Колектив та його роль у виправленні засуджених до позбавлення волі

Працівник установ виконання покарань у своїй діяльності мають справу не тільки з кожним засудженим окремо, але й з різними групами та колективами. Це може бути бригада, загін, навчальна група або група засуджених, згуртована кримінальним "авторитетом". З випадкової сукупності засуджених начальник загону повинен сформувати колектив, який допоможе йому в справі виправлення та перевиховання засуджених. У зв'язку з цим працівникові установ виконання покарань необхідно знати основні соціально-психологічні закономірності функціонування груп і колективів, групову, колективну психологію.

Група — це об'єднання людей у спільноти для спільної діяльності в процесі виробництва та відтворення матеріальних і духовних благ.

Суспільство складається з безлічі реальних груп, які розрізняються не тільки за роллю та місцем у суспільному житті, а й за величиною. Так виділяють: великі суспільні групи (макрогрупи), малі соціальні групи (мікрогрупи). До макрогруп відносяться нації, прошарки, професійні об'єднання та інші більші спільності. Подібні умови життя людей, що входять у ці групи, породжують подібні соціально-психологічні явища. Завдання керування соціальними процесами, керівництва масами, завдання пропаганди (яка, як відомо, є одним з основних засобів управління) вимагають знання та врахування цих явищ.

Між малими і великими існують вторинні групи, у яких люди, представники різних великих груп, об'єднані єдиним виробничим циклом, єдиним завданням (завод, установа, навчальний заклад тощо).

До мікрогруп можна віднести шкільний клас, студентський курс, а також бригаду, загін засуджених. Іноді їх називають первинними групами. У них здійснюється постійне міжособистісне спілкування, контакт, взаємодія, що породжує різноманітні соціально-психологічні (внутрішньо-групові) явища, які накладають відбиток на життя та діяльність людей. Тому малі групи — предмет дослідження психологічної науки. Без врахування цих явищ керівництво колективами ускладнюється.

Мікрогрупи — це співтовариства людей, які об'єднані спільною діяльністю або простором, часом та реальними безпосередніми взаєминами між людьми, які розрізняються між собою за своїм суспільним призначенням та функціями (навчальні, трудові, ігрові і т. ін.), офіційною організацією та внутрішньою психологічною структурою (організовані та неорганізовані, із внутрішньою структурою, яка сформувалася чіткою, і аморфні).

Особливу виховну роль серед мікрогруп відіграють референтні групи, такі, з думкою яких людина рахується, норми та вимоги яких вона засвоює і виконує. Одна й сама особа може входити в одну або кілька таких груп.

Не всяка група є колективом. Колектив — це вища форма організованої групи, яка має певну організаційну структуру об'єднання людей. Таке об'єднання створене для досягнення спільних цілей. До основних ознак колективу відносяться: свідоме об'єднання людей на основі цілей і завдань; відносна стійкість, тривалість існування; певна організація,- що припускає наявність органів управління, дисципліни та відповідальності; єдність основних інтересів всіх членів даного об'єднання; наявність особливого типу відносин — відповідальної взаємозалежності та товариського співробітництва.

Найважливішою ознакою колективу є наявність мети. При відсутності таких цілей будь-який, навіть високий ступінь організації групи сам по собі не перетворює її в колектив. Злочинна група нерідко має чітку організаційну та психологічну структуру.

Колектив засуджених складається з позбавлених волі й ізольованих від суспільства правопорушників. Перебування засуджених у колективі примусове, вони не можуть самовільно залишати кримінальну установу, переходити з одного підрозділу в інший. Вся діяльність людей, які перебувають в умовах позбавлення волі в колективі засуджених, детально регламентується нормами установи виконання покарань.

Колективу засуджених властива і така ознака, як чітка організація їх спільної трудової діяльності, навчання, режиму. Для досягнення поставлених цілей і управління діяльністю колектив засуджених мас необхідні органи в особі ради колективу та самодіяльних організацій, наділених відповідними повноваженнями та відповідальністю.

Колектив, засуджених с колективом закритого типу; він обмежений у зв'язках з іншими колективами, громадськими та державними організаціями, у відносинах з ними він не може (не наділений повноваженнями) виступати від свого імені а діє тільки через адміністрацію установи виконання покарань.

Нарешті, колектив засуджених характеризується не тільки великою розмаїттям людей (національним, віковим, професійним тощо), а й різним ступенем їхньої аморальності та педагогічної занедбаності, своєрідністю відносин, групових традицій, звичок та настроїв.

Особливості колективу засуджених відображаються в його духовному житті та психології. В самому складі засуджених закладеш передумови для виникнення негативних соціально-психологічних явиш. Однак колектив засуджених при вмілому керівництві ним може відігравати важливу роль у виправленні та перевихованні людей, які скоїли протиправні дії.

Більшого успіху в діяльності домагаються ті керівники (колоній, відділів тощо), які не тільки розуміють важливе значення колективу у виправленні та перевихованні засуджених, а й чітко розбираються в його духовному житті, причинах та особливостях соціально-психологічних процесів та явищ у ньому.

