якщо психічне зараження має переважно невербальний характер .(зараження поза мовним впливом — мімікою, жестами, музикою, діями і т. ін.);то навіювання, за винятком випадків гіпнозу, носить вербальний (мовний) характер.

Ефективність навіюваного впливу залежить: від вразливості особистості, що піддається впливу; ступеня розвитку в ній самостійності та критичності мислення; наявності або відсутності твердих життєвих принципів і переконань; авторитетності особистості; обстановки, у якій проводиться навіювання.

Навіювання с важливим чинником колективного й групового життя засуджених та проявляється у всіх сферах взаємин. Воно може застосовуватися для активізації життя колективу засуджених, виробничої та учбової діяльності, у виховній роботі як фактор групової психотерапії.

Однак нерідко навіювання використовується й кримінальними "авторитетами" з метою підпорядкування засуджених своєму впливу, створенню фронту протидії виховним впливам.

Наслідування — одна з найбільш масових форм соціально-психологічного спілкування, яка спрямована на відтворення індивідом певних рис і зразків поведінки, дій, вчинків, манер. Воно супроводжується зазвичай певним психічним станом, раціональною діяльністю й може виступати у формі свідомого й несвідомого копіювання зразка поведінки або ж творчого відтворення того або іншого прикладу.

Наслідування не можна розглядати як самодостатній фактор. Сам по собі механізм його впливу на особистість нейтральний і залежить від ідеалів — зразків для наслідування, сформованих суспільством, класом відповідно своїх економічних, ідейних та соціальних потреб.

Наслідування за своїм змістом багато в чому залежить від мікроумов. В установах виконання покарань є багато прикладів, коли у середині тієї або іншої групи, колективу засуджених перебуває "місцевий" ідеал, що не відповідає суспільному ідеалу. Завдання вихователя виконавчих установ у цьому випадку — вчасно розглянути зразок, який прагнуть наслідувати засуджені, зрозуміти причини наслідування, характер та ступінь впливу та вжити певних, часом рішучих заходів.

Конформізм. Формування колективу засуджених пов'язане з вихованням колективізму, з подоланням, як правило, егоїстичних устремлінь, "доцільного" й "справжнього" конформізму (згладжування розбіжностей). "Доцільний" конформізм — зовнішня згода з колективом при внутрішніх запереченнях його вимог — і негативізм виникають частіше там, де з думкою окремої людини, не рахується, де вихователь прагне нав'язати людям думки, що колектив завжди правий, а особистість неправа. "Доцільний" конформізм і відкритий негативізм у багатьох випадках є реакцією особистості на авторитарну, а отже, антипедагогічну позицію колективу і вихователя.

"Справжній" конформізм — безконфліктна зовнішня та внутрішня згода з колективом — результат дії механізму психологічної заразливості засудженого.

Психічні стани, пережиті засудженим, напруженість соціальних контактів, кримінальні традиції істотно підвищують конформність особистості, загострюють негативізм, у зв'язку з чим у місцях позбавлення волі спілкування часом набирає диких і виродливих форми.

Змагальність і суперництво досить дієві як стимулятори активності особистості. Уже самий суспільний контакт викликає змагання й своєрідне підвищення життєвої енергії (animalspirits), що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб.

В установах виконання покарань нерідкі ще випадки, коли психологічне Змагання засуджених між собою виникає не на здорових Основах і протікає в морально неприйнятних формах (підпорядкування собі силою, хуліганські витівки, азартні ігри, вживання спиртних напоїв тощо). Знання й врахування соціально-психологічної закономірності суперництва зобов'язує вихователя бачити, розпізнавати критерії суперечок між засудженими, контролювати, направляти цей процес.

Необхідно створювати в колективі засуджених передумови для здійснення змагальності на здорових основах (активізація діяльності самодіяльних організацій, залучення всіх засуджених у колективну роботу, пропаганда прикладів поведінки окремих засуджених як зразків і т. ін.), спрямовувати змагальні сили суперництва в сферу виробничої діяльності, професійно-технічного й загальноосвітнього навчання.

Істотним елементом психології колективу засуджених, що впливає на взаємини людей, є групова сумісність. Це явище групової психології враховувалося при комплектуванні різних команд, екіпажів, ланок, бригад тощо. Групова несумісність може бути фізіологічною (наприклад, об'єднання в робочу пару для пиляння лісу дворучною пилкою фізично сильного й слабкого засудженого) чи психологічною (наприклад, розходження в інтересах і захопленнях у засуджених даної групи, особливостях звичок і рисах характеру). Якщо один із засуджених любить співати, а іншій його захоплення не розділяє, то це може призвести до серйозного розладу в камері, ланці, виробничій бригаді.

В умовах установ виконання покарань, коли люди з різними характерами, звичками, установками, захопленнями примусово знаходяться в закритому колективі; створюється ґрунт для виникнення взаємного невдоволення, ворожості, які можуть швидко перерости у ворожнечу навіть між колишніми друзями. Тому нерідко можна зустрітися із проханнями засуджених: забрати із бригади, загону, або перевести в інший колектив, клас, зміну. До цих прохань треба ставитися уважно, тому що тут нерідко відображається фактор психологічної несумісності. Цей фактор може бути однією із причин бійок, так званих "безмотивних" тяжких тілесних ушкоджень, а іноді вбивств.

