних іншими методами.

Інтерв'ю як метод мас три види:—

стандартизоване інтерв'ю, в якому формулювання і послідовність визначаються заздалегідь;—

нестандартне інтерв'ю, в якому інтерв'юер керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;—

напівстандартне інтерв'ю, яке містить певну кількість можливих запитань.

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня вивчення проблеми, підготовки дослідника. Послідовність запитань в інтерв'ю має сприяти встановленню і зміцненню контактів між інтерв'юером і опитуваним.

Анкетне опитування використовується для збирання первинних даних здебільшого у соціальній психології. За анкетного опитування зміст запитань і спосіб відповідей заздалегідь плануються. На відміну від інтерв'ю цей метод може використовуватись і заочно. Для побудови анкети (потрібна спеціальна підготовка дослідника. Анкета (фр. enguete-— список питань) — методологічний засіб для отримання первинної соціально-психологічної інформації на основі вербальної комунікації. Анкета є набором запитань, кожне з яких'логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Складання анкети — процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань — складна і трудомістка процедура. Анкета повинна забезпечити отримання такого змісту, який правдивий по відношенню до опитуваного і значущий по відношенню до проблеми. Складання анкети є, як правило, колективною роботою. Перший етап в розробці анкети — визначення її змісту. Це може бути коло запитань про факти життєдіяльності опитуваного (його знання, стан, його дії у минулому і сьогоденні і т. ін.) або ж про його мотиви, оцінки, відносини. Якщо крім самої думки необхідно знати і його інтенсивність, то у формулювання питання включають відповідну шкалу оцінок. Другий етап в розробці анкети —- вибір потрібного типу запитань. Питання можуть бути відкритими, такими, що дозволяють опитуваному будувати свою відповідь відповідно до своїх бажань як за змістом, так і формою, і закритими, такими, що допускають зазвичай лише відповіді "так" чи "ні". За функцією питання можуть бути основними або навідними, контрольними або такими, що уточнюють і т. ін. Тип запитання може впливати-на повноту і правдивість відповіді. Що стосується формулювання запитань, то фрази повинні бути по можливості короткими, ясними за сенсом, простими, точними і, однозначними. Найбільш типовими помилками при складанні анкети є прихована заданість відповіді, двозначність питань і т. ін. Питання повинні задовольняти звичайні критерії надійності і валідності. Останній етап в складанні анкети пов'язаний з визначенням кількості й порядку запитань. Послідовність запитань буває різною для різних типів анкетного опитування.

При їх використанні необхідно пам'ятати, що надійність даних анкетного опитування залежить від таких умов:—

відповідність запитань програмі дослідження, її завданням;—

вилучення "зайвих" і відбір необхідних запитань;—

дотримання правил розвитку теми: спершу — прості запитання, що стосуються подій, фактів; далі — складніші запитання, що стосуються думок і оцінок обстежуваного; згодом — ще складніші (вибір рішень обстежуваними тощо); наприкінці — знову прості запитання, наприклад про демографічні дані обстежуваного;—

якість формулювання, запитань, їх однозначність;—

чіткість варіювання відповідей (у закритих запитаннях);—

достатній простір для відповідей на відкриті запитання;—

однозначність усіх елементів виміру в часі, частоті подій, згоді — незгоді ("так", "ні") із запропонованими варіантами відповідей;—

відсутність будь-яких натяків упорядника анкети на бажану йому відповідь обстежуваного;—

наявність контрольних запитань;—

комбінування прямих і опосередкованих, особистих і неособистих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

по-перше, повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (так визначається стійкість інформації);

по-друге, контролем даних анкетного опитування іншими методами:—

опитування третіх осіб;—

спостереження;—

аналіз доступних документів.

Анкетний метод є порівняно економним методом збирання даних. Він дає змогу аналізувати й обробляти дані за допомогою статистики, цей метод застосовується у масових обстеженнях.

При дослідженні невеликих груп удаються до вільного формалізованого інтерв'ю. Анкетний метод Застосовується в психології тільки в комбінації з іншими методами.