Психологія колективу — одна з сторін його духовного життя, у якій специфічно (у формі сукупних думок, співпереживань, групових і колективних відносин, звичок, традицій тощо) відображаються загальні та приватні умови життєдіяльності цієї спільності (особливості контингенту, розв'язуваних завдань, розміщення, рівень і стиль керівництва і т. ін.). В силу цього психологія конкретної групи, колективу не є точною копією суспільної психології.

У якому співвідношенні перебуває психологія груп, колективів і психологія особистості? Первинне відображення навколишніх умов здійснюється індивідами (зрозуміло, що їхній внутрішній світ вже сформувався під впливом сукупності загальних та особистісних факторів). Потім результати цього відображення об'єднуються й виникають своєрідні групові соціально-психологічні явища, не тотожні сумі індивідуально-психологічних явищ. Відомо, що в природі при об'єднанні різних предметів виникають нові, яким притаманні нові властивості (наприклад, при сплаві олова та міді виникає твердість, не властива ні тому, ні іншому металу зокрема). Подібно цьому в контактному спілкуванні індивідів виникають нові специфічні соціально-психологічні явища, не властиві кожному з них окремо.

У спільній діяльності люди неминуче взаємодіють та спілкуються. Контактне спілкування — невід'ємний елемент життєдіяльності будь-якого первинного колективу," воно виступає в якості однієї з духовних потреб людини, що спонукує її до суспільної, пізнавальної та іншої активності. В спілкуванні відбувається взаємодія особистості з безпосереднім соціальним середовищем, виникають прямий обмін думками, поглядами, ідеями, симпатіями та антипатіями, а також інші соціально-психологічні явища.

У колективі засуджених внаслідок деформації моральних оцінок нерідко існують протиріччя між офіційними та неофіційними формами спілкування що виражається в помилковому товаристві, круговій поруці, заборонених контактах і т. ін.

Міжособистісні та між-групові відносини також мають специфічні особливості, які проявляються у ворожості, різного роду прихованих і відкритих конфліктах, а іноді й у ворожнечі між групами. Породжується це багатьма обставинами, головним чином психологічними: прагненням окремих засуджених до лідерства, егоїзмом, безпринципністю та іншими негативними якостями особистості, превалюванням емоційності у відносинах, великою залежністю їх від кримінальних традицій.

З огляду на це досвідчені вихователі особливу увагу приділяють стабілізації складу загонів, доцільному розміщенню засуджених у житловій зоні тощо. У колоніях особливого режиму, щоб уникнути групівщини та гострих конфліктів між групами, доцільно розподіляти засуджених по камерах з урахуванням характеру міжособистісних відносин.

Формування колективу засуджених припускає нівелювання їхніх відносин (міжособистісних, міжгрупових). Особлива увага при цьому приділяється виявленню впливових осіб, навколо яких групуються засуджені. Нерідко ці особи очолюють у колективі різні антигромадські групи та злочинні угруповання.

В індивідуальному спілкуванні спостерігаються в середовищі засуджених дві протилежні тенденції: прагнення до співробітництва та прагнення до роз'єднання.

Співробітництво проявляється у всіляких формах — від внутрішньої погодженості до стихійних колективних дій.

Важливими способами психологічного впливу групи, (колективу) на особистість вважаються психічне зараження, навіювання, наслідування, конформізм, змагальність (суперництво).

Психічне зараження визначається сприйнятливістю індивідів до певних емоційних станів інших індивідів й особливо груп. Його ефект залежить від сили емоційного заряду, одержуваного особистістю ззовні, від ступеня контакту між людьми, а також від величини аудиторії й ступеня збудженості особистості або групи.

Яскравими прикладами прояву механізму психічного зараження у взаємодії між людьми можуть служити спортивний азарт уболівальників на стадіоні, релігійний екстаз при відправленні релігійних обрядів, масовий психоз націоналізму тощо.

Механізм психічного зараження нерідко використовують ватажки злочинних угруповань при організації масових безпорядків, масової відмови засуджених від роботи, розпалюючи ненависть у засуджених до членів активу, адміністрації. Знання механізму психічного зараження необхідно й у виховній роботі з метою створення атмосфери групового ентузіазму при вирішенні виробничих завдань, посилення групової, колективної згуртованості.

Навіювання — один зі способів групової інтеграції, за допомогою якого також досягається об'єднання групи в одне ціле за допомогою навіювання та підтримання потрібного психічного стану, який забезпечує успіх групової діяльності.

Однак навіювання якісно відрізняється від психічного зараження такими ознаками:—

якщо зараження являє собою спосіб співпереживання людьми загального психічного стану, то навіювання — це однобічне зараження, при якому особа, що вселяє, заражаючи інших і частково себе, залишається на належному рівні самоконтролю;—

якщо психічне зараження нерідко стихійно тонізує психічний стан групи або маси людей, то навіювання — це свідомий активний вплив на особистість або групу;—

якщо психічне зараження носить не персоніфікований характер, тобто не розраховано на конкретну особистість, то навіювання — завжди персоніфікований