Позбавлення волі руйнує сформовану раніше систему відносин людини з іншими людьми, у її спілкуванні виникає "вакуум". Страждаючи від змушеної самітності, засуджений з перших днів перебування в колонії починає підшукувати собі друга, товариша, однодумця, Керуючись спільними інтересами, або загальними цілями спільної діяльності (робота на виробництві, навчання в школі), або однаковим відношенням до покарання, вимог режиму, виховного впливу, або ж почуттям симпатії, особистої прихильності. Друг може вибиратися також за національною ознакою, професійними інтересами, подібністю доль, віковою ознакою тощо. Спочатку, як правило, засуджений орієнтується на одну людину, але тому що вона уже пов'язана з іншим засудженими, утворюється мала група.

Малі групи, таким чином, виникають самостійно, незалежно від адміністрації, стихійно. Практично в будь-якому колективі засуджених, На будь-якій стадії Його розвитку є малі групи. У виправленні й перевихованні засуджених вони відіграють особливу роль: у них створюється той "мікроклімат", який відіграє нерідко вирішальний вплив на поведінку Засуджених; тут з усією силою діють механізми наслідування, суперництва й самоствердження. У малій групі вихователеві доводиться мати справу із груповою переконаністю, груповими інтересами, повсякденними звичками, установками, традиціями. Між вихователем і засудженим, як і між колективом та засудженим, завжди стоїть мала група.

У колективі засуджених можна розрізнити три типи груп: з позитивною, негативною й невизначеною спрямованістю.

Групи з позитивною спрямованістю в залежності від змісту відносин можуть об'єднувати: засуджених, які пов'язані духовними інтересами, спільністю позитивних, поглядів й особистих симпатій; засуджених, об'єднаних такими рисами, як працьовитість й ретельність; засуджених, які пов'язані навчанням у школі; інших засуджених об'єднує позитивна діяльність, наприклад, участь в художній самодіяльності, спорті і т. ін. Спрямованість цих різноманітних за своїми цілями груп в цілому відповідає соціальній структурі колективу, їх мета збігається з загальними цілями, їх діяльність служить на благо колективу й мас свою специфіку. Залежно від ступеня активності всі такі групи можуть характеризуватися більш-менш активним позитивним відношенням до праці, режиму, вимог адміністрації.

До груп з негативною спрямованістю можуть входити: засуджені, які дотримуються "злодійських законів і традицій"; засуджені, з нав'язаним прагненням до якого-небудь типового порушення режиму (наприклад, вживання спиртних й інших збудливих напоїв); засуджені, які знали один одного до суду як співучасників злочинів; засуджені, об'єднані релігійними або іншими побутовими поглядами. Всі ці групи можуть характеризуватися відкритим або прихованим негативним відношенням до завдань установ виконання покарань.

Групи з невизначеною спрямованістю в основі свого існування мають різноманітні психологічні причини, бувають різними за своєю структурою й ступенем невизначеності. Залежно від умов спрямованість цих груп може стати як позитивною, так і негативною.

Виникнувши, кожна мала група проходить свій шлях розвитку; викристалізовується її певна структура, яка виражається у встановленні ієрархії відносин. Будь-який член групи виконує функції відповідно до відведеної йому ролі. У групі завжди виділяються лідер (ватажок), або "перший номер", "другі", "треті" і т. д. номери.

У процесі організації й становлення негативно спрямованої малої групи нерідко виникає нездорове суперництво, а часом і боротьба між лідерами. Перемагає той, хто в змозі підкорити собі інших засуджених. Захопивши лідерство, ватажок всю чорну роботу доручає іншим засудженим, залишаючи за собою функцію організатора, натхненника групи, "верховного судді". Тому ні про яку щиру дружбу між членами негативно спрямованої малої групи не може бути й мови.

Виявлення групових лідерів пов'язане з розшифровкою ролі, яку відіграє та або інша особистість у колективі. Існує небезпека припуститися помилки в цьому, по-перше тому, що особистість може відіграти різні ролі в офіційних та неофіційних відносинах й, по-друге, тому, що лідери негативних груп і злочинних угруповань ретельно маскують своє справжнє відношення до адміністрації, установлених порядків і своєї ролі в групі. Тому іноді зусилля вихователів направляються не проти головних, а проти другорядних порушників режиму.

У середовищі засуджених виявляються кілька типів лідерів малих груп, а змістом виконуваної ролі виділяють лідерів програмістів, ініціаторів й організаторів, а за способом виконання ролі неофіційне лідерство може бути авторитарним, ліберальним, змішаним і рідко — демократичним. Знання типу лідерства важливе в справі підбору й формування активу, виявлення підбурювачів, а також у керуванні груповою поведінкою.

Мала група, об'єднавшись навколо одного лідера, існує тривалий час, постійно обновляючись і поповнюючись новими членами. Розвиток малих груп виражається в диференціації ролей її членів, у зміні внутрішньої структури групи. На відміну від