Для стану очікування характерна тривога. Тривожне очікування виникає у разі, коли результат майбутньої події невідомий. Наприклад, засудженому найчастіше невідомо, чи буде він амністований, чи позитивно вирішиться питання про умовно-дострокове звільнення, чи помилують його, чи направлять в колонію і т. ін. Стан тривоги часом викликається невизначеністю інформації, але ступінь його прояву у кожного з них різний, залежно від суб'єктивної значущості очікуваних подій: від відкритої (афектної) до прихованої (яка зовні не проявляється).

У стані очікування ув'язнений може відчувати нетерпіння. Нетерпіння охоплює людину в очікуванні різноманітних подій. Нетерпіння людина зазнає, передчуваючи настання подій, які для неї приємні. Якщо в стані страху засуджений хотів би відсунути наступаючі події, то в стані нетерпіння позитивних подій він бажає швидкого їх настання. Наприклад, особливе нетерпіння проявляють засуджені напередодні або незадовго до закінчення строку ув'язнення. Стан нетерпіння залежно від індивідуальних психологічних якостей засудженого виявляється по-різному; від афектного, розгальмованих форм радості до афектно-гальмівних реакцій.

З фізіологічної точки зору стан очікування є підготовча реакція організму до майбутніх подій. У корі головного мозку під впливом уявлень про майбутню діяльність починають протікати фізіологічні процеси, необхідні для здійснення цієї діяльності. Все це веде до важливої зміни всіх функцій організму (змінюватися дихання, кровообіг, температура тіла і т. ін.). Особливо значно посилюються функції органів, що забезпечують м'язову роботу. Дослідження показують, що в стані очікування відбувається мобілізація організму до майбутніх подій, оскільки людина їх собі уявляє.

Наприклад, ув'язненим, які перебували в стані повного фізичного спокою, пропонувалося уявити, що вони отримали особисте побачення з близьким родичем. З'ясувалося, що таке "уявне побачення" супроводжувалося помітним підвищенням артеріального тиску, посиленням дихання, почастішанням пульсу. Створена ситуація відбилася в свідомості ув'язненого у вигляді певних уявлень. Ці уявлення викликали фізіологічні зміни в організмі. Істотну роль, у фізіологічних змінах відіграє уява: в ув'язнених з розвиненішою і багатшою уявою спостерігалися глибші зміни у фізіологічних процесах.

У цієї ж групи ув'язнених через деякий час було викликано стан тривоги (невизначеності). їм стало відомо, що в колонію прибули їх родичі. Проведені виміри показали, що фізіологічні зміни у ув'язнених відбувалися нерівномірно. За період очікувань під впливом розмов про майбутнє побачення, різних спеціально поширюваних чуток ("у начальника поганий настрій і він сьогодні багатьом відмовив у побаченні, можливо, і нам відмовить"), а також в результаті деякого затягування в отриманні дозволу на побачення у деяких ув'язнених, що допускали незначні порушення режиму, по кілька разів змінювалися частота пульсу, дихання, температура тіла. Деякі з них по кілька разів приходили в штаб колонії, прагнули розшукати начальників загонів і при нагоді розпитати їх.

Таким чином, всі вказані види станів очікування характеризуються підвищеною, іноді нерівномірною напруженістю і загостренням всіх психічних та фізіологічних функцій. Особливо ці явища характерні для ув'язнених з числа молоді. Візьмемо очікування швидкого звільнення. Ув'язненого і радує швидке звільнення, і лякає очікуване нове, невідоме життя на волі. Виникає маси запитань. Куди поїхати? Як влаштуватися на роботу? Як зустріне сім'я або улюблена дівчина? Як зустрінуть його колектив, друзі, товариші? Як поводитися в новій обстановці? Треба мати на увазі і те, що за тривалий період відбування покарання ув'язнений відвикає від самостійних дій, вчинків, самостійного розпорядження своїм бюджетом і часом, і це також викликає у нього хвилювання.

Особливим станом ув'язненого є надія на краще майбутнє. Сподіватися на краще майбутнє властиво взагалі всім людям, але така надія у засудженого до позбавлення волі особливого роду. Стан надії підтримується і бажанням настання кращого майбутнього, і мрією про це майбутнє. Надія є основою виникнення ближніх, середніх і дальніх перспектив у засудженого.

Протилежним стану надії є безнадійність і приреченість. Нерідко процес виправлення засуджених до позбавлення волі виявляється малоефективним тому, що деякі з них втрачають надію на краще майбутнє, підкоряються "долі". Безнадійність і приреченість — один з найважчих психічних станів, при яких людина іноді втрачає бажання продовжувати жити. Безнадійність і приреченість виникають у результаті втрати людиною перспектив і цілей життя. Стани безнадійності і приреченості особливо гостро виявляються у засуджених на тривалі строки позбавлення волі і у неодноразово судимих, у тих, хто, як мовиться, "зріднився з в'язницею".

