Комунікативні компоненти учіння.

План

1. Результативні складові учіння.

2. Контрольно-оцінні складові учіння.

3. Ставлення учнів до учіння.

4. Формування уміння вчитись. 

5. Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей. 

6. Ігрова діяльність. 

Зростає значення слова, мовлення (спочатку усного, а потім писемного) вчителя і учнів у їх учбовій діяльності в міру того, як учні ними оволодівають, навчаються читати, користуватися підручником й іншими книжками.

Для молодших школярів, особливо учнів 1—II класів, характерна велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів має враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактичне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам'ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.

Ставлення класоводів до молодших школярів деякі психологи ділять на п'ять типів. Перший — стало-позитивний тип. Класовод цього типу характеризується рівним, щирим ставленням до дітей. Другий — нестало-позитивний тип. Дії цих учителів інколи залежать від їхнього настрою і переживань, а оцінка ними особистості дитини — від рівня їх знань, поведінки, уваги. Третій — пасивно-позитивний тип. Класоводи, що відносяться до цього типу, характеризуються нечітко вираженою емоційно-позитивною спрямованістю спілкування з дітьми. Замкнутість, сухість поводження та офіційний тон класовода є в основному результатом його особистого переконання, що тільки сувора вимогливість може забезпечити успіх у навчанні та вихованні школярів. Четвертий тип — активно-негативний. Він характеризується емоційно-негативною спрямованістю взаємин учителя з дітьми. Класоводи цього типу відзначаються низьким рівнем загальної і педагогічної культури. П'ятий тип — пасивно-негативний. Класоводи цього типу відзначаються прихованою емоційно-негативною спрямованістю. У класоводів цієї групи педагогічні інтереси відсутні, або слабо розвинені, працюють вони байдуже, уникають вступати з учнями в неформальне спілкування (М.О. Березовій).

У спілкуванні з учнями класовод має надавати особливу увагу українській мові, пам'ятаючи, що в Україні протягом більше трьох століть існував не один десяток тільки офіційних указів імператорського уряду на заборону спілкування українською мовою. Спілкування молодших школярів з ровесниками і вчителем у процесі навчання сприяє їх соціалізації (засвоєнню соціальних уявлень, понять, моделей поведінки тощо).

Результативні складові учіння.

Результатами учіння учнів є їх знання, уміння, навички, психічний розвиток (спостережливість, пам'ять, мислення, уява, воля, почуття, характер) і вихованість учнів.

Знання є головним елементом освіти учнів. Знання поділяються на наукові, тобто такі, які відображають дійсність у формі загальних уявлень та понять; на художні, тобто знання, які відображають світ у формі художніх образів; на житейські та донаукові, у яких описані і констатовані факти однобічно або викривлено.

До результатів учіння відносять психічний, зокрема інтелектуальний та моральний, розвиток учнів (сприймання, пам'ять, мислення, увага, мотиви, інтереси, моральні якості учнів). Ці результати у навчальній діяльності не слід вважати побічними.

Результативність учіння учнів залежить від якості підручників, навчальних програм та планів, розкладу занять; від класифікації класовода, рівня його методичного і виховного впливу на учнів; від попередньої підготовки учнів; від моральної спрямованості неофіційних лідерів II —IV класів.

Контрольно-оцінні складові учіння.

Вони пов'язані із контролем діяльності учнів та їх самоконтролем, який зароджується у молодших школярів. При перевірці результатів учіння важливо враховувати темперамент учня. Темперамент учня ніяким чином не може впливати на оцінку результатів навчання учня.

Виділяють різні види контролю і оцінки результатів учіння: традиційний (попередній, поточний контроль тощо), оцінювання рейтингове, модульне тощо. їх ефективність щодо молодших школярів заслуговує на спеціальне вивчення. Але при всіх видах оцінювання молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у перших класах та балових оцінок у II — IV класах. У ставленні до оцінок вчителя спостерігаються індивідуальні відмінності учнів. Одні з них особливо хвилюються при чеканні і отриманні за свою роботу оцінки вчителя. Деякі з них надзвичайно болісно переживають, коли дістають несхвальну оцінку. В інших учнів емоційне сприймання оцінки дещо послаблене. Для зміцнення інтересу до оцінки вчителя важливо, щоб батьки учнів надавали особливе значення оцінці, яку одержує дитина за виконану навчальну роботу. Поступово формується у молодших школярів самооцінка результатів їх учіння. Так, учні молодших класів здатні вказати на деякі причини результатів своєї навчальної діяльності. Усі причини недостатньої успішності, які вказують молодші школярі, можна поділити на дві групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин учні відносять власну неуважність, недостатню старанність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, невміння слухати пояснення на уроці, непосидючість при виконанні домашніх завдань. До зовнішніх учні відносять: захворювання, перенавантаження роботою чи заняттями, які не пов'язані зі школою тощо. Тут проявляються і вікові відмінності. Першокласники переважно вказують на зовнішні фактори. У 3 класі лише третина учнів називає зовнішні, а решта — внутрішні причини. У 3 класі, у порівнянні з першим, утроє зменшується кількість посилань на те, зо. заважають вчитись інші учні. Є відмінності і у групах, які встигають і не встигають у навчанні. Серед відмінників 1 — 2 класів на внутрішні причини вказують дві третини, а на зовнішні — тільки третина учнів. У 3 класі в кожній групі переважають внутрішні причини, але розширюється діапазон зовнішніх причин (М.Т. Дригус).

