Метод експертних оцінок застосовується у двох формах:—

експертних оцінок по окремих аспектах психічної діяльності (її норма й патологія) правопорушника;—

експертних оцінок ситуації правопорушення, психологічних збудників, особливостей і станів психіки, що сприяють здійсненню правопорушень.

Виступаючи в ролі фахівця, психолог працює разом з працівником юстиції й під його керівництвом. Він загалом оцінює психічний стан правопорушника, викриває очевидну симуляцію психічних захворювань і дефектів. Фахівець-психолог може давати юристу рекомендації (виходячи з вікових і психологічних особливостей, стану здоров'я правопорушника) про зміну його поведінки з метою встановлення контакту із правопорушником, методи впливу на правопорушника для того, щоб домогтися дачі ним показань і т. ін. Психолог також може рекомендувати працівникові правоохоронних органів ставити вимоги пред'явлення додаткових документів, допитати свідків детальніше по конкретних обставинах, викликати нових свідків, які допоможуть установити які-небудь особистісні особливості правопорушника або особливості його поведінки в криміногенній ситуації.

Більш складним і важливим з погляду доведення є застосування методу експертних оцінок у формі судово-психологічної експертизи. Якщо перша форма більше доступна й застосовна у відношенні всіх правопорушень, то друга доцільна лише в особливо складних випадках. При цьому внаслідок важливості судово-психологічної експертизи, порівняно невеликої практики її застосування, складності використаних методик і значення уявного моделювання висновків вона повинна проводитися колективно, принаймні двома фахівцями.

Призначаючи судово-психологічну експертизу, необхідно визначати ясні й конкретні завдання. Наприклад, часто перед судово-психологічною експертизою ставляться питання про "сильне щиросердечне хвилювання", "осудності", "особливої жорстокості" і т. ін.

Судово-психологічна експертиза призначається для встановлення:—

фізіологічного афекту або іншого дезорганізуючого стану;—

мотивів правопорушення;—

рівня інтелектуального розвитку;—

індивідуальних особливостей психічної діяльності.

Судово-психологічна експертиза в певних випадках може проводитися як комплексна психолого-психіатрична, медико-психологічна, психотехнічна, психолінгвістична.

Психолого - психіатрична експертиза застосовується стосовно осіб, які страждали або страждають дефектами психіки, але визнаних при цьому осудними.

Медико-психологічна експертиза проводиться стосовно осіб із сенсорною недостатністю (дефектами органів зору й слуху).

Психотехнічна експертиза спрямована на дослідження професійної придатності й професійних якостей, особливостей прояву особистісних характеристик у правопорушенні, якщо воно було пов'язане з виконанням функцій по роботі з машинами (автомобілем, краном, літаком, агрегатом тощо).

Психолінгвістична експертиза може бути викликана необхідністю встановлення автора певного документа за його змістом, стилем, логікою викладу.

Працівник юстиції, одержавши експертну оцінку ситуації-поводження правопорушника, інших обставин, повинен особисто оцінити висновок або висновки консультації, тобто має місце подвійна оцінка. На психологічному рівні вона об'єктивна і є одним із принципів правоохоронної діяльності.

Математичні методи у психолого-юридичних дослідженнях. Використання математичних методів будь-якою наукою є прогресивним явищем. Щодо математичних методів у юридичній психології існує два протилежні погляди* Перший — математичні методи дають змогу перебороти всі недоліки в дослідженнях з юридичної психології. Другий — математичні методи у психології неприйнятні з огляду на специфіку цієї науки. Очевидно, обидва ці погляди є помилковими. Насправді математичні методи позитивно впливають на розв'язання психолого-юридичних проблем, але за умови, якщо експериментатор використовує якісний дослідний матеріал.

Математичні методи у юридичній психології застосовуються з метою:—

обробки дослідних даних;—

математичного моделювання психологічних явищ.

Що таке модель і моделювання? Модель (від франц. modele — міра, зразок) —: відображає не те, що насправді відбувається, коли розгортається певний психологічний процес, а те, що могло бути. Модель будує гіпотетичний, ідеальний об'єкт. Вона передбачає "очищення" психологічного явища від випадковостей. Модель пов'язана з дедуктивною логікою. Моделювання — це відтворення характеристик певного об'єкта в іншому об'єкті, спеціально створеному для вивчення. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли дослідження об'єкта в даний момент неможливе, коли дослідження вимагає тривалого часу. Такі умови часто виникають при вивченні багатьох психічних явиш.

Математична обробка даних у психології базується на статистиці, як і всі галузі знань.

Застосування методів дослідження особистості правопорушника як динамічного процесу дозволяє деякою мірою фіксувати динаміку поводження або навіть стимулювати її. Так, сутність методу експерименту полягає в тім, що правопорушник без його погодження ставиться в заздалегідь задані умови. При цьому правопорушникові надається вибір варіантів поводження.

Реакція правопорушника на передану юристом інформацію може бути словесною або поведінковою: за допомогою жестів, міміки, рухів (постукування пальцями, олівцем і т. ін). Вона може проявлятися також у. погляді, сміху, плачі, заїкуватості тощо. Результати проведеного юристом експерименту не мають доказового значення (крім випадків, коли проводиться слідчий експеримент), вони є лише носіями певної інформації, що допомагає визначити подальші шляхи розкриття правопорушення. Оцінка цих результатів повинна бути досить критичною, тому що залежно від особистісних особливостей, характеру експериментальної ситуації однакову реакцію можуть показувати як винний, так і невинний.

Застосування психологічних методів вивчення особистості правопорушника дозволяє визначити особливості й окремі сторони його психіки, зрозуміти психологію вчиненого правопорушення. Дослідження особистості є важливою складовою частиною складного й багатогранного процесу розкриття правопорушень.

Література

1. Андреена Н. А. / Социальная психология. – М. 1980. – 158 с.

2. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. – М. 1993. - 299 с.

3. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.

4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — 433 с.

5. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.

6. Гальперий П.Я. Психология как объективная наука / П.Я. Гальперий. М.: Воронеж. – 1998. – 448 с.

7. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — 269 с.

8. Донцов А. И. Психология коллектива. — М, 1984. — 226 с.

9. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — 312 с.

10. Захарова А.В. Психология формирования самооценки.— Минск, 1993. —207 с.

11. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.

12. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 310 с.

13. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.

14. Леонгард К. Акцентуированные личности, / Пер. с нем. — К., 1981. —305 с.