В стані безнадійності і приреченості засуджений не реагує ні на які виховні дії або реагує на них неадекватно. У цьому стані пригнічуються всі психічні функції (мислення, уява, пам'ять і т. ін.), людина зазнає безвихідну тугу, у неї ослаблюється функція волі, ч Характерною особливістю психіки багатьох засуджених є швидкий перехід від стану надії, упевненості в своєму майбутньому до стану повної безнадійності, відчаю, безперспективності і безцільності життя. У такому стані багато засуджених йдуть на найтяжчі злочини, прагнуть до здійснення втеч на очах у охорони, щоб бути убитими. Особливо властиво це засудженим до тривалих строків ув'язнення, а також засудженим, які страждають на невиліковні і тяжкі хвороби. Так, у невиліковно хворих ув'язнених, в стані безнадійності виявляється особлива непримиренна агресивність, що виражається в нападі на обслуговуючий персонал: лікарів, медсестер, вихователів.

Ув'язненим властиві і такі типові стани, як суб'єктивна незахищеність і помилкова захищеність. Пройшовши через всі стадії кримінального процесу як заарештованого, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто людини, до якої суспільство пред'являє особливі вимоги за вчинене, ув'язнений нерідко приходить до думки про те, що він беззахисний перед органами правосуддя, які, як йому здається, тільки і хочуть, як би сильніше його покарати. У подальшому таке відношення він нерідко переносить і на працівників установ виконання покарань. Упередження про уявні "каральні" домагання з боку співробітників штовхає ув'язнених на "захисні" заходи. Один з таких заходів — об'єднання в малі групи. У малій групі, як здається ув'язненому, він, по-перше, особливо не виділятиметься і тим самим приверне меншу увагу з боку адміністрації; по-друге, в групі є досвідченіші люди, є кому про нього думати; по-третє, група його не видасть, а якщо потрібно і підтримає. Станом суб'єктивної незахищеності і користуються так звані авторитети з числа негативної частини ув'язнених, щоб затягти недосвідченого засудженого в свою групу, нерідко обіцяючи при цьому заступництво.

Саме у малих групах формується стан дійсної або помилкової психологічної захищеності. Все залежить від спрямованості малих груп. Якщо в позитивній малій групі на основі здорових взаємин формується стан дійсної психологічної захищеності, то в негативних малих групах на основі дефективних взаємин формується стан помилкової захищеності і глобальної озлобленості. Так, в у спрямованій малій групі будь-яка насмішка, знущання (з боку кого б то не було і кого б з членів групи вони не стосувалися) викликають відсіч з боку всієї групи. У негативно ж спрямованій малій групі спостерігається суперечність у відносинах до нових її членів. Якщо такого залежного ув'язненого кривдять не члени малої групи, то на "виручку" йому може прийти вся група, або "сам авторитет". Якщо ж з нього знущається член своєї групи, збиткується, принижує його, то захисту не буде, а сам принижений і ображений не порве з малою групою, боячись потрапити в ще гірше положення. У такій групі створюється лише видимість захищеності засудженого від домагань адміністрації і повна внутрішньо-групова незахищеність, що породжує черствість, жорстокість, озлобленість, підлабузництво, догоджання.

Типовим психічним станом особистості засудженого є туга. Туга за домівкою, свободою, рідними, друзями. Причинами туги є одноманітність, монотонність і деяка сірість життя засуджених до позбавлення волі.

Особливо гостро туга виявляється напередодні різних свят, сімейних торжеств, іменин, днів народження, закінчення побачень тощо. Туга є значною мірою хворобливим станом, що пригноблює і пригнічує психіку людини.

Від стану туги слід відрізняти нудьгу, такий пасивний психічний стан, при якому знижується увага і інтерес до дійсності, у тому числі і до пізнавальної діяльності. Фізіологічною основою нудьги є пасивне гальмування, що викликається одноманітним повторенням яких-небудь несильних подразників.

Було б спрощенням сказати, що нудьга властива тільки засудженим. Стан нудьги добре описаний в художній і науковій літературі. Але у ув'язненого нудьга особливого роду. Вона викликається як зовнішніми причинами (одноманітністю життя засуджених, відсутністю нових вражень і т. ін.), так і суб'єктивними особливостями особистості засуджених, таких, що. відрізняються бідністю духовного Життя, вузькістю інтересів і обмеженістю кругозору. Нудьга — дуже неприємний і обтяжливий стан, з якого засуджені намагаються вийти по-різному: одні шукають розваг, інші прагнуть багато спати, треті тиняються з кутка в куток, четверті зосереджують зусилля волі на корисній діяльності (пізнавальній, спортивній, трудовій тощо).

Характеристика типових психічних станів засуджених була б неповною