Дослідження особистості правопорушника результативне й при вивченні Його соціально-психологічних зв'язків. Із цією метою можуть проводитися вибіркові або пілотажні дослідження причин формування формальних і неформальних мікрогруп, їх особливостей, соціальної спрямованості. Вивченню підлягають насамперед такі мікрогрупи, як родина, робітнича група, компанія, спортивні секції, гуртки або навчальні групи. Однак варто відразу ж обмовитися, що вивчення найближчого соціального оточення — це вже не психологічний, а соціально-психологічний рівень із властивими йому соціально-психологічними методами, анкетуванням, опитуванням, включеним спостереженням тощо.

Дослідження в юридичній психології здійснюється також за допомогою лабораторного та природного експериментів.

Лабораторний експеримент проводиться у спеціальному приміщенні, обладнаному сигнальними і реєструючими приладами, тобто він передбачає використання спеціальної апаратури. Вона дає змогу фіксувати зовнішні впливи і відповідні психічні реакції, дії, вчинки обстежуваних.

В умовах лабораторного експерименту перед обстежуваним висувається завдання за лабораторних умов виконувати певні дії, які за своєю структурою є близькими до реальних дій у певній конкретній діяльності.

Лабораторний експеримент є одним із різновидів моделювання певного виду, частини, сторони людської діяльності. За допомогою такого експерименту можна накопичити дані, однорідні факти, що повторюються у приблизно однакових умовах, для подальшої їх математичної обробки.

Природний експеримент поєднує позитивні риси методу об'єктивного спостереження (природність) і лабораторного експерименту (цілеспрямований вплив на обстежуваного). Він проводиться в умовах, близьких до звичайної діяльності обстежуваного, коли він не знає, що є об'єктом дослідження. Таким чином виключаються негативна емоційність, напруження, негативні реакції обстежуваних.

Дослідження в юридичній психології здійснюється також за допомогою методу тестів. Воно застосовується здебільшого з метою:

по-перше, диференціації та порівняння за певними якостями;

по-друге, профвідбору, особливо досить відповідальні професії.

Тест (від англ. test — випробування) — короткочасне стандартне завдання, використання якого може служити виявленню:—

рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо);—

наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо;—

ступеня придатності чи готовності індивіда до певної професії;—

психічних захворювань;—

інтересів, думок, здібностей, людини.

У процесі дослідження властивостей особистості правопорушника застосовується біографічний метод. Сутність його полягає в збиранні й аналізі матеріалів, які характеризують життєвий шлях і розвиток психічних властивостей правопорушника. Це дає можливість простежити процес формування конкретної людини, глибше зрозуміти її індивідуально-психологічні якості: риси характеру, схильності, здатності і т. ін. Об'єктом бібліографічного методу виступають насамперед письмові джерела, документи правопорушника. Це можуть бути автобіографія, листок по обліку кадрів, пояснювальні записки, рапорти, доповідні, протоколи допитів і судових засідань, заяви, скарги, інтерв'ю, мемуари, листи.

Біографічний метод передбачає використання контент-аналізу як засобу реконструкції того, що в тексті автобіографічних документів не відображено, не представлене прямо. Контент-аналіз — це науковий аналіз змісту тексту. У ряді випадків він може використовуватися як самостійний Метод, однак при застосуванні біографічного методу вивчення особистості правопорушника відіграє додаткову, допоміжну роль.

При застосуванні біографічного методу необхідна достатня критичність, тому що документи, які характеризують особистість, можуть бути значною мірою необ'єктивними, неповними, однобічними. Документи, написані правопорушником у різний час, можуть відображати вплив (більшою або меншою мірою) суб'єктивних і вікових станів, почуттів, бажань, пристрастей і т. ін. Доцільність та ефективність цього методу безперечні. Установлення початку процесу соціальної деградації може допомогти визначити особистісне відношення правопорушника (самовиправдання, самоосудження, каяття, обвинувачення обставин й інших людей) до цього факту.

Метод експертних оцінок (від лат. expertus — досвідчений фахівець, який здійснює експертизу) є також важливим засобом вивчення особистості правопорушника. Експертами можуть бути компетентні особи, котрі добре обізнані з явищами, що є предметом дослідження.

Експертні оцінки доцільно виражати в кількісній формі. Експерти мають фіксувати найдрібніші елементи явища, яке досліджується. Даний метод базується на судженнях спеціалістів, які дають апріорні кількісні чи рангові оцінки явища, що вивчається.

Однак на відміну від інших зазначених методів цей метод застосовується не