Здатність молодших школярів до самоконтролю обумовлена розвитком у них метакогнитивних процесів, тобто складних інтелектуальних процесів, які дозволяють їм здійснювати поточний контроль за своїм мисленням, пам'яттю, знаннями, цілями і діями (Г. Крайг). А таке новоутворення впливає і на розвиток інших складових учіння, зокрема на планування своїх дій, на прийняття рішень, на пошук прийомів запам'ятовування тощо.

Розвитку самооцінки у дітей класоводи і батьки мають приділяти особливу увагу, пам'ятаючи, що самооцінка є одним із найважливіших факторів розвитку особистості дитини, зокрема вона виступає як внутрішній механізм саморегулювання. Звичайно, класоводи і батьки мають прагнути, щоб у їх дітей формувалась адекватна самооцінка, тобто така, яка дозволяє дітям суб'єктивно критично ставитись до самого себе, до своїх сил, відповідно до навчальних та інших завдань. Особливо негативно впливає на розвиток дитини занижена самооцінка. Вона, як правило, призводить до пасивності дитини не тільки у навчанні, а й інших видах діяльності, негативного ставлення до учіння тощо (М.И. Боришевський, Л.О. Скрипченко та ін.).

Ставлення учнів до учіння.

Першокласники, в переважній більшості, зацікавлено й сумлінно ставляться до навчання, виявляють інтерес до навчального матеріалу. Мотиви їх старанного ставлення породжуються самою навчальною діяльністю. Водночас уже в І класі діти усвідомлюють, що їх становище серед товаришів і дорослих залежить від успіхів в учінні. Місце того чи іншого першокласника в класному колективі залежить, головним чином, від успіхів у набуванні знань, а також моральних якостей, таких як акуратність, працьовитість, відповідальність тощо. У II—III класах згадані моральні якості учнів та їх навчальні успіхи також є важливим фактором при визначенні їх місця в класі. Це є ознакою здорового ставлення класу до навчання. Воно має місце там, де вчитель дбає про формування громадської думки учнів, колективних відносин, ціннісних орієнтацій. (А.К. Дусовицький, Н.П. Зубалій, О.І. Киричук, Л.О. Скрипченко та ін.).

Стійкість інтересів до учбової діяльності молодших школярів залежить від того, як ця діяльність організовується, як учитель уміє збуджувати й підтримувати інтерес своїх вихованців до набування знань, як пов'язуються ці знання з життям. Формуванню пізнавальних інтересів учнів сприяє вміло побудована позакласна робота (заняття в гуртках, самостійне читання, перегляд телепередач тощо).

Переборення учнями труднощів, на які вони натрапляють в учбовій діяльності, є невід'ємною внутрішньою умовою зміцнення інтересу до неї, її мотивації. Нагромадження невдач викликає зниження інтересу до учіння. При слабкості мотивів, породжуваних самою учбовою діяльністю, ширші соціальні мотиви, пов'язані, наприклад, з прагненням школяра заслужити похвалу дорослих, виявляються недійовими. Успішне переборення учнями труднощів у навчальній діяльності, а отже, і ставлення до неї, значною мірою залежать від того, як формується в них уміння вчитися. Формування цих умінь К.Д. Ушинський вважав важливим завданням школи, починаючи з перших етапів її роботи.

Формування уміння вчитись.

Дана проблема є актуальною у школах усього світу. Вона обумовлена зростанням потоку інформації, швидкою зміною та необхідністю сучасної людини оперативно опрацьовувати її. В таких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів на засвоєнні часто не пов'язаних між собою фактів, на самостійному відборі інформації, критичному її осмисленні та інших складових.

Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає їм знаходити раціональні засоби їх виконання, яке місце залишається для доступної учням активності й самостійності, як узгоджуються методи керування роботою дітей вчителем і батьками.

Активність і самостійність у